Таїнство шлюбу та перешкоди до нього
Документ ухвалено на Великому і Святому Соборі Православної Церкви (Крит, 2016).
I. ПРАВОСЛАВНИЙ ШЛЮБ
1. Сьогодні інститут сім’ї перебуває під загрозою секуляризму та морального релятивізму. Православна Церква проголошує священний характер шлюбу як своє фундаментальне й незаперечне вчення. Вільний союз між чоловіком і жінкою є необхідною умовою шлюбу.
2. У Православній Церкві шлюб розглядається як найдавніший інститут божественного права, оскільки він був започаткований одночасно зі створенням перших людей, Адама і Єви (Бут. 2:23). Від самого початку цей союз передбачав не лише духовне спілкування подружжя — чоловіка й жінки, а й можливість забезпечити продовження людського роду. Так благословенний у раю шлюб між чоловіком та жінкою став священним таїнством, яке згадується в Новому Завіті, коли Христос створив «перше знамення», перетворивши воду на вино на весіллі в Кані Галілейській, і явив тим славу Свою (Ін. 2:11). Таїна нерозривного союзу чоловіка й жінки є образом єдності Христа та Церкви (Еф. 5:32).
3. Христоцентричний характер шлюбу пояснює, чому єпископ або пресвітер благословляють цей священний союз особливою молитвою. У посланні до Полікарпа Смирнського святий Ігнатій Богоносець підкреслював, що ті, хто вступає у шлюб, «мають укладати союз за згодою єпископа, щоб шлюб був у Господі, а не з похоті. Усе нехай буде на славу Бога» (гл. V). Так святість боговстановленого союзу та високий духовний зміст і гідність шлюбного зв'язку виражено у словах: «чесний шлюб та ложе непорочне» (Євр. 13:4). Ось чому засуджувалося будь-яке порушення чистоти шлюбу (Еф. 5:2-5, 1 Фес. 4:4, Євр. 13:4 та ін.).
4. Союз чоловіка й жінки у Христі складає «малу Церкву» чи образ Церкви. Через благословення Боже союз чоловіка й жінки підноситься до найвищого ступеню, бо сопричастя перевершує індивідуальне існування, оскільки долучає подружжя до ладу Царства Пресвятої Трійці. Необхідною передумовою шлюбу є віра в Ісуса Христа, єдина віра, яку мають поділяти наречений і наречена, чоловік і жінка. Основою єдності у шлюбі є єдність у Христі, щоб у благословенній Святим Духом подружній любові віддзеркалювалася любов Христа і Церкви як таїна Царства Божого та вічного життя людини в любові Божій.
5. Захист святості таїнства шлюбу завжди мав особливе значення для збереження сім’ї, яка відображає спілкування з’єднаних подружніми узами осіб і в Церкві, й у суспільстві загалом. Отже, сопричастя осіб у таїнстві шлюбу є не просто природними договірними стосунками, а й суттєвою творчою духовною силою у священному інституті сім’ї. Лише він може забезпечити захист і виховання дітей і в духовній місії Церкви, й у суспільному житті.
6. Церква завжди з необхідною вимогливістю й належною пастирською чуйністю, за прикладом милостивості апостола народів Павла (Рим. 7:2-3; 1 Кор. 7:12-15, 39), трактувала й позитивні умови (відмінність статі, необхідний вік тощо), й перешкоди (кровна спорідненість, свояцтво, духовна спорідненість, раніше укладений шлюб, різні віри тощо) для укладення шлюбу. Пастирська чуйність необхідна не лише тому, що біблійна традиція обумовлює зв’язок природних уз шлюбу з таїнством Церкви, а й тому, що церковна практика не виключала засвоєння певних принципів греко-римського природного права, згідно з якими шлюбні узи між чоловіком і жінкою є «сопричастям божеського та людського права» (Модестін) і сумісні зі святістю, якою Церква наділяє таїнство шлюбу.
7. У сучасних умовах, що є настільки несприятливими для таїнства шлюбу та священного інституту сім’ї, єпископи та пастирі повинні докладати великих пастирських зусиль, щоб по-батьківськи захистити вірних, перебуваючи поряд із ними, аби підтримати їхню надію, що похитнулася від зіткнень із різними труднощами, утверджуючи інститут сім’ї на непохитному підмурку, який би не змогли зруйнувати ані дощ, ані річки, ані вітри, оскільки цей підмурок є скелею, а скеля є Христом (пор. Мф. 7:25).
8. Сьогодні нагальним питанням стає питання про шлюб, який є осердям сім’ї, а сім’я виправдовує шлюб. У сучасному світі справжню загрозу для православних християн становить тиск, який чиниться з метою визнання нових форм співжиття. Різноманітні прояви кризи інституту шлюбу та сім'ї глибоко турбує Православну Церкву не лише через негативні наслідки для підвалин суспільства, а й через загрозу особливим взаєминам у лоні традиційної родини. Головними жертвами цієї тенденції стають подружні пари й особливо діти, бо, на жаль, вони зазвичай зазнають невинних страждань від самого дитинства, притому що ніхто не несе за це відповідальності.
9. Цивільний шлюб між чоловіком і жінкою, зареєстрований у законному порядку, не має характеру таїнства і, будучи узаконеним співжиттям, відрізняється від благословенного Богом і Церквою шлюбу. До тих членів Церкви, хто вступає у цивільний шлюб, слід ставитися з пастирською відповідальністю, аби вони зрозуміли цінність таїнства шлюбу і пов’язаного з ним благословення.
10. Церква не визнає для своїх членів співжиття за згодою — чи то одностатевих осіб, чи то різностатевих, а також будь-яку іншу форму співжиття, окрім шлюбу. Церква має докладати всіх можливих пастирських зусиль, аби ті з її членів, хто вступає в такі форми співжиття, змогли зрозуміти справжній сенс покаяння і любові, яку благословляє Церква.
11. Тяжкі наслідки цієї кризи виявляються в жахливому зростанні числа розлучень, абортів і в багатьох інших внутрішніх проблемах родинного життя. Ці наслідки є великим викликом для місії Церкви в сучасному світі, ось чому і пастирі Церкви повинні докласти всіх можливих зусиль для подолання цих проблем. Православна Церква з любов’ю закликає своїх чад і всіх людей доброї волі обстоювати святість сім’ї.
2. ПРО ПЕРЕШКОДИ ДО ШЛЮБУ І ЗАСТОСУВАННЯ ІКОНОМІЇ
1. Щодо перешкод до шлюбу через наявність кровного споріднення, свояцтва, усиновлення та духовної спорідненості мають чинність приписи канонів (53 і 54 правила Трульського Собору) й узгоджена з ними церковна практика, яка застосовується сьогодні в помісних автокефальних Православних Церквах, визначається й окреслюється в їхніх статутах та у відповідних соборних рішеннях.
2. Неостаточно розірваний або неанульований шлюб і наявний третій шлюб складають абсолютну перешкоду для укладання шлюбу, згідно з православним канонічним переданням, що категорично засуджує двошлюбність і четвертий шлюб.
3. Відповідно до суворості (акривії) священних канонів, забороняється звершення церковного шлюбу після чернечого постригу (16 правило IV Вселенського Собору і 44 Трульського Собору).
4. Священство само по собі не становить перешкоди до вступу в шлюб, але, згідно з чинним канонічним переданням (3 правило Трульського Собору), після хіротонії вступ у шлюб заборонено.
5. Щодо змішаних шлюбів православних з інославними або нехристиянами було прийняте рішення:
І. Шлюб православних з інославними забороняється за канонічною акривією (72 правило Трульського Собору).
ІІ. Можливість застосування церковної ікономії щодо перешкод до шлюбу має розглядатися Священним Синодом кожної автокефальної Православної Церкви відповідно до принципів церковних канонів, у дусі пастирської розсудливості, заради спасіння людини.
ІІІ. Шлюб між православними і нехристиянами категорично забороняється за канонічною акривією.
6. Практика застосування церковного передання стосовно перешкод до шлюбу має враховувати також відповідні постанови державного законодавства, не виходячи за межі церковної ікономії.
Переклад українською здійснено спеціально для Відкритого Православного Університету.
