Церква святих рівноапостольних Кирила та Мефодія знаходиться в Марківському районі Луганської області у селищі Тишківка, що приблизно в 15 км від райцентру. Храм цей пережив дві війни, встояв під час руйнування радянською владою, і зараз теж потерпає від «візитів» вандалів та шукачів скарбів. Про нього розповідає Ганна НИЗЬКОДУБОВА.
Оскільки його почали будувати у 1905 році, а відкриття прийшлося на неспокійний передреволюційний час, богослужилося в храмі досить недовго. Після смерті у 1929 році священика, якого поховано поруч із церквою, Кирило-Мефодіївський храм було закрито на невизначений термін.
За час нетривалого богослужіння навряд чи у храмі «поназбиралося коштовностей» — відказують пошукачам скарбів тутешні жителі, запобігаючи марному руйнуванню стін та підлоги крадіями. Проте найбільшу цінність являє собою власне будівля. Її величну постать на пагорбі можна побачити, знаходячись в радіусі 5-8 км – недарма дзвіниця церкви слугувала постом для німецьких снайперів за часи Великої Вітчизняної війни. Як і собор з однойменного роману Олеся Гончара, храм в радянські часи довго використовувався в якості зерносховища.
Проте він міцно тримався і до нашого часу «дожив» з 30-ти відсотковими втратами – не збереглися куполи, внутрішнє оздоблення і вітражі, зруйновано бокові входи.
Храм святих Кирила та Мефодія – є яскравим прикладом поєднання архітектурних стилів епохи модерну в Україні. В архітектурі церкви співіснують декілька стилів: тут і характерні для українського модерну шестикутні вікна, і ґанки, оформлені під московські храми XVII сторіччя, парні вікна та декоративні колони по кутах – привнесення з візантійської архітектури. Зовнішньо восьмикутний будинок з арковими вікнами й восьмикінечними хрестами на ставнях по архітектурі нагадує латинський храм.
Церкву побудовано за проектом архітектора Харківської єпархії Володимира Покровського, керамічну плитку для мозаїчної підлоги було замовлено на Харківському заводі Бергенгейма, цеглу різноманітної форми для будівництва виготовляли в Тишківці неподалік від самого храму – для цього спорудили спеціальний міні-завод. Оздоблення внутрішніми розписами стін, кліросу та під куполом у проекті не було закладено – передбачалося, що вже після відкриття Кирило-Мефодіївського храму і початку богослужінь самі прихожани про це подбають. У той час дуже часто миряни складалися грошима на замовлення різних розписів, робили пожертви на купівлю ікон. Так планувалося вчинити і тут – революція стала на заваді цим планам. Після революції частина православного духівництва підтримала нову владу. Традиційна церква їх засудила. Один з «обновленських» приходів розташовувався в тишківському храмі до кінця 20-х років.
Наразі мешканці Тишківки власноруч намагаються підтримувати храм святих Кирила та Мефодія – прибирають, прикрашають квітами, відновлюють скло на вікнах, навіть проводять богослужіння – священика майже три роки в церкві немає. Хрест на самій верхівці кілька років назад встановили теж власними силами, і вірять в те, що Господь не полишить чад своїх, бо, за словами місцевої мешканки «в сусідньому селі три бабці молилися і службу самі правили кожної неділі років п’ятнадцять і послав їм Бог хорошого священика – отця Вадима. От і ми чекаємо – господар храмові потрібен», — каже вона.
І Господь вже зоглянувся на своїх вірних прихильників – з кілька місяців тому у храмі сталося диво – почала мироточити ікона Богородиці «Неупиваєма Чаша», що зцілює від пияцтва, наркоманії та тютюнової залежності. На копію цієї ікони кілька років тому збирали кошти з усього селища – багато чоловіків тут пиячили і люди забажали придбати «Неупиваєму Чашу» для Кирило-Мефодіївської церкви. Копії і списки з ікони розповсюджені в усьому православному світі. Їх мироточення є баченим знаком Божої благодаті.
І укріплюються дарованою Богом милостю спасительної надії «отчаявшиеся и безнадежныя, видяще чудеса преславныя и знамения пречудныя, бываемыя не токмо от иконы Твоея, Богомати, во граде Серпухове явленныя, но и от по подобию сея иконы списанных изображений.» (Акафист, Икос 5).