Намісник Київо-Печерської Лаври архієпископ Павло надавав кадилом стусанів всім, хто сумнівався в його святості. Порушивши півдесятка християнських принципів та заповідей, Павло визвірився на Сергія Лещенка за те, що той фотографує "Мерседеси" попів.
Намісник Київо-Печерської Лаври архієпископ Павло надавав кадилом стусанів всім, хто сумнівався в його святості. Порушивши півдесятка християнських принципів та заповідей, Павло визвірився на Сергія Лещенка за те, що той фотографує "Мерседеси" попів.
"...якийсь "розумник" сфотографував машину Блаженнішого Митрополита Володимира і зробив із цього "досягнення". Зрозуміло, що ця людина душевно хвора. Тільки так можна пояснити те, що він сфотографував і написав, докоряючи Митрополитові, чого він не їздить на Опелі. У мене від цього аж затрепетало серце! Людина не розуміє, що такий автомобіль – це не розкіш, а необхідність для пересування, для безпеки Митрополита. Його Блаженству у такому поважному віці треба було б мати ще кращу машину, щоб забезпечити йому спокій за всі заслуги, за те, що він приніс у 1992 році благодатний мир Україні.
А щодо автомобілів, які стали улюбленою темою "майстрів пера" у контексті висвітлення церковного життя, у мене є до них запитання: чому вони не знімають відеотехнікою, яка була на початку століття? Якщо журналісти повернуться до відеокамер двадцятого століття, я поміняю Мерседес на Москвич 1946 року. Чому купують камери закордонні? Покажіть мені здобутки України! Нехай зробить Україна хорошу машину і ми будемо їздити. Якщо мені подарували десять років тому Мерседес, я що повинен від нього відмовлятися?! Я їздив і буду їздити!".
Очевидно, якби Павло замість збірника "Бюджет м.Києва на 2010р." частіше гортав Євангеліє, він би пам'ятав такі слова Христа:
"А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, вже підпадає судові... А хто скаже на брата свого "божевільний" – підпадає геєні вогняній." (Матф. 5:22).
Що ж до потреби попів в Мерседесах, тут намісник Лаври не оригінальний. До нього комфорт цієї німецької марки вже називали життєво необхідним його конкуренти з Київського Патріархату. Філарет, як і Володимир з Павлом, теж любить їздити на чорному мерсі з блатними номерами.
Мабуть тому, що для розвитку християнства наші церковні боси зробили більше за Христа чи апостолів. Ті сіромахи пропагували віру здебільшого пішки, рідко – на віслючках. Хоча, при їхніх можливостях, могли б дозволити собі і золоті колісниці.
Для контрасту з нашими церковними ієрархами, раджу почитати кілька коротких історій з життя патріарха Сербської Православної Церкви Павла. Їх уже розміщували в ЖЖ, але не зайвим буде ще раз опублікувати.
Той Павло, на жаль, вже покійний, докорінним чином відрізнявся від цього Павла – любителя Мерседесів та депутата Київради. Кажуть, коли сербський патріарх помер, вся Сербія кілька тижнів не могла отямитись від горя. Ці історії та фото пояснюють чому:
- – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - -
"О том, что Патриарх Павел был очень близок к народу и народ его очень любит, свидетельствуют многочисленные истории. Особенно среди них много примеров аскетизма и нестяжательства сербского Патриарха.
Так, известно, что по городу он либо ходил пешком, либо ездил на общественном транспорте – среди людской давки без охраны, без сопровождающих лиц. Каждый мог подойти к нему и поговорить с ним.
Одна из историй о нем, опубликованная в издании "Татьянин день", гласит, как однажды, подходя к зданию патриархии, святейший Павел заметил у входа много иномарок и поинтересовался, чьи это машины. Ему сказали, что это машины архиереев. На что патриарх с улыбкой сказал: "Если они, зная заповедь Спасителя о нестяжательстве, имеют такие машины, то какие же машины у них были бы, если бы этой заповеди не было?".