Ікони… Дуже коштовні, в позолочених кіотах, та простенькі дерев'яні, обвиті вишитими рушниками. Перед ними моляться віряни, вони стали прикрасою для кожної християнської оселі.
Проте не завжди ікони так сприймалися у православному світі. У добу Середньовіччя виникали серйозні суперечки з приводу допустимості молитовних дій перед святими зображеннями. Іконоборці висували на захист своїх позицій достатньо серйозні аргументи.
Проте Православ'я перемогло.
Останній VII Вселенський собор, що відбувся у 787 г., осудив це вчення і визначив «ставити і покладати у св. храмах… святі ікони, шанувати і віддавати їм поклоніння, підносячись розумом і серцем до Господа Бога, Божої Матері і святих, на них зображених».
Однак і після того іконоборча єресь не припинилася. Лише на Помісному Константинопольському соборі в 842 році за імператорки Феодори і Паріарха Мефодія шанування святих ікон було остаточно відновлено і затверджено. На цьому соборі, з вдячності Господу Богу, який дарував Церкві перемогу над іконоборчою та іншими єресями, було встановлено свято Торжества Православ'я, яке відбулося у першу неділю Великого посту, і яке й досі відзначається у всьому православному світі.
У кафедральних соборах відправляється особливий Чин Торжества Православ'я з виголошенням «анафеми» тим, хто викривляв істину православної віри, «вічної пам'яті» спочилим її захисникам і «многих літ» живим-здоровим вірним.
* * *
Ікона (слово грецьке, що означає «образ», «зображення») стала невід’ємною частиною православного життя. Священні зображення є складовою православних храмів. Деякі ікони мають дивні історії, ознаменовані молитвою праведників. Перед деякими з них відбувалися зцілення, тому в християнську свідомість вони увійшли як чудотворні.
Перед шлюбом, перед дорогою чи будь-якою важливою справою християнин біля святого образа благає у Бога благословення. Навіть початок життя людини і її кінець супроводжує іконописний образ.
Ікона є свого роду вікном в духовний світ. Звідси і її особлива мова і символіка, навіть колір має своє певне значення.
Суть ікони – зустріч з духовним світом. Лики святих завжди навернені до нас. Отже, світ святих не віддалений від нас – вони разом із нами. З нами Бог. «Ви вже не чужі й не приходьки, а співгромадяни святим, і домашні для Бога» (Еф. 2.18).
* * *
Коли священнослужитель у храмі відправляє кадіння, то кадить запашним фіміамом ікони і людей. Однаково, в рівній мірі. Ікони суть святі образи, люди – теж образи Бога, ікони Христа, проте часто-густо у занедбаному стані. Утім християнин своє життя саме й присвячує тому, щоб очистити ці самі ікони від гріха, змити своїм покаянням з них гріховний бруд, щоб явити собою чистий образ Творця.
* * *
Торжество Православ'я. Мовою оригіналу – «Кіріаке тес Ортодоксіас», що дослівно перекладається як владування правомислія (збірки думок стародавніх філософів називалось доксографією). Православ’я – це не домагання чогось «єдиного правильного», а те бачення сущих реалій, яке ми успадкували з досвіду святих отців, богомудрих мужів, що все своє життя присвятили служінню Богові; це релігія Христа, яка прийшла на зміну язичництву витонченої еллінської філософії і зразкової римської культури, з яких вона багато чого запозичила, наділивши новим християнським змістом.
Отже, бути православним – це передусім мислити і діяти і перемагати того іновірного недруга, якого кожен носить у собі. Точка відліку християнського мислення – покаяння. Свою проповідь Іоанн Предтеча почав зі слова «покайтеся!». З цього самого слова почалося благовістя Господа Ісуса Христа.
Все храмова атмосфера Великого посту пройнята духом покаяння, під час богослужіння відбувається дивна переміна свідомості: особлива мелодика співу, поклони, чорне вбрання – все це наводить на особливий духовний рух, на прилучання до божественної чистоти і наближення світла. У душі людській народжується відчуття звільнення від хаотичної марноти світу цього.
І саме в цьому найвищий зміст торжества православ’я. Початок найвищої нашої перемоги.