Святослав Кияк. Екуменічний аспект у містичних традиціях католицизму і православ'я

Автентична містика в християнстві, як у католицизмі, так і в православ’ї, за двотисячолітню історію пройшла непростий шлях становлення, завше виступаючи джерелом великодушної любові до ближнього, глибоких духовних практик та свідченням присутності Бога в житті християн [10, с. 189—190], що засвід­чено, насамперед, у містичних концепціях та в містичному досвіді цих конфесій. Основою як православної, так і католицької містичних концепцій є засада про те, що пізнання Бога - Світового Розуму, а через нього - сутності світу можливе лише шляхом містичного досвіду безпосереднього, “живого спілкування”, контакту з особовим Богом, який розглядається як “єднання”, “розчинення” чи “занурення” в нього [13, с.197]. Східне християнство розуміє цей досвід як практику лише особистого зв’язку з Богом-Отцем через Слово-Христа у Святому Дусі, в особистому зв’язку, що здійснюється у молитві [23, с.13]. Приготуванням до містичного поєднання з Богом (як у православ’ї, так і в католицизмі) виступає аскетизм, котрий слугує передумовою формування християнської містики як “містики Безкінечності”, яка в обох напрямах християнства має христоцентричний характер. Ця христоцентричність містики полягає в реалізації досвіду Ісуса Христа щодо скерування світу до зустрічі з особовим Богом у любові. При цьому Ісус Христос виступає живим досвідом у розпізнанні обличчя й троїчного буття Бога [12, с.277], що було й залишається наріжним каменем як східного, так і західного містичного богослов’я, зокрема святоотцівського досвіду ранньої церк­ви. Саме ця христоцентрична схожість містичних парадигм католицизму й православ’я слугує вагомою екуменічною передумовою діалогу цих конфесій, а тому актуальним є дослідження історичного досвіду та суспільно-практичного змісту й значення містичних традицій цих двох напрямів християнства в сучасному екуменічному русі.

Доктринальні основи аскетичної й містичної практики та досвіду католицизму й православ’я, незважаючи на спільну христоцентричну основу, з огляду на відомі історично-церковні обставини, які вплинули й на особливості розвитку їх містичних традицій, усе ж різняться між собою як за своєю теорією, так і за принципами та свідоцтвами, що набуло особливого окреслення, починаючи від епохи середньовіччя.

Так, православна містична традиція від середньовіччя й до сьогодні залишається мало зміненою, базуючись на духовному досвіді як молитовній практиці головно особистого зв’язку людини з Богом-Отцем через Слово-Христа у Святому Дусі шляхом особистого чи спільнотного аскетичного приготування до містичного поєднання з Богом, приділяючи менше уваги духовно-суспільним функціям містики, зокрема індивідуальному душпастирюванню (сповідництву) та освітньо-виховній діяльності © Кияк С.

З огляду на цю особливість православної містики в нашому дослідженні більш детально проаналізовано духовно-суспільний досвід католицької містики.

Уже навіть узагальнений огляд містичного досвіду католицизму під кутом зору аналізу еволюції його духовно-суспільного змісту в період після Ліонського собору (1274 р.) дозволяє виявити в католицизмі органічне поєднання духовно-суспільних та пасторальних аспектів містики.

Ліонський собор засвідчив активний ріст у католицизмі апостольського характеру в активізації містицизму, що було засвідчено, зокрема, зростанням числа монаших організацій у другій половині ХІІІ ст., які успадкували містичний досвід як ранньої церкви, так і отців раннього середньовіччя (святих Августина, Бенедикта, Григорія Великого, Домініка, Томи Аквінського, Франциска Асизького, Бонавентури та ін.), а це зумовило розвиток у монаших спільнотах цього досвіду через витворення перших містичних концепцій.

Саме такими яскравими творцями католицького містицизму кінця ХІІІ ст. були німецькі містики з монастиря Гельфти, зокрема, святі Махтільда Магдебурзька (+1297) та Махтільда Хакеборнзька (+1299), Гертруда (+1302), а також св. Бриґіда Шведська (+1373) й інші, які досягнули висот містичного стану, мали дар ясновидіння, описавши у своїх творах свій містичний досвід. У його основі було екстатичне поєднання з Богом у формі діалогу їх душ із Христом через звільнення від усього земного. У центрі їх духовного життя був культ страждань Христа та його Святого Серця, а також поша­нування Діви Марії [11, с. 190—193; 19, с.27-28].

Культ Христа та його страждань складав основу містичного досвіду й англійських містиків ХІІІ ст., для яких основою духовного споглядання як роботи розуму, яка веде до єдності з Богом у любові, була Трійця, котра, будучи непізнанною, стає доступною через любов і радість пізнання, що веде до премудрості - джерела пізнання для особи й спільноти. При цьому англійські містики виробили три ступені споглядання як джерела містичного досвіду, які в наступні століття набули дальшого розвитку: пізнання Бога за посередництвом пізнання Св. Письма й науки церкви; афективне споглядання Христа в безперервній молитві; досконале споглядання як наслідок дії Святого Духа, яке часто супроводжується екстазом, духовним захопленням і відреченням [11, с.207-209].

Здобутки німецького та англійського містичного досвіду були розвинуті като­лицькими містиками наступних століть. Так, св. Катерина Сієнська (+1380) з великою ясністю й точністю описала містичне поєднання з Богом та його присутність у душі, яка виявлялася в постійному молитовному спілкуванні її з Богом. Саме цей містичний досвід молитви в подальшому став основою провідної методики містики ХУ-ХХ ст. - методики медитації, започаткованої св. Томою Кемпійським (+1274) та розвинутим св. Ігнатієм Лойолою (+1556).

І.Лойола вдосконалив попередній досвід медитації, надавши духовним вправам нову форму - форму спеціальних духовних вправ, які й до сьогодні іменують “реколек- ціями”, котрі стали засадничою концепцією духовної діяльності заснованого цим свя­тим ордену єзуїтів, який, за задумом засновника, був і залишається досі пристосованим до потреб часу [22, с.5-6]. Духовні вправи (реколекції, в основі яких є особисті й ко­лективні духовні вправи - медитації) та містичний духовний досвід І.Лойоли стали дієвим засобом духовного відродження світу через посередництво духу Христа при допомозі методів самозаглиблення на самоті (медитації) та спеціальної методики розумової молитви подумки й глибокого всестороннього іспиту совісті, омертвлення тілесних пристрастей, активної євангелізації та апостольського служіння ближнім [1, с.10].

Поряд з І.Лойолою в ХVI ст. в розвиток містичного досвіду католицизму вагомий вклад також зробили видатні іспанські містики св. Тереза Авільська (+1582) та св. Іван від Хреста (+1591). Зокрема, св. Тереза у своїх трактатах розвинула практичний досвід молитви через психологічну інтуїцію, яку радила базувати на глибокому особистому й сторонньому досвіді, а душу людини вона зображала як замок, у центрі якого на троні перебуває Христос-Цар [11, с.247]. Св. Іван від Хреста прославився як “критик чистої містики”, котрий зробив особливий вклад у духовно-практичне наповнення містики, обґрунтувавши методи досконалого інтенсивного й глибокого поєднання душі з Богом через її активне й пасивне очищення [9, с.169].

Досвід практичної медитаційної містики св. І.Лойоли та іспанських містиків набув активного розвитку завдяки працям італійських містиків: святих Магдалини з Паці (+1607), Катерини де Річчі (+1590), Филипа Нері (+1595), Катерини Сієнської (+1510) та Франциска Сальського (+1662), в основі містичного досвіду яких була необхідність внутрішнього самоумертвлення як дієвого засобу досконалого поєднання з Богом і набуття божественної любові. Так, Ф.Сальський, який, за свідченнями сучасників, будучи людиною, характер і життя якої у вищій мірі відображали характер та життя Ісуса Христа, зумів надати християнській містичній духовності характеру, більш відкритого до людини, вивівши її за монастирські стіни. Цей святий в основу духовного досвіду поклав єдність благочестя або благодаті Божої, яка походить від добрих діл, з глибокою активною медитацією й служінням людям.

Духовний досвід містиків XIII-XVI ст. заклав основи католицької містичної духовності нового часу, яка в XVII-XVIII ст., зокрема у Франції та Італії, була ске­рована головним чином на боротьбу з протестантизмом, яка спонукала тодішню церкву до реальної реформи її життя, що була довершена силами капуцинів, кармеліток, фран­цисканців та єзуїтів. Найбільш відомим серед них є св. Альфонс Ліґуорі (+1787), який належить не до спекулятивних теологів, а до спеціалістів з пастирського богослов’я, більшість робіт якого присвячена духовному життю, в яких розвинуто досвід св. Франциска Сальського. Духовне вчення св. Альфонса Ліґуорі домінувало не лише в тогочасній Італії, але й залишилось актуальним в усій католицькій церкві до сьогодні. У центрі цього містичного вчення завжди були Ісус і Діва Марія, а постійною темою його була тема любові до Бога й підпорядкування себе його волі. При цьому цей святий як засади спасіння та християнської досконалості виділяв молитовну практику та уникання гріха як живих виявів любові до Бога. Ці засади надавали його містиці чіткого практичного спрямування, що також отримало підтвердження в його численних працях, проповідях та реколекційних науках для священиків, оскільки, як цілком слушно наголошував цей святий, саме на священиках лежить відповідальність за доско­нале духовне життя вірних, за виховання в них духовних якостей Христа й Богородиці [16, с.12]. Практичний пасторальний досвід містицизму А.Ліґуорі був розвинутий у наступних століттях його послідовниками-священиками, які своєю ревною душпастир- ською працею у царині надання духовної та соціальної допомоги примножили й актуа­лізували цей досвід. Так, історичними символами цього досвіду в XIX ст. є св. Іван Марія Віанней (+1859), св. Дон (Іван) Боско (+1888) та Джон Генрі Ньюмен (+1890).

Основою духовної діяльності св. І.М.Віаннея, пароха з французького міста Арс, було проголошення величі любові Бога й Богородиці, культ якої був ним активно прак­тикований іще за 18 років до офіційного проголошення католицького догмату про Непорочне Зачаття Богородиці [2, с.5]. Ця провідна містична засада активно втілю­валась святим через сповіді, які відбували в цього пароха тисячі людей за рік, що при­бували до нього з усієї Франції впродовж сорока одного року його душпастирювання.

Св. Іван Боско також прославився як “практичний містик” через творче поєднання духовного містичного досвіду своїх попередників, зокрема св. Франциска Сальського, з педагогікою, базованою на педагогіці Христового Євангелія, а отже - на любові, мило­серді, доброті, довірі й відповідальності, які він виховував майже впродовж піввіку у своїх численних учнів - італійських безпритульних дітей у заснованому ним духовно- виховному центрі “Ораторії” в м. Туріні [15, с.211].

Д.Г.Ньюмен іще до свого переходу до католицизму був відомий своїми аполо­гетичними творами та глибоким духовним, перш за все, молитовним життям. Духовне життя - основа містики цього вченого - було не чимось теоретичним і спекулятивним, а живою сутністю й разом із тим скритою, містичною тайною, базованою на любові, котра втілюється в Богові й прагне споглядальної дії, насолоджування Богом і його благами [11, с.333-334].

Практичний духовно-пасторальний характер католицької містики XIX ст. отримав творчий розвиток у християнській духовності XX століття, яка своїм розвитком у знач­ній мірі завдячує французьким містикам. Серед них особливо вирізняється св. Тереза з Ліз’є (+1897), яка, незважаючи на те, що жила в XIX ст., довершила надзвичайний вплив на двадцяте століття, викликаючи вже понад сто років захоплення не лише християн, але всіх, хто намагається в рутині життя віднайти красу й радість любові [20, с.3; див.: 17, с.95]. Вона була істинним апостолом любові й свідком богословської аксіоми про те, що людину роблять святою не стільки діла, скільки любов. Саме завдяки глибокій довірі до Бога їй вдалось досконало підпорядкуватись божественній волі і всім серцем віддатись своєму покликанню - жертовності душі через вияв досконалої самовіддачі при виконанні щоденних обов’язків, даючи тим самим приклад і надію всім “малим душам”, які прагнуть іти за Христом [24, с.15].

Містичне життя й діяльність св. Терези з Ліз’є були надзвичайно схожі з духовним досвідом іще однієї видатної містички XX ст. - св. Фаустини Ковальської, яка стала всесвітньо відомою завдяки культу Милосердя Божого, сутність якого вона пізнала надприродним шляхом через божественну візію й зафіксувала у своєму “Щоденнику”, написаному на чітку вимогу Г оспода Ісуса, в якому розкрита глибина її духовного життя. Усе життя св. Фаустини було зосереджене на настійному прагненні щонайповнішого поєднання з Богом і жертвенної співпраці з Ісусом у справі порятунку душ. Господь обдарував її великими духовними дарами: даром глибокої контемплятивної молитовної медитації й пізнання таємниці Божого Милосердя, видіннями, з’явленнями, скритими стигмами, даром пророцтва й читання в людських душах, а також - рідкісним даром містичного шлюбу з Христом [3, с.4].

Іще однією всесвітньовідомою представницею сучасного католицького духовно­пасторального (практичного) містицизму, для якого характерна реалізація безмежної любові Бога через милосердне служіння людям, є Мати Тереза з Калькутти [+1997], яка у 2003 році папою Іваном Павлом ІІ була проголошена блаженною. Гаслом її життя й праці було “Любити - означає віддати все і віддати саму себе” [5, с.5]. Феномен Матері Терези - це живе Євангеліє Христа, яке поєднувало в собі глибоку медитаційну контемпляцію Богочоловіка й Богородиці з активною цілковитою посвятою свого життя служінню людям, зокрема невиліковно хворим з усієї Індії - терплячим дітям Божим [6; 24].

У когорті католицьких духовно-пасторальних містиків сучасності особливе місце займає отець (падре) Піо (+1968), якого 16 червня 2002 року Католицька церква про­голосила святим. Цей святий є живим свідченням гармонійного поєднання в сучасному католицькому містичному досвіді його історичних духовних засад - глибокої любові до Христа й хреста Господнього, котра у святого була засвідчена впродовж п’ятдесяти років стигмами - ранами, як у Ісуса, культом Богородиці та безкінечною відданістю в служінні людям [18, с.28-29], що, як і у св. І.М.Віаннея, проявилося в невтомному душпастирюванні - служінні Євхаристії, незважаючи на терпіння від стигм, та в майже безперервному слуханні сповідей від каянників, які прибували до нього з цілого світу. За ревне служіння Господь наділив святого дарами ясновидіння, біолокації, проро­кування [14, с.10]. Також практичний містицизм отця Піо набув матеріалізації у вели­чавій клініці, збудованій ним на пожертви його духовних синів і дочок та численних доброчинців, яка отримала назву “Дім полегшення страждань” і яка діє до сьогодні. Окрім того, отець Піо є ідеологом та живим прикладом реалізації іще одного важливого сучасного практичного напряму католицького містицизму, якому особливу увагу приділяв св. Альфонс Ліґуорі, - духовного становлення священства й монашества та їх апостольського впливу на суспільство. Саме цей святий окреслив головні містичні засади духовного вдосконалення сучасного священства й монашества.

Серед цих засад провідними є ідеї про те, що духовна особа має бути, перш за все, “Божою людиною”, яка повинна постійно відновлюватись “серце в серце” з Господом, для якої жодна справа, навіть найбільш пекуча, не може заступити час, призначений Богові на молитву. При цьому священик повинен завжди бути “людиною людей”, для якої “кожна людина - брат” [8, с.3], а священика сучасний католицький містицизм трактує як “служителя радості”, яку він покликаний нести до людей [7, с.186], оскільки основою душпастирського служіння священиків та монахів є пошанування “Божої подоби і образу в людині” [4, с.22]. Ця засада має і практичне значення - вона є під­ґрунтям для духовної боротьби та розвитку моральних чеснот, з допомогою яких реалі­зується основоположна християнська цінність - любов до Бога й ближнього [221, с.327].

Висновки

Проведений аналіз містичного досвіду православ’я й католицизму засвідчив чітку історичну успадкованість ними засадничих духовних християнських цінностей, які відіграють роль духовної основи в екуменічних стосунках цих конфесій - поєднання з Богом у формі діалогу християнських душ із Христом через звільнення від земних пристрастей. Усе ж у центрі містичного досвіду католицизму був і зали­шається культ страждань Христа та його Святого Серця, а також ушанування Діви Марії як духовних взірців у пасторальному служінні ближньому. Саме остання засада католицького містицизму за останні два століття набула нового, актуалізованого наповнення й реалізації в служінні як душам, так і життєвим потребам людей, що зумовило життєдайність католицького містицизму та його суспільно-практичну значу­щість і перспективність, а також є свідченням універсальної дії містичного досвіду католицизму, у центрі якого завжди були Христові заповіді любові.

Література

1. Августин Й. SJ. По великой милости Твоей. Реколлекции, основанные на “Духовных Упражнениях” св. Игнатия Лойолы. - К.: Кайрос, 1994. - 240 с.
2. Бланк П. Святий Іван Марія Віанней. Духовні реколекції. - Львів: Добра книжка, 1999. - 87 с.
3. Боже Милосердя. Фрагменти щоденника святої сестри М.Фаустини Ковальської. - Львів: Місіонер, 2000. - 103 с.
4. Дзюрах Б.,ЧНІ. Духовне життя монаха: На основі творів св. Теодора Студита. - Львів: Свічадо, 2003. - 484 с.
5. Думки Матері Терези. - Івано-Франківськ, 2006. - 184 с.
6. Життя Матері Терези. - Івано-Франківськ, 2007. - 250 с.
7. Кардинал Йозеф Ратцингер. Камни живые. - Санкт-Петербург: Изд-во св. Петра, 2002. - 197 с.
8. Куртуа Ґ. Коли Господь говорить до серця. - Львів: Місіонер, 2001. - 127 с.
9. Мережковський Д. Испанские мистики. - Томск: Водолей, 1998. - 288 с.
10. О’Колінз Д., Фаруджі Е. Малий теологічний словник. - Івано-Франківськ: ІФТКДІ, 1997. - 448 с.
11. Омэнн Д., ОР. Христианская духовность в католической традиции. - Рим-Люблин: Изд-во Святого Креста, 1994. - 416 с.
12. Рагнер К., Форгрімлер Г. Короткий теологічний словник. - Львів, 1996. - 663 с.
13. Релігієзнавчий словник / За ред. А.Колодного і Б.Лобовика. - К.: Четверта хвиля, 1996. - 392 с.
14. Ришка Ч. Винниця падре Піо. - Львів: Папуга, 2005. - 196 с.
15. Рудницька М. Дон Боско. Людина - педагог - святий. - Рим: Салезіанське видавництво, 1963. - 338 с.
16. Св. Альфонс Ліґуорі, ЧНІ. Велич і обов’язки священика. - Львів: Добра книжка, 2003. - 331 с.
17. Св. Тереза из Лизье. - Мысли. Любить вплоть до смерти от любви. - Краков: Кайрос, 1998. - 96 с.
18. Святий отець Піо. Щасливого всім дня! Розважання на кожний день року. - Івано-Франківськ, 2005. - 167 с.
19. Таємниця щастя. Молитви, об’явлення св. Бриґіді Ісусом Христом, про Його муку і пов’язані з цим незвичайні обітниці. - Львів: Місіонер, 1997. - 30 с.
20. Тонельєр К. Св. Тереза з Ліз’є. Духовні реколекції. - Львів: Добра книжка, 1999. - 79 с.
21. Чарді Ф. Koinonia - Койнонія: Богословсько-духовний путівник монашої спільноти. - Львів: Місіонер, 2002. - 364 с.
22. Шпидлик Т. Путь Духа. - Полоцк - Брест: Сафія, 1999. - 176 с.
23. Шпідлік Т. Духовність християнського Сходу. Систематичний виклад. - Львів: Вид-во ЛБА, 1999. - 496 с.
24. Therese M. Geschichte einer Seele. Die Heilige von Lisieux erzahlt aus ihrem Leben. - Leutesdorf: Johannes-Verlag, 2004. - 247 s.
25. Wie ein Tropfen im Ozean. Hundert Worte von Mutter Teresa. - Wien: Verlag Neue Stadt, 1999. - 100 s.

Джерело: Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. – Івано-Франківськ, 2008. – Випуск ХІ – С. 100 – 105.