Галицька школа традиційного храмового будівництва дерев’яних церков була тісно переплетена з такого ж типу архітектурою карпатського регіону, тому відчувається подібність дерев’яних храмів Львівщини та Івано-Франківщини, наприклад.
До списку топ-10 дерев’яних сакральних споруд Львівщини ми внесли 4 храми, що занесені до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Та поза визнаними пам’ятками, ми вирішили звернути особливу увагу на храми, які вважаються унікальними з мистецької точки зору та потребують реставрації.
1. Церкву Святого Духа в с. Потелич, яка внесена до спадщини ЮНЕСКО, вважають однією з найдавніших дерев’яних сакральних споруд Львівщини. Цей храм був побудований на місці колишньої церкви святих Бориса і Гліба завдяки коштам місцевих гончарів близько 1502 року, хоча в деяких джерелах можна зустріти 1555 рік. Спочатку це був тризрубний одноверхий храм, та у 1736 році майстер Казимир Домінікович перебудував верх з вівтарем, внаслідок чого сьогодні перед нами двоверха церква з бароковою банею.
Унікальну мистецьку цінність становлять іконостас і стінопис, які збереглися в інтер’єрі храму. Розписи храму виконані близько 1620 року кількома майстрами. Керівником художників міг бути Іван Маляр, який на той час мешкав у Потеличі. Стінописи храму складають одну чітку сюжетну лінію життя і смерті Ісуса Христа, особливу увагу привертають цикли «Страстей» та «Оплакування». Цікаво зауважити, що в чині «Оплакування» представлені українські святі: Володимир Великий, княгиня Ольга, Києво-Печерські святі Антоній і Феодосій.
Центральне місце в композиції «Страстей» займає великий образ «Успіння Богородиці», довкола якого у п’ятьох рядах представлено понад 20 страсних сюжетів від «Входу Господнього в Єрусалим» до «Воскресіння». Цей стінопис розміщений на північній, холодній частині храму. На південній частині зображена «Богородиця Печерська зі святими Антонієм та Феодосієм».
2. Церква Пресвятої Тройці у Жовкві теж занесена до спадщини ЮНЕСКО. Тризрубний ренесансовий храм спорудили у 1720 році на кошти парафіян та тогочасного власника Жовкви, королевича Костянтина Владислава Собєського. П’ятиярусний іконостас (50 ікон) виконаний у стилі українського бароко: овальні і круглі обрамлення ікон, криволінійні елементи каркасу, рельєфне різьблення з мотивами виноградної лози. Іконостас виконаний майстрами популярної на той час школи іконописця Івана Рутковича. Різьбу виконав відомий різьбяр з майстерні Рутковича – Ігнатій Стобенський. Цікаво, що іконостас старший за храм, бо походить з ХVІІ століття. Варто звернути увагу на ще один незвичний об’єкт храму – прибудована кам’яна ризниця. Деякі дослідники стверджують, що каміння для прибудови носили від залишків оборонних мурів.
Храм належав Унійній Церкві від початку свого існування. В радянські часи його закрили, потім обладнали музей, згодом передали православній громаді. Зрештою, у 1993 році церкву повернули громаді УГКЦ.
3. Церква святого Юрія в Дрогобичі – спадщина ЮНЕСКО. Цікавою є історія про «перевезення» церкви. Первісний дерев’яний храм на цьому місці був у ХV столітті. Та приблизно у 1656 році зі с. Надіївка, що поблизу Долини, привезли іншу розібрану церкву. «Перевезену» сакральну споруду, мовляв, обміняли на сіль і притягнули на волах до Дрогобича. Одні джерела кажуть, що з того матеріалу добудували вже існуючу церкву. Інші схиляються до думки, що сучасна церква св. Юрія і є тою, що перевезли з Надіївки. Ще більш малоймовірні версії кажуть, що буцімто церкву перевезли аж з-під Москви, ну або з Києва. І хоч протягом свого існування, церква бачила і перебудови, і ремонти, та її вигляд лишився збереженим з ХVІІ століття. З того ж часу (1678 рік) походить і дзвіниця біля храму.
Розписи на стінах храму виконав місцевий художник знаний як Стефан Маляр. Цікавим є зображення Древа від кореня Ієсеєва над хорами.
У 2012 році на подвір’ї церкви був встановлений рекорд, занесений до Книги рекордів України: на великодні свята у гаївках взяли участь, як мінімум, 5 583 учасники – так відбулася перша Велика Гаївка за історію незалежної України.
Свого часу цей храм називали найкращим зразком бойківської сакральної архітектури. Сьогодні нібито планують проводити деякі реставраційні роботи.
5. Найдосконалішою за пропорційним устроєм вважають церкву святої Параскеви в с. Крехів (Жовківський район). Тризрубний і триверхий храм був побудований на території Крехівського монастиря у 1658 році на зразок Преображенської церкви чоловічої обителі. У 1720 році церкву разом із дзвіницею перенесли в саме село, де у 1724 році над її частковою реставрацією працював майстер Іван Хом’юк. Слід зауважити, що від початку свого будівництва церква чудом не зазнала жодних значних змін, окрім невеличкої прибудови до вівтарної частини.
Дослідники стверджують, що церква св. Параскеви довгий час була взірцем для будівництва інших храмів регіону, серед яких і Троїцька церква в Жовкві. Тут теж знаходиться іконостас Рутковича, який, за переказами, вкінці ХІХ століття хотіли купити англійці, та селяни відмовилися.
Тепер замість втраченої ґонти зеленіє металочерепиця на перших ярусах церкви і дзвіниці, а зверху – бляшане покриття. До речі, дзвіниця церкви мала раніше характер чатової вежі, через яку була в’їзна брама на церковне подвір’я.
6. Костел у с. Тадані (Кам’янка-Бузький район), за припущеннями дослідників, можна вважати найстаршим збереженим дерев’яним костелом на території Західної України. Храм у 1734 році був освячений на честь Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією і святої Теклі. Храмові розписи, які збережені до наших днів, датовані 1838 роком. На стінах імітація мармуру, лілії та рокайльний орнамент, який якраз входив у моду в період рококо. Унікальною пам’яткою цього костелу є зображення Матері Божої Непорочної, створеного на основі медальйону, який випускали за згодою архиєпископа Парижу 1832 на згадку видіння св. Катерини Лябур. Це один з перших прикладів використання зображення медальйону, схваленого папою Левом XIII лише 1894 року
За радянських часів з храму зробили склад, із незалежністю України святиню повернули римо-католицькій громаді у напівзнищеному стані. Сьогодні тут править богослужіння священик із Кам’янки-Бузької. Літургії відбуваються в неділю та на свята. Проте взимку парафіяни зустрічаються рідше – холодно, а на реставрацію маленького костелика жителі села назбирати не можуть.
7. Римо-католицька каплиця в Язлівчику (Бродівський район) – єдиний зразок модерного стилю серед одинадцятьох збережених дерев’яних костелів Львівщини початку ХХ століття. Побудований храм у 1933 році, архітектором був Конрад Мужинський. Каплиця зведена на кошти місцевої римо-католицької громади. Та, на жаль, у наші дні храм лишається не в найкращому стані, адже за радянських часів тут зробили склад, потім архів. На диво, на сьогоднішній день збереженим є дерев’яний вівтар з колонами корінфського ордену, увінчує портал образ «Всевидючого Ока Господнього». Гостроверхий високий дах вкритий ґонтою.
Декілька років тому його намагалися відреставрувати – знайшовся іноземний меценат. Було проведено консерваційні роботи, щоб захистити споруду від опадів. А у 2012 р. розпочався проект за підтримки польського міністерства культури про перенесення язлівецького костелу до львівському скансену — парку «Шевченківський гай».
8. Храм святого Микити у с. Дернів (Кам’янка-Бузький район) є унікальний тим, що хоч і знаходиться у стані напівруїни, але збережений у первісному вигляді – без прибудов, із дерев’яним покриттям, тризрубний і одноверхий. Та попри те, що споруда і належить до пам’яток архітектури національного значення, останній раз храм реставрували у 1977 році під керівництвом архітектора Богдана Кіндзельського, та зараз під час дощу деякі частини даху церкви виступають у ролі друшляку.
Церква була зведена зі соснових брусів в 60-х роках XVII ст. в стилі галицької школи народної архітектури, знаходиться в східній частині села, на березі потоку Кам'янка. Храм дуже компактний за розмірами — 13,5 м. на 6,3 м. Дзвіниця відсутня. За радянських часів з церкви зробили склад, а потім – дитячий садочок. Згодом поруч побудували дитсадок з цегли, а храм й тепер стоїть пусткою, відданий на поталу природним стихіям і гризунам.
9. Костел святого Франциска Боргяша у с. Розлуч (Турківський район). Будівництво розпочали у 1901-1902 роках для німецьких колоністів-католиків з Швабії, які оселилися в селі близько 1780 року. У 1903 році переселенців ще було достатньо для створення парафії — близько 230 осіб. Нову каплицю в Розлучі почали зводити за ініціативою пароха з Турки отця Ігнатія Кулаковського, а фінанси отримували із збірок вірних і від товариства «Boni Pastoris» («Добрий Пастир»).
Каплицю освятили у 1902 р., у народі її називали «швабською». У 1917-1919 рр. їй часткова замінили покриття, а в 1935 р. встановили дзвони. У 1933 р. прибудовали захристію, що видозмінило первісне планувальне та об'ємно-просторове вирішення, а в 1937 році каплиці надано статус філіального костелу турківської парафії. Після Другої світової війни храм використовували як колгоспний склад штучних добрив. Близько 1976 р. споруду пристосовано для зберігання збіжжя, обладнали тимчасові комірки для зерна, що зіпсувало планування храму. Від 1994 р. тривають намагання передати костел Римо-Католицькій Церкві, філії відродженої парафії в Турці.
Храм знаходиться у центрі Розлуча, на підвищенні. Це тридільна в плані будівля розмірами 18,86 м. х 8,57 м; висота - 19,44 м. Збудована на кам'яній основі, яка розвалюється. Будівля має три частини: прямокутну в плані наву, до якої прибудований вужчий гранчастої форми вівтар і квадратова в плані вежа над входом на західному фасаді нави. Стіни шальовані вертикально дошками і лиштвами, дахи покриті бляхою. В інтер'єрі збереглися: хори, вівтар, проповідниця, поліхромія на стінах і найцікавіше - численні гостроколи на стелі нави.
10. Сучасний храм святого Миколи Чарнецького в с. Вовче (Турківського району). Це колишній костел, який входить до неофіційного списку одинадцятьох збережених дерев’яних костелів Львівщини, які досі не визнані пам’ятками архітектури.
Храм апостолів Петра і Павла будували у 1900 році для тих самих польськомовних німців-переселенців зі Швабії, що й костел у Розлучі. За австрійських часів відбувалася германізація краю, тому німців звільняли від податків на землю, від військової служби та давали пільги – причина їхнього закріплення на цих територіях, а отже – поширення відповідної архітектури.
Первісний храм був побудований з однією центральною навою на апсидою частиною, з високою дзвіницею над головним порталом. Та за радянських часів шпиль дзвіниці скинули, стінописи замалювали, а в самому приміщенні зробили музей атеїзму.
Дерев’яна сакральна архітектура України вважається унікальною у світі, аналогів якій важко знайти. Наразі до світової спадщини ЮНЕСКО належать 4 храми Львівщини і 8 храмів карпатського регіону, та, на думку дослідників, цей список міг би бути значно більшим, аби пам’ятки архітектури не були у занедбаному стані, або надто пошкодженими перебудовами та нефаховими реставраціями.
Джерела та література:
Фото автора та з мережі Інтернет.