Святий Миколаю, моли Бога за нас…

17.08.2010, 12:34

Cеред імен подвижників християнства ім’я святого Миколи чи не найбільш відоме в Україні. Конкретна історична особа, архиєпископ міста Міри візантійської провінції Лі-кія, один з учасників Нікейського собору, святитель Миколай прожив недовгий вік — 65 років (280 — 345 рр.), але навічно залишився в історії Церкви. Ще за життя архиєпископ отримав титул чудотворця; його вважали батьком сиріт, вдів, бідних. Культ святого сформувався й поширився з VI століття, коли за часів візантійського імператора Юстиніана І на його честь було збудовано церкву в Царгороді. В VII ст. єрусалимський звід церковних канонів вказує 6 грудня як день пам’яті святого Миколая. З IX ст. всі грецькі місяцеслови вже включали це свято. Цим же часом датується й перший життєпис святого. Трохи пізніше, за часів візантійського імператора Емануїла Комніна (1143—1181) день 6 грудня імператорським указом був офіційно проголошений днем пам’яті святого Миколая. Ця традиція зберіглась і донині (6 грудня за старим стилем — у православних, за новим — у католиків).

Разом з християнством культ святого прийшов і на українські землі. «У другій половині XI ст. в Києві на Аскольдовій могилі була збудована Миколаївська церква; XIII ст. датується Миколаївська церква у Львові.

Дослідники слов’янських старожитностей відзначають, що в Росії св. Микола нерідко асоціювався з самим Христом або сприймався в народі як один із образів Трійці. (Див.: Б. А. Успенский. Разыскания в области славянских древностей. (Реликты язичества в восточнославянском культе Николая Мирликийского). М., 1982. С. 6-13). До речі, від обожнення святого застерігав паству в XVIII Феофан Прокопович. Відомості про життя святого, почерпнуті з церковних джерел, апокрифічної літератури, поширювались у народі, обростали конкретними етнографічно-побутовими деталями й оформилися в самобутній жанр усної народної творчості. За цими переказами, святого вже з перших хвилин його появи на світ було присвячене Богові й тому сповнене чудесних діянь. Так, під час своєї першої купелі Миколай три години простояв навколішки на честь святої Трійці. Ще юнаком святитель відвідав Палестину, поклонився святим місцям і ще більше зміцнився у своїх намірах служити Богові. По дорозі в Єрусалим святий Микола втихомирив бурю на морі, врятувавши тим життя морякам. У рідному місті святий був згодом обраний архиєпископом. Наділений великим проповідницьким хистом, святий Миколай був не лише душпастирем своїх вірних, а й усіляко переймався також їхніми насущними проблемами. Особливо він дбав про дітей. Якось його управитель помітив, що з комори зникають запаси. І як же він був здивований, коли, підстерігаючи злодія, побачив свого хазяїна, який потай, уночі, розносив своє добро до помешкань бідняків і багатодітних родин.

З літописів відомо про чудесне порятування немовляти, що впало у Дніпро. Помолившись Миколаю, батьки знайшли своє дитя в мокрих пелюшках перед його іконою у храмі святої Софії (XII ст.). Ікона ця відтоді називається іконою Миколи «Мокрого». Ось чому саме на день святого Миколая діти отримують гостинці-«миколайчики», які святий приносить уночі і кладе в черевичок. Звичай цей, якого дотримувалися раніше тільки на заході України, тепер поширився по всій країні. День святого Миколая відзначається нині в дитячих садках та у школах.

День пам’яті святого є й у весняному календарі — це 22 травня ( 9 травня у західних християн). На відміну від зимової дати, «Микола Теплий» відзначається лише з 1089 р. як свято, встановлене папою Урбаном II на честь перенесення мощей святого з міста Міри Лікійські до міста Барі в Південній Італії.

У 1087 р. ця колишня частина візантійської держави була вже під владою турків-сельджуків. Італійські мореплавці, підкупивши турецьку варту, викрали мощі святого й, не зважаючи на протести місцевих християн, вивезли їх до Барі. Окрім релігійних мотивів, ініціатори цієї акції покладали великі надії на те, що перебування мощей святого, такого сильного й популярного на Сході, привабить на Захід багато прочан і сприятиме економічному піднесенню міста. 9 травня 1087 р. кораблі пристали в барійському порту, і рака з мощами святого була встановлена в базиліці Іоана Предтечі.

Вже через три роки святкування цієї дати було запроваджене і в Київській митрополії. Було складено відповідну церковну службу на честь перенесення мощей святого, яка включає величання його як чудотворця.

У давньоруських літописах подія перенесення мощей святого описана надзвичайно детально і грунтовно. Факт їх викрадення подається як необхідність: «Бысть убо во дни ты презвитер благоверен въ Баръ градъ Немечьская области. Сему святый Никола явися, глаголя: иди, рцы людем симъ яко шедше възмуть ми от Мирска града Ликиа и зде положат мя. Немогу тама пребывати на пустъ местъ, и Богу так изволъшю». Як свідчать літописи, зустрічати мощі святого Миколая вийшли всі жителі міста, а наступного дня, коли почалось паломництво, багато людей отримали біля мощей зцілення: «В неделю изцели 40 и 7 больных, различными недуги и болъзньми, ины главою, другыя очима, другыя сердцем и чревною болъзню или всемъ тълом, и страждущих отъ духъ нечистыхъ. А в 3 день, въ Вторник исцели 20 и 2 больных...».

На думку церковного історика Миколи Чубатого, започаткування свята перенесення мощей святого Миколая сприяло поширенню його культу по всій державі, а також свідчило про приязні стосунки, що склались на той час між Римом і Руською церквою.

Сьогодні невелике італійське місто Барі (342 тис. мешканців), як і раніше, приваблює численних християн-прочан з усього світу, як католиків так і православних. Неподалік моря височіє строга й велична у своїй простоті базиліка святого Миколая. На стіні храму — список 70 моряків, які привезли мощі; 62 з них — жителі Барі. Закритий з усіх сторін двір храму в часи небезпеки служив водночас і фортецею. Втім, завойовники з поваги до святині, що тут зберігається, не займали базиліки. Всі ушкодження внутрішнього оздоблення сталися головно від стихійних лих.

Італійці з надзвичайною повагою ставляться до власної історії, тому коли вже в наш час постало питання про реставрацію храму, мова зайшла про винесення з базиліки гробниці Бонни Сфорци (1593 р.), яка за стилем не відповідає храму. До речі, Бонна Сфорца народилася в Барі, а потім, ставши в 1517 р. польською королевою, назвала на честь рідного міста українське місто Ров, що перебувало тоді під владою польського короля Сигізмунда II Августа. Тепер це місто Бар на Вінниччині.

Проте з поваги до історії мавзолей залишили на місці. Поруч стоїть кафедра абата Іллі (1098 р. який на час перевезення мощей був місцевим архиєпископом. Фрески візантійського стилю й пізніші розписи надають храму неповторного колориту. Втім, кожен, хто сюди приходить, знає, що саме складає головну цінність церкви. То крипта — підземна базиліка, де покояться мощі святого Миколая. Гробницю святого було збудовано ще в 1089 р.; відтоді її оздоблювали й переробляли відповідно до нових архітектурних віянь. Після реставраційних робіт 1953-1957 рр. гробниця набула первісного вигляду. Дослідження святих мощей за допомогою спеціального зонду дали змогу виявити, що тут зберігається 75% скелету. Остерігаючись приходу сарацинів, барійські моряки взяли лише найбільші кості. Решта мощей знаходиться у Венеції.

Щороку 9 травня священик відкриває дверцята в гробницю і збирає воду з мармурової плити, на якій лежать святі мощі. За свідченням двох сучасників Никифора та Іоана), ще тоді, коли барійці прийшли за мощами, виявилось, що гробницю святого наповнює рідина. Проведений у 1925 р. Барійським університетом хімічний аналіз рідини, що дотепер збирається у гробниці, засвідчив, що це вода особливої чистоти.

Дві-три склянки рідини, що її збирають щороку в присутності великої кількості віруючих, змішуються зі свяченою водою і як реліквія роздаються віруючим. Багато хто стверджує, що отримав від неї зцілення. Як ставитись до цієї реліквії кожен віруючий має вирішити для себе сам, вважають домініканці, під патронатом яких перебуває базиліка.

Після II Ватиканського собору (1962-1965 рр.) у крипті було споруджено і православний вівтар. Відтоді 19 грудня та 22 травня тут відбуваються богослужіння для православних прочан. Тоді ж було відкрито Інститут екуменічної теології, де водночас викладають і католицькі, і православні богослови. Окремі католицькі богослови спеціалізуються на вивченні православ’я, як, наприклад, доктор Джирардо Чіоффарі, автор багатьох наукових праць з історії культу святого Миколая, серед яких є і присвячені давньоруським джерелам з цього питання. Триває наукове вивчення архівів базиліки.

Після відвідин церкви святого Миколи навіть невіруючі люди визнають, що поруч з гробницею святого відчували якусь особливу енергію; описують її по-різному: як пульсацію теплих променів, приємне тепле поколювання по всьому тілу, жар у долонях. У багатьох з’являлись сльози.

Упродовж століть вклонитися святим мощам приїздило багато прочан. Серед них були королі і герцоги, папи і кардинали, відомі політики і діячі культури. У 1985 р. базиліку відвідала принцеса Діана.

У скарбниці церкви святого Миколая виставлено на огляд коштовні дари від іменитих прочан, французьких та сербських королів, канцлерів та кардиналів, представників династії Романових, багатих купців.

Та найбільше мене зворушив скромний дар святому — вишитий український рушник, пов’язаний за народним звичаєм на огорожі його гробниці, так само як у поминальні дні в’яжуть його у нас на хрестах померлих родичів. Привезений з України так далеко, він перебуває тепер у храмі, засвідчуючи глибоку пошану нашого народу до святого Мико-лая, пошану та любов, пронесені крізь віки.

Людина і світ. — 1999. — №11-12. — С. 16-19