Свято шоколадних зайчиків чи Воскресіння?...
Все частіше релігійні свята для українців, як, утім, і для європейців, стають приводом для розваг, а не для серйозних роздумів про сутність віри, зв'язок із Богом і природним прагненням людини для самовдосконалення. Для більшості мешканців України, 61,2 % відсотка громадян якої позиціонують себе віруючими і декларують високий рівень довіри до церкви, християнське свято втратило свою сакральну сутність. Залишилась обрядовість і захоплення церковною атрибутикою.
Для більшості українців уже вироблений певний святковий сценарій. От як проходить, наприклад, Великдень для багатьох наших співвітчизників: зранку – до храму, святити паски, м’ясо, ковбасу і горілку, потім – розговлятися їжею (навіть якщо і не постували), а далі – весело і гучно розважатися. Бо свято ж, розваги, гості! «І помолитись не дають…» - як справедливо зазначав наш класик, лише для іншої ситуації.
Складається враження, що релігія все більше стає елементом масової культури – втрачається суть і залишається оболонка. Величезна паска, яку випекли у Києво-Печерській лаврі, щоб потрапити в Книгу рекордів, яскравий тому приклад. От уже дійсно Вавилонська паска!
Утім, такі процеси можна спостерігати не лише в Україні, Європа теж упевнено рухається в цьому напрямку.
Так, чехи, які відверто і масово декларують байдужість до віри, церкви і Бога, у цьому році влаштували в центрі Праги справжній Великоднє свято – з пасхальним деревцем, писанками-крашанками, гойдалками і каруселями, трудельниками (солодкі вироби з тіста, печуться лише на свята), смаженими ковбасками «а ля монах» і певно, з особливим монастирським пивом. Все це продається за немалі кошти і активно купується туристами. Ще й пак! Така розвага – Христос воскрес!
У Франції вітрини всіх без винятку крамничок і величезних супермаркетів прикрашені марципановими і шоколадними кроликами і курчатами (чомусь в Європі їх вважають атрибутом Великодня), гілками з фарбованими яйцями і гламурними зображеннями святих. Хто знає, може саме вони посприяють торгівлі? Втім, за останніми даними, опублікованими в Україні, лише 25% французів уважають себе віруючими. То що ж, хіба лише для них прикрашають вулиці релігійною атрибутикою?
Захоплені «релігійним святкуванням» навіть працелюбні швейцарці, які отримали щеплення аскетизму ще від Кальвіна (прихильниками його ідей ще й досі є певна частина мешканців цієї держави). І хоч до церкви в більшості своїй мешканці Швейцарії ставляться прохолодно, проте релігійні свята відзначають, поступово перетворюючи їх на ярмарку марнотратства. Переплавляють найкращий у світі шоколад на великодніх зайчиків, продають всесвітньо відомі годинники у формі крашанки і прикрашають готелі і державні установи пластиковими фігурками, які представляють сцени на біблійні сюжети. А у крамничках для туристів серед багатьох дрібничок пропонують навіть релігійні атрибути (символи віри?) з ідилічними пейзажами Швейцарії і симпатичними корівками біля Хреста.
Ніхто не закликає світських людей лише працювати і молитися, проводити всі свята у храмах і харчуватися хлібом і водою. Я не переймаюся ідеями Кальвіна і його соратників. І не записуюсь у лави росіян, які борються з днем святого Валентина на всіх рівнях – від побутового до державного. Йдеться не про те.
Схоже, що на наших очах релігія, принаймні християнська, перетворюється на частину масової культури, релігійна атрибутика – на об’єкт куплі-продажу, а глибоке таїнство біблійного свята – на карнавал. Певно, що сприяють цьому не лише світські люди і керівники держав, як нашої, так і багатьох європейських. Мабуть, у цьому зацікавлені і деякі представники Церкви. Принаймні на цей момент. Який мотив у них? Хотілося б думати, що таким чином вони намагаються відродити інтерес до Церкви і релігії, а також підтримати паству у спробі пропагувати віру і святкувати знаменні біблійні дати. Але розмах торгівлі з приводу церковних свят наводить на зовсім інші думки…
