Святий мученик Парфеній
Шанувальники святого Парфенія добре знають, яким ревним заступником він є перед Богом за всіх вірних, які просять у нього заступництва. У 90-х рр. минулого сторіччя ієромонах Антоній Масюк ЧСВВ, перебуваючи біля мощей святого отримав від нього одкровення про те, що саме за його молитовним заступництвом у місті під час Другої світової війни вціліли всі храми, у тому числі й юдейська синагога.
Більшість виданих ним антимінсів містять часточку мощей мученика Парфенія Жовківського. З цією метою у владики зберігалася частина мощей цього святого, тим і пояснюється відсутність частини руки у раці.
30 червня 1783 року за наказом імператора з Жовкви до Сучави через Львів, Товмач, Галич, Станіслав, Коломию, Заболотів, Снятин і Чернівці були перевезені мощі святого муч. Іоанна Нового Сучавського.
У 1784 році, будучи у Відні, о. Ієронім Стрілецький (ЧСВВ) знайшов там у занедбаному стані мощі святого мученика Парфенія. Він звертається до Риму з проханням передати їх галицьким християнам. З дозволу папи Римського Пія VI (1775-1799) святі мощі мученика були перенесені до Жовкви у неділю по Воздвиженні Чесного і Животворчого Хреста Господнього.
Згідно з історичними джерелами, котрі дійшли до нас, святий Парфеній походив із середовища знатних та багатих людей Риму. Майбутній мученик займав посаду нотаріуса імператорського двору. З благословення Римського єпископа Фабіана він таємно вів мартиролог (список мучеників за Христа). Родина Парфенія відзначалась особливим християнським благочестям. Бачив це й таємний християнин – начальник міста Риму Еміліан, який, помираючи, заповів їм не лише все своє майно, але й попросив заопікуватись його донькою Калістою.
У цей час римським імператором був ненависний противник християн – Декій. Будучи людиною грубою, цей імператор не роздумував над істинністю віри. Декій був прихильником місцевих народних вірувань, а до християн був надто нетерпимий лише через те, що його попередник був до них прихильний. Бажаючи повністю знищити усіх християн, імператор розгортає масові гоніння. В цей час з’явилося багато відступників від Христа, але було й багато сповідників, які гинули у муках. Основний тягар гоніння впав на предстоятелів церков, котрі були опорою християнських громад. Ще на початку гонінь постраждав єпископ Риму Фабіан, мучеництво також прийняли й інші єпископи: Карп Фіатірський, Вавила Антіохійський та інші.
Коли імператор дізнався про те, що Парфеній та його старший брат Калогерій християни, то почав їх звинувачувати у наверненні в християнство Калісти та у розтраті її майна на користь християн. На ці звинувачення старший брат відповів: „Так. Ми християни. А щодо майна Еміліана, то ми його використовуємо так, як він, будучи християнином, заповів нам – витрачаємо для потреб нашої братії”.
Довгі вмовляння, погрози та наказ принести жертву місцевим богам завершились мужнім сповідництвом віри в Христа. Твердість віри привела святих братів до запеклого мучителя християн Лібанія. Останній з особливою завзятістю та жорстокістю мучив братів. Незважаючи на тортури, святі залишалися непоступними і твердими у вірі, а Парфеній ще з більшою ревністю почав сповідувати перед катами зміст і духовну сутність християнського віровчення.
Коли усі придумані Лібанієм катування (розтягування суглобів, печіння розпеченим залізом, використання вогню) виявилися марними, тоді він, шаленіючи, палаючою колодою роздробив сповідникам голови. Так, 19 травня 250 року святі Калогерій та Парфеній віддали свої праведні душі Господу. Цього ж дня римські християни віднесли тіла святих у катакомби, де знайшли вічний спочинок й інші мученики. Мощі обох мучеників тут перебували більше тисячі років. Після розкопок римських катакомб мощі мученика Калогерія були передані в монастир на горі Мавра (Франція), а мощі святого мученика Парфенія у 1655 році папа Римський Олександр VII передав до віденської каплиці імператора Леопольда І. Через два роки мощі були перенесені до жіночого монастиря святої Клари, де їх і віднайшов о. Ієронім Стрілецький.
Нещодавно, у присутності уніатського єпископа Іринея Білика ЧСВВ, мощі святого Парфенія урочисто відкривалися для заміни покривала. Присутні були приємно здивовані відмінним станом мощей: „лише права рука відірвалась...”. Під час цього огляду на мощах виявлені чіткі печатки папи Римського, котрі засвідчують, що це справді мощі святого Парфенія.
Шанувальники святого Парфенія добре знають, яким ревним заступником він є перед Богом за всіх вірних, які просять у нього заступництва. У 90-х рр. минулого сторіччя ієромонах Антоній Масюк ЧСВВ, перебуваючи біля мощей святого отримав від нього одкровення про те, що саме за його молитовним заступництвом у місті під час Другої світової війни вціліли всі храми, у тому числі й юдейська синагога.
На сьогоднішній день цей святий забутий православною людністю в Україні. У жодному із виданих у 2010 році Православних церковних календарях не вдалося знайти вказівки на пошанування 19 травня (ст.ст.) пам’яті муч. Парфенія та брата його Калагерія: вказівки залишилися лиш у богослужбових книгах Руської Православної Церкви. За межами Жовкви залишилися лише поодинокі молитовні шанувальники святого Парфенія.
свящ. Миколай ЛАГОДИЧ
