День святого Антонія Падуанського, який римо-католики відзначають 13 червня, в Городку-Подільському святкують навіть з більшим розмахом, ніж Різдво та Великдень. Адже цей Святий є неформальним покровителем міста, а його чудотворний образ, що зберігається у костелі Святого Станіслава, надзвичайно шанують усі римо-католики України (і не тільки).
Тож щорічно, аби попросити допомоги у Св. Антонія, до Городка з’їжджаються прочани та священики з Хмельниччини, Житомирщини, Галичини, навіть Польщі. Наприклад, на торішних урочистостях почесним гостем міста був архієпископ-митрополит Львівський Мечислав Мокшицький, який привіз зі собою мощі Блаженного Івана Павла ІІ. Цього року високі гості були зовсім з іншої частини України – співслужіння 15 священиків очолив єпископ-помічник Харківсько–Запорізький Ян Собіло. Тож назвати святкування в Городку суто парафіяльною чи місцевою подією аж ніяк не можна.
Головним героєм свята був, звісно, сам Святий Антоній з Падуї і унікальна ікона з його образом. Історія останньої, без усякого перебільшення є дивовижною та сповненою пригод і чудес.
На Поділля цей образ потрапив ще 1404 року, коли орден францисканців оселився у Кам’янці-Подільському. Наприкінці XVIII ст. на території їхньої обителі почали зводити міські укріплення, і монастир було зруйновано. 1787 року ченців-безхатченків разом із образом Св. Антонія прихистив магнат Ян Замойський – тодішній власник Городка. Нові споруди монастиря (який отримав назву «Кам’янецько-Городоцький») звели за проектом польського архітектора Фридеріка Гісґеса. Збудували обитель на правому березі Смотрича на місці колишнього замку, з використанням каміння та цегли зі мурів і веж цитаделі. Св. Антоній, натомість, «оселився» у костелі Св. Анни, збудованого посеред монастиря.
Про особливе значення образу Св. Антонія свідчить той факт, що в грамоті польського короля Станіслава Августа (1788), яка дозволяла проведення великих ярмарків у Городку, окремим пунктом зазначалося, що один із тих 5 ярмарків мав бути приурочений саме до дня цього святого.
У 1833 році, після придушення польського повстання, російська влада вигнала францисканів з України, а тому монастир закрили. До початку ХХ століття від обителі залишався лише костел, а 1937 року знищили і його.
По закриттю монастиря образ Св. Антонія перенесли до костелу Св. Станіслава, що стояв на центральній площі Городка. Його, як і монастир, за кошти магнатів Замойських звів все той же таки архітектор Гісґес.
У ті часи образ був вкритий важким позолоченим окладом із кутого срібла і геть обвішаний золотими та срібними хрестиками й іконками – пожертвами віруючих, яким допомогла молитва до святого. Враховуючи чималі розміри ікони, срібла там було майже півцентнера. Комуністи, закривши храм, всі коштовності конфіскували. Ікону ж хотіли просто знищити. Але сторож костелу вирізав головний фрагмент полотна, на якому було намальовано лики святого Антонія та немовляти Христа, і, обмотавши святиню довкола тіла, зумів винести її зі сплюндрованого храму.
Закритий костел Св. Станіслава, як і решту храмів Городка, зруйнували 1937 року. На місці знищеного храму та з використанням його решток збудували заклад «общєпіту».
До речі, всі культові споруди Городка (костели святих Станіслава й Анни, церкву святого Олександра Невського та дерев’яну синагогу XVI століття) знищили в одну ніч. Ось як про це згадував місцевий краєзнавець і старожил Володимир Малецький:
«Серед ночі пролунала серія потужних вибухів. Ми дуже злякалися – думали, що почалася війна… Нас тоді постійно залякували, мовляв, скоро нападе Пілсудський. До прикордонного ж на ті часи Збруча у нас – менше 20 кілометрів. На ранок вся долина Смотрича, у якій стоїть наше місто, була, мов у густому тумані, – це був вапняковий пил від підірваних храмів і дим від спаленої синагоги…».
Кажуть, по тому на руїнах костелу неодноразово з’являвся сам святий Антоній, який молився за прощення людських гріхів і порятунок душ.
Врятовану ікону святого певний час переховувала «катакомбна» черниця Кася Кирилівська. У роки окупації, коли німці дозволили релігійне життя, образ знову з’явився перед вірними. У 1942 році місцевий художник Кульпа наклеїв врятований фрагмент на полотно та відтворив ікону у її попередніх розмірах.
По тому образ зберігався у цвинтарній капличці. Тепер на її місці збудовано новий величний костел святого Станіслава єпископа та мученика, де й можна побачити чудотворну ікону з такою дивовижною та трагічною історією.
Зауважимо, що й сам костел унікальній. Ні, не архітектурою. З погляду архітектури цей храм абсолютно ніякий і досить простенький. Унікальність його в іншому. Це перший християнський храм, збудований на теренах СРСР після встановлення радянської влади. Зусиллями отця Владислава Ванаґса його звели на початку 1980-х років, ще за царювання Леоніда-Зірконосця! Ще раз вдумайтеся. У Радянському Союзі в ті роки закривали останні діючі храми, а тут будують новий! Аби переповісти всю епопею довкола будівництва цього костелу – можна цілий пригодницько-детективний роман написати.
Але повернімося до образу святого Антонія. Кілька років тому українські та польські фахівці провели повну реставрацію унікальної ікони. У її ході від полотна 1942 року відділили давнішу частину. І тут на реставраторів чекало справжнє відкриття. Образ був «фрагментованим» набагато більше, ніж вважалося раніше. Виявилося, що і до 1942-го він складався з кількох клаптів. Найстарішим є власне лик самого святого. Цю частину датують XIV століттям. Решта належить до XVII-го. Є версія, що первісна ікона постраждала у якійсь пожежі (можливо, під час оборони Кам’янця від турків). У вогні дивом вціліло лише обличчя самого святого. Тож якась містична сила врятувала його зображення не лише у безбожні комуністичні часи, але й у буремному XVII столітті.
Не зважаючи на робочий день, цього року в ушануванні святого Антонія в Городку взяли участь не менше 5 тисяч людей. Святкування складалися з двох богослужінь (ранкового та денного) і завершилося традиційною урочистою ходою. Був і традиційний святковий ярмарок, на якому можна було придбати ікони, релігійну атрибутику та літературу. Для дітей були традиційні ярмаркові цукерки-півники на патичку, свищики й інші радощі.
Звісно, ситуація в країні внесла корективи у традиційний сценарій святкування. Зокрема, вірні помолилися за мир в Україні, за українських воїнів, які воюють проти терористів і російських найманців, за здоров’я поранених та за упокій душ загиблих. Завершилося все виконанням Духовного Гімну України – «Боже великий єдиний».
З нових трендів – зросла кількість людей у вишиванках, а також те, що на вже згаданому ярмарку великою популярністю користувалися синьо-жовті прапорці й інша патріотична символіка.
Світлини автора.