15 серпня християни різних конфесій єднаються у вшануванні Божої Матері. Церкви візантійської традиції святкують її Успіння. Римо-католики називають це свято Внебовзяттям. Лютерани відзначають день св. Діви Марії, Матері Божої. Також про її перехід до Неба згадує Етіопська Церква 9 серпня празником Вознесіння тіла нашої Діви Марії Богородиці. А вірмени відзначають її Успіння в неділю між 12 і 18 серпня (цього року воно припадає на 17 серпня).
Святе Письмо не подає нам жодних відомостей, як склалося життя Пресвятої Богородиці після Зіслання Святого Духа. Знаємо, що після слів Ісуса “Ось матір твоя” його учень Йоан Богослов “узяв її до себе” (Йо. 19, 27). Тому Передання й пов’язує подальше перебування Марії то з Єрусалимом, то з Ефесом, а четвертому євангелисту приписує найдавніший апокрифічний твір, присвячений останнім дням Марії на землі та її переходу до вічності. Церкви візантійської традиції називають його “Словом на Успіння Святої Богородиці Святого Йоана Богослова”, а латинської — “Переходом Святої Марії”. Прийнято вважати, що з’явився він наприкінці ІІ або на початку ІІІ ст., хоч деякі науковці обстоюють кінець VI ст. як час його написання.
Джерела наступних століть та проповіді Отців Церкви додають до історії взяття Пресвятої Богородиці до Неба певні нові деталі та акценти, однак центральна суть події, яка потім щоразу уприсутнюватиметься у відповідному празнику як на Сході, так і на Заході, залишається тією самою — Ісус перевів свою Матір з тілом і душею до Божественної слави, куди згодом переведе кожного вірного.
“Слово на Успіння” являє собою повчальну оповідь від імені св. Йоана Богослова, сповнену містичних об’явлень, які супроводжували Пресвяту Богородицю при її переході на Небо. Воно переносить нас у Вифлеєм, де Марія мешкає з трьома дівицями, і звідки часто ходить до гробу свого Сина у Гетсиманії, щоб там молитися та воскурювати ладан. Тому апокриф, хоч і визнає унікальну роль Пресвятої Богородиці у спасінні світу, її вшанування повністю ставить у залежність від прослави Ісуса Христа.
Поширенню визнання його Месією та Сином Божим протягом усього твору перешкоджають юдеї на чолі з первосвящениками, і це втілюється у різні акції проти Богородиці. Вони висилають до гробу в Гетсиманії сторожу, щоб та не дозволила Марії воскурювати ладан, але Матір Божа, отінена світлою хмарою, стає для них невидимою і без перешкод продовжує своє поклоніння.
Біля Ісусового гробу з’явився їй архангел Гавриїл і провістив скорий перехід до Неба. Після цього Марія повернулася до Вифлеєму, де перебувала в молитві і просила Бога, щоб зібрав до неї усіх апостолів. Узагалі чергування оповіді з молитовними зверненнями — ще одна риса “Слова на Успіння”. Подібно як у Благовіщенні, архангел Гавриїл, об’явившись Богородиці, прославляє її. Молитви виголошує і вона сама, і апостоли, котрих в чудесний спосіб Святий Дух на хмарі зібрав до помешкання Марії з місць або їхньої проповіді, або поховання.
Коли апостоли зійшлися у Вифлеємі, то стали свідками величних явлінь: грому, гучного гомону, немов від численних колісниць, приходу небесних сил і святих, зупинення сонця й місяця над будинком, зцілення сліпих, глухих, кульгавих, прокажених, біснуватих. До помешкання, де Богородиця очікувала переходу до Неба, звідусюди сходилися люди.
Дізнавшись про це, юдеї вислали своїх прибічників, щоб перешкодити процесії, яка готувалася, але, зупинені невидимою силою, вони повернулися назад. Як і під час Христових Страстей, юдеї намовляють прокуратора втрутитися. І хоч той спершу відмовляється, юдейська старшина, вдавшись до маніпуляції з доносом на нього до імператора, змушує його вислати військовий загін до Вифлеєму.
Апостоли тим часом, отінені Духом, переносять Богородицю до її помешкання у Єрусалимі, де безперестанно проводять молитви, а численні хворі, котрі наближаються до будинку, отримують зцілення. У всіх цих знаках однак не упускається деталь, що діється це все через Богородицю, але Божою силою. Коли юдеї зі смолоскипами спробували проникнути досередини, щоб спалити тіло Марії, вогонь вийшов з дверей дому і пожер їх.
Кульмінацією “Слова на Успіння” стає прихід Ісуса в супроводі небесних сил, його діалог з Матір’ю, її прохання про благословення кожного, хто благословлятиме його через неї, на що Син відповів: “Кожна душа, що прикликає твоє ім’я, не буде осоромлена, але знайде милосердя, і розраду, і підтримку, і впевненість як у теперішньому житті, так і в майбутньому перед Отцем моїм Небесним”.
Відтак під час спільної молитви апостолів та небесного хору, Ісус узяв душу своєї Матері до Неба. Це супроводжувалося поширенням пахощів та світла. Пізніше у іконографії свята Успіння цей момент стане центральним у композиції, де Ісус над ліжком своєї Матері тримає на руках її душу у вигляді сповитого немовляти. Марія народилася до Неба.
Щоб вшанувати тіло Богородиці, апостоли загорнули його, поклали на ноші і понесли до Гетсиманії. Апокриф розповідає про випадок з юдеєм Атонієм, котрий спробував перекинути під час процесії ложе Марії, але з’явився архистратиг Михаїл і відтяв йому руки. Від ХІІ ст. цей епізод також стало входить до іконографічних композицій на честь Успіння. Атоній, — розповідає далі “Слово на Успіння”, — покаявся, і Бог повернув йому руки.
Так процесія, не припиняючи молитов, дійшла до Гетсиманії. Тіло Марії поклали в новому гробі неподалік поховань її обручника Йосифа та батьків Йоакима і Анни. Сьогодні там розміщується підземна каплиця на честь Успіння Пресвятої Богородиці, споруджена у ХІІІ ст.
Протягом трьох днів після похорону Богородиці від гробу виходили пахощі та лунали співи ангелів, що прославляли Народженого від неї. По трьох днях тіло Марії також було взяте до Неба. Цей перехід, пише апокриф, супроводжувався світлом, пахощами, надприроднім співом, з’явою Єлисавети, Анни, Авраама, Ісаака, Якова, Давида та інших святих.
Так Ісус через перехід своєї Матері з тілом і душею до Неба показав, що очікує на тих, котрі увірували в нього. Це стало предметом віри Церкви з перших же століть її існування, і лише згодом оформилося в певні звичаї святкування, особливі для різних куточків християнського світу.
Коли Ефеський Собор 431 р. обстояв Богоматеринство Марії, почалося її літургійне вшановування. Перші тексти, присвячені переходу Богородиці до Неба, датуються V ст. і приписуються Патріарху Анатолію. В наступних століттях їх доповнили Герман Константинопольський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський, Теофан. Незадовго після Ефеського Собору з’явилося свято Марії-Богоматері, яке у VI ст. отримало назву, знану дотепер, — Успіння.
Олександрійський Патріархат у цьому ж столітті розрізняє два свята — Успіння (6 січня) та Внебовзяття (9 серпня), акцентуючи окремо на смерті Богородиці та її відході з тілом до Неба відповідно. У Константинополі імператор Маврикій призначає дату святкування Успіння Пресвятої Богородиці 15 серпня на честь його перемоги над персами.
У VII ст. зі Сходу свято Успіння переймає Рим за понтифікату Папи Сергія І. Від VIII ст. воно поширюється по усьому християнському Заході як свято Внебовзяття. 1 листопада 1950 р. Папа Пій ХІІ, щоб підкреслити важливість цієї події у почитанні Богородиці, Апостольською конституцією “Munificentissimus Deus” проголосив догму про Внебовзяття Марії “з тілом і душею до небесної слави”. Латинська Церква також доповнює цю подію коронуванням Богородиці Пресвятою Трійцею у Небі, що знайшло своє відображення у молитві вервиці.
На Заході зародився народний звичай збирати напередодні лікарське зілля та благословляти його після Літургії 15 серпня. У XVIII ст. він перейшов на українські землі. Натомість багато грецьких типіків, починаючи з ХІІ ст., приписують на свято Успіння благословляти виноград. Однак значення цих звичаїв жодним чином не є догматичним, а суто практичним, — що дозрівало о цій порі року, за те люди й дякували Богові своєю спільною молитвою та просили, щоб Він “благословив ці різні роди зілля й овочів Своїм милосердям і силою Божою, … , ізлив Свого нового благословення ласкавість, щоб вони людям і тваринам проти усяких недуг і скверни були захороною” (молитва на благословення зілля в день Успіння Пресвятої Богородиці).
Атмосферу ж свята краще передає не те, що під час нього благословляється і освячується, а літургійна молитва. Щоб підкреслити пасхальний вимір Успіння, у храмах прикрашається гріб Богородиці зі схожим до плащаниці зображенням її тіла, а Єрусалимський устав пропонує у день свята служити Утреню, яка структурою та піснеспівами нагадує Утреню Великої Суботи.
Літургійні тексти намагаються відтворити радісні явління при переході Божої Матері до Неба, описані у “Слові на Успіння”, збір апостолів, урочисте її поховання, “святим її Успінням оживотворення світу, що з безтілесними хорами й апостолами світло святкує в псалмах, піснях і духовних похвалах” (пор. стихира Литії), а вона зі свого боку “молитвами своїми ізбавляє від смерті душі наші” (пор. тропар свята).
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##