Доволі часто мене питають, чи правда, що на війні немає атеїстів. Ні, це неправда.
Я дізнався про Макса Колесникова з публікації в NV, здається, ще у 2015 році. Прочитав про нього, відразу знайшов на Facebook та додався у друзі. З того часу слідкую за його публікаціями.
Нещодавно прочитав його пост зі словами:
«Приблизно в такий самий, як сьогодні, сонячний літній день червня 2015 року я остаточно став атеїстом. На власні очі побачив приліт снаряда 152 мм у звичайну хату. У ній знаходилася дівчинка 11 років. Хату рознесло, дитина загинула, батьків не було вдома, і вони не постраждали. Це було звичайне невеличке селище десь поблизу сучасних руїн Торецька.
Я тоді втратив останні залишки надії на існування якоїсь вищої справедливості й божественного захисту хоча б для невинних. А раціональних причин вірити на той момент у мене вже давно не було».
Дякую Максу за цей допис. Його слова та реакції великої кількості людей на текст наштовхнули мене на кілька думок:
- Я живу у власній «бульбашці», формуючи уявлення про суспільство, де авторитет Церков зростає, люди шукають Бога, військові капелани впливають на військо, Президент стоїть поруч із релігійними лідерами. Але водночас існує інша реальність — країна, у якій постійно гинуть невинні, люди втрачають віру, суспільство не сприймає авторитет Церков у світоглядних питаннях. «Так буває», — сказав мені під час БЗВП капітан Авраменко.
- Але це не просто «буває» — Україна увійшла в період, коли зміни в суспільстві торкаються самих цінностей. У мене є побоювання, що ці зміни не відповідають текстам і світлинам зі сторінок релігійних та політичних лідерів. Я ні в чому не звинувачую Макса — він просто підставив дзеркало, відверто написавши про те, що давно вже не варто ховати в «офтоп».
- Моя думка: ми живемо в країні, де не просто триває війна; ми живемо в стані «війни всіх проти всіх» — немає справедливості, вже давно немає цілісності. Фронт тримають втомлені люди, в той час як інші роблять красиві світлини та торгують обличчями.
- «Раціональних причин вірити на той момент у мене вже давно не було». Я згадую текст Елі Візеля:
«Троє повішених. Серед них — дитина, “хлопчик-ангел”... Двоє дорослих померли швидко. Але третій, дитина, був надто легкий — він ще був живий... Понад пів години він боровся між життям і смертю, помираючи в муках на наших очах. Ми були змушені дивитися йому в обличчя. Він ще дихав, коли я проходив повз нього. І ось хтось позаду мене застогнав: “Де Бог? Де Він?” І голос усередині мене відповів: “Де Він? Та ось Він — повішений тут, на цій шибениці…”».
- Я згадую трагедію в Одесі, де російська ракета вбила родину служителя з баптистської церкви — його дружину та чотиримісячного сина. «Де Бог? Де Він? Та ось Він — в одеському будинку». У тому самому будинку, який бачив Макс. Нам вкрай важливо знайти й інтегрувати в семінарії, церкви, суспільство оновлену апологетику, що буде пов’язана з «богослов’ям війни» — вистражданим, відвертим, таким, що відповідає на сучасні виклики суспільства та церкви. Тому дуже вдячний Роману Соловію та колективу авторів книги «Блаженства та терор» — це добрий початок справжньої та сучасної богословської думки.
- Я чув уже безліч проповідей про те, що «Господь по наших молитвах подарував нам мирне небо, ракети нас оминають». Але хіба родина баптистів в Одесі не молилася? На фронті гинуть не лише атеїсти — гинуть віруючі з різних церков. Хто вони для християн-пацифістів? Грішники, що взяли до рук зброю та були за це покарані? Так, я міг би написати Максу все, що пам’ятаю з курсу апологетики, який вивчав у семінарії. У мене є багато аргументів. Але чомусь відчуваю, що вони не працюватимуть.
У книзі Ремарка «Час жити і час помирати» головний герой знаходить католицький катехізис на руїнах власного будинку: гортає сторінки, де пишеться про Божу благість та всесилля. Потім він йде і не бере катехізис із собою. Ми маємо відповіді, які вже не відповідають на питання.
Читаючи пост Макса, я питав себе: чи готовий я зробити наступний крок — щоб моя власна доля, а не сторінки підручника, була тією площиною, де написана Божа відповідь на питання про несправедливість і страждання.