Сьогодні вшановують святителя Анатолія, Патріарха Константинопольського

Походив святий з Олександрії. Патріархом Кирилом Олександрійським був рукоположений в сан диякона. Разом з ним брав участь у ІІІ Вселенському Соборі в Ефесі (431 р.), який утвердив вчення про поєднання двох природ в одній Особі Ісуса Христа. Після смерті Кирила в 444 р. Олександрійську катедру очолив Діоскор І, котрий підтримав вчення Євтихія про одну боголюдську природу в Ісусі Христі (монофізитство).

Щоб утвердити монофізитство у всій імперії, Діоскор 449 р. скликав до Ефесу собор, який Папа Римський Лев Великий назвав “розбійницьким” та засудив. Він вислав імператору вимогу скликати на противагу йому новий собор, а що Теодосій ІІ несподівано загинув, і відбувалася зміна влади, її задовольнили не зразу.

Сподіваючись, що пресвітер Анатолій з його патріархії підтримає монофізитство, Діоскор висунув його на Патріарха Константинополя. Розбійницький собор таке рішення підтримав, і цього ж року Анатолій очолив катедру в столиці. Однак очікувань Діоскора він не виправдав.

Нові очільники держави Маркіян та Пульхерія врешті задовольнили вимогу Папи Лева про скликання нового собору — він став IV Вселенським Собором у Халкедоні (451 р.). Серед інших його учасників був і константинопольський святитель Анатолій, котрий виразно обстоював незлитність та незмінність двох природ в Ісусі Христі.

Халкедонський Собор потвердив постанови трьох перших Вселенських Соборів (зокрема ІІ Собору 381 р. щодо статусу Константинополя як патріаршого осідку та його другого місця в церковних справах після Риму), скасував постанови “розбійницького собору”, засудив монофізитство і вніс чіткість у розуміння співвідношення природ в Ісусі Христі.

Догмат, прийнятий ним, навчає сповідувати Христа “досконалого в божестві, досконалого і в людині, істинного Бога, істинну людину, із розумної ж душі й тіла, одноістотного Отцю за божеством і того ж одноістотного нам за людською природою, у всьому подібного до нас, крім гріха, народженого перед віками від Отця за божеством, а в останні ці дні заради нас і заради нашого спасіння від Марії Діви Богородиці як людина, одного і того ж Христа, Сина, Господа єдинородного у двох єствах, незлитно, незмінно, нероздільно, нерозлучно пізнаного так, що поєднанням ніскільки не порушується відмінність двох природ, тим більше зберігається властивість кожної природи і з’єднується в одну Особу, в одну Іпостась, не у дві особи, яких розсікають чи розділяють, але одного і того ж Сина, Єдинородного”.

Патріарх Анатолій активно займався розбудовою храмів, збиранням мощей святих, прославився як проповідник. А найбільше — як автор літургійних текстів, з майстерності та глибини яких Церква для своєї молитви користає й досі. На Вечірніх Переображення Господнього, Успіння Пресвятої Богородиці, Переполовення П’ятдесятниці, апостола Андрія, мучеників Юрія, Димитрія, Пантелеймона тощо знаходимо стихири підписані як “Анатолієві” (іноді при дослівному перекладі “Східні”). Стихири цього ж авторства містить і Велике Повечір’я з Литією тих свят, на які богослужбовий устав приписує його служити (Різдво, Богоявлення, Благовіщення).

Помер святитель Анатолій 3 липня 458 р., і цей день було встановлено як його поминання.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.