Селище Товсте лежить на перехресті популярних туристичних маршрутів — адже поруч такі смачні “родзинки”, як Заліщики, Городенка, Чортків, не кажучи вже про зникле місто Червоногород з романтичними руїнами замку та мальовничим водоспадом.
Тож спеціально сюди пхатися зовсім не потрібно, але зробити зупинку по дорозі до усього переліченого вище більш ніж варто.
Розповідь про Товсте почнемо з пояснення походження специфічного топоніму, бо одразу виникає запитання, як то містечко може бути товстим чи худим? З “великим” чи там “малим” — все зрозуміло, а ото “товсте”? Принагідно зазначимо, що комплекція тут ні до чого. Ну майже. Так увічнився перший власник тоді ще села — галицький боярин В'ячеслав Товстий, який колись служив королю Роману Мстиславовичу. Вірогідно припустити, що цей пан був таки досить дебелим дядьком, звідки й отримав своє призвисько. Зауважимо, це не єдине місце, де “наслідив” згаданий боярин. В Гусятинському р-ні, тієї ж Тернопільської обл., неподалік від Сатанова, є ще однойменне село Товсте.
Боярин В'ячеслав Товстий був досить цікавою історичною постаттю. Коли в червні 1205 р. король Роман загинув у Польщі, його дружина, княгиня Анна стала регентшею при своїх малолітніх синах. Тоді ж галицьке боярство вирішило звільнитися з під королівської влади. Вірними родині Романа Мстиславовича залишилися лише вололодимирські бояри на чолі з Товстим. Саме вони допомогли сім'ї свого сюзерена повернулися до Володимира-Волинського. Проте ненадовго. Вже за рік княгиня Анна з синами Данилом та Василем у супроводі В'ячеслава Товстого та його людей були змушені “дірою градною” (тобто підземною ходом) залишити місто та утекти до Угорщини.
Попри давність поселення, що яскраво засвідчують археологічні знахідки, перша письмова згадка про Товсте датується лише 1414 р.
1430 року помирає великий князь литовський Вітовт. Скориставшись нагодою у 1434 р. поляки перебирають владу на Поділлі, яка до того належала його намісникам. Згідно з новим територіально-адміністративним поділом, прийнятим в 1435 році, Товсте входить до новоутвореного Червоногродского повіту, з центом у Червоногороді. Тоді ж Товсте отримує нову назву — Тлусте (те ж “Товсте”, але польською мовою).
З середини XV ст. в історичних документах Тлусте вже згадується не просто як село, а як поселення, що має певне воєнно-стратегічне значення. Ймовірно саме тоді тут зводиться замок, що контролював важливий торговий шлях зі Львова в Волощину. Цей шлях сприяв також перетворенню Тлустого на поважний комерційний центр.
1548 р. король Сигізмунд II Август надає Тлустому Магдебурзьке право.
Тут в короткій історичній довідці поставимо крапку. Далі “біографія” Товстого-Тлустого майже не відрізняється від історії більшості містечок Полілля. Про чисельних власників теж пропустимо. Пересічному туристу це навряд чи буде цікаво. Зупинимося на найголовнішому.
В першу чергу згадаємо Михайла Хмельницького — батька славетного гетьмана Богдана. Маловідомий факт — Хмельницький-старший був не лише Чигиринським підстаростою, але і старостою Товстенським та Язлівецьким. Коли конкретно пан Михайло оселився в Тлустому — невідомо. Перша згадка про його маєток у цьому містечку датується 25 січня 1579 р. Наступного, 1580 року, Михайло Хмельницький, отримав від короля Стефана Баторія прівелей на проведення в містечку щорічних ярмарків і щотижневих торгів.
Михайло Хмельницький господарював в Тлустому до 1594 р. аж поки не вчинив страшний злочин (який, історія мовчить). За це його піддали баніції (позбавлення всіх прав та шляхетської честі), а сам пан Михайло був змушений тікати до Чигирина.
Одразу зауважимо, що “товстий” епізод біографії батька Богдана — це виключно відкриття товстенських істориків, зокрема директора місцевого краєзнавчого музею Ярослава Павлика. Інші історики про те мовчать.
Якщо з Михайлом Хмельницьким є певні сумніви, то з іншим, досить відомим історичним та релігійним діячем інформація стовідсотково правдива.
У 1734 р. у Товстому оселився засновник хасидизму Ісраель бен Елізер. Вважається, що саме тут він отримав своє друге ім'я Баал Шем Тов (Бешт) і став відомий як цадик і цілитель. В хасидизмі це називають “об'явлення Бешта”. Тобто момент, коли він відкрив світу своє справжнє обличчя великого цадика.
От як розповідають про це хасидські перекази:
Потім він [Ісраель бен Елізер] оселився у святій общині Тлуста, де теж був меламедом, і не міг збирати міньян у себе удома, але приймав у себе людей і молився з ними. Одягався він в тузлик (шерстяний мішок для солі — прим авт.), і пальці ніг стирчали у нього з дір у взутті, бо він був дуже бідний. Він мав звичай занурюватися в мікву навіть в місяці теветі (випадає на грудень-січень григоріанського календаря — прим. авт.), і піт виступав у нього краплями величиною з горошину. Потім почали приходити до нього деякі люди, і не хотів він приймати їх. Один раз привели до нього божевільного або божевільну, а він відмовився впустити. Вночі було йому сказано, що йому виповнилося 36 років. З ранку став він підраховувати і знайшов, що так воно і є. Прийняв божевільного, і вилікував його, і залишив зайняття меламеда, і узяв мого тестя, благословенної пам'яті, до себе софером, і стали приїжджати до нього люди з різних місць. (Шивхей а-Бешт, 23).
В Тлустому Бешт прожив чи не до самого свого переїзду до Меджибожа.
На момент, коли Ісраель бен Елізер оселився в Тлустому, місцева юдейська громада була ще дуже маленькою. Адже євреї почали селитися в містечку лише з XVIII ст., одразу після турецької навали. Нечисленність громади опосередковано засвідчує наведений вище переказ, де йдеться, що Бешт не міг збирати міньян. В юдаїзмі це кворум з 10-ти дорослих чоловіків, необхідний для проведення релігійних церемоній. У великій громаді харизматичний діяч без проблем зібрав би потрібну кількість людей. Підтверджує нечисленність громади й перепис 1764 р. На той момент в містечку нарахували лише 355 євреїв. Зверніть увагу — ця цифра була зафіксована через добрих три десятиріччя після “об'явлення Бешта”, і це враховуючи традиційну багатодітність в єврейських родинах, де 6-7 дітей були нормою. Тож на момент початку проповідництва Бешта чисельність євреїв в Тлустому навряд чи перевищувала сотню. Швидше ж за все взагалі варто говорити про кілька десятків сімей.
Демографічний екскурс тут зроблено не просто так. Це пояснює, чому свою проповідницьку діяльність Бешт розпочав саме в Тлустому, а не деінде.
В місті чи містечку з великою та “старою” громадою злиденному і невідомому нікому проповіднику нічого було ловити. По-перше, в давно сформованих громадах діяла добре налаштована система релігійної освіти. Проповіді ж Бешта спрямовувалися передовсім на малоосвічених, часто-густо неграмотних людей. По-друге старі авторитетні рабини доклали б усіх зусиль, аби спровадити подалі зайду-конкурента. А от щойно створена, невеличка громада Тлустого, була саме тим, що потрібно.
Реліквій чи пам'яток, пов'язаних з фундатором однієї з найпотужніших течій в сучасному юдаїзмі в Товстому, на сьогодні не збереглося. Синагогу, де молився Баал Шем Тов, знищили нацисти за Другої світової війни. Будинок, де жив Бешт, теж не зберігся. Лише на старому єврейському цвинтарі можна побачити могилу його матері Сари.
Повертаючись до демографії. Найбільша кількість євреїв в Тлустому мешкала в 1930 р. — 2 тис. 600 людей — понад дві третини від усього населення містечка.
Перед Другою світовою війною за рахунок еміграції до Америки та міграції у більші міста Польщі число євреїв Тлустому скоротилося більш ніж наполовину і станом на 1939 р. складало 1 тис. 196 людей.
Крапку в всторії єврейської громади Тлустого поставила німецька окупація. Нацисти створили в містечку гетто, куди крім місцевих зігнали євреїв з сусідніх Заліщіків, Городенки, Ягільниці, Чорткова тощо. 27 травня та 6 червня 1943 р. у наслідок двох масових страт все населення гетто було знищене. Враховуючи страти попередніх років, в містечку на загал закатували майже 5 тис. людей.
Голокост пережили трохи більш двох сотень товстянських євреїв. Більшість з них врятувалася завдяки чиновнику німецької окупаційної адміністрації Паулю Фрідріху, який керував кількома великими сільськогосподарськими маєтками довкола Тлустого. Паулю Фрідріху вдалося зберегти життя майже усіх в'язнів гетто, відряджених на роботу у його господарства. Коли надійшов наказ повернути до гетто єврейських робітників, він, добре розуміючи що їх чекає гарантована смерть, придумав купу об'єктивних причин, аби не виконати злочинне розпорядження. Чимало євреїв врятували місцеві мешканці — українці та поляки. Частина євреїв утекла в з гетто та приєдналися до загонів УПА.
До речі, про бандерівців. З осені 1948 р. по 7 травня 1951 р. в Товстому (з 1944 р. містечку повернули неполонізовану назву) діяла потужна друкарня ОУН імені Ярослава Старуха — «Стяга» (з 1950 р. їй дали ім’я В. Міхновського) . Знаходилася вона в підземній криївці на обійсті родини Мотичків на вул. Головній.
Це був тісний та непривітний бункер близько трьох метрів завширшки та 4 м. завдовжки. З обладнання — чотири звичайнісінькі друкарські машинки та примітивний саморобний верстат, схожий на той, яким користувалися першодрукарі.
Крім традиційних для підпілля листівок і прокламацій у товстянській типографії друкувалися сатиричні журнали “Хрін” та “Перець”, журнали “До волі”, “Підпільне слово”, і “Революціонер-пропагандист”. Також в Товстому передруковувалося видання Проводу ОУН “Ідея і чин”. Продукція підпільної типографії потім розповсюджувалася по усій Україні від Карпат до Донбасу. Крім того друкарня виготовляла “бофони” (скорочено від “бойовий фонд”) — своєрідні пропагандистсько-грошові документи УПА та ОУН.
Совіти вважали сім’ю Мотичок не просто лояльною, але ще й прорадянською. Господар Іван Мотичка у 1944 р. був мобілізований до лав Червону армії, звідки у 1945 р. звільнився за пораненням. Його дружина Марія працювала ланковою колгоспу ім. Молотова, а донька Ореста взагалі стала комсомолкою та ще й працювала коректором у районці “Більшовицьким шляхом”. Вона ж постачала для друкарні типографську фарбу та клей для брошур, які викрадала на роботі. Від крадіжки шрифтів з метою конспірації підпільники відмовилися, бо вони мали індивідуальні риси, що загрожувало провалом.
Друкарнею керував Мирослав Гук — “Косач” — референт пропаганди Чортківського окружного проводу ОУН. Він був не лише досвідченим організатором підпілля але й талановитим й художником-графіком. Різьбярські роботи по виготовлені кліше виконував Володимир Гнибіда — “Неплюй”.
7 травня 1951 р. оперативно-військова група МГБ знайшла та відкрила криївку. Підпільники, які переховувалися в бункері, при спробі захоплення вчинили збройний спротив і щоб не потрапити у руки ворога — застрелилися. Після проведення обшуку з бункеру було вилучено 3 автомати «ППШ», німецька гвинтівка, 2 пістолети, 200 набоїв, типографський друкарський верстат, ротатор, 4 друкарських машинки, радіоприймач, 44 дерев'яних кліше з антирадянськими зображеннями та текстами, свинцеві типографські стереотипи, олово, понад 10 кг. типографського шрифту, понад 20000 різноманітних антирадянських листівок, 100 кг. чистого паперу та велику кількість різноманітної літератури та оунівських документів.
Сім'ю Мотичків, яка переховувала підпільників, заарештували та після суду відправили до Сибіру.
Братську могилу підпільників друкарів можна побачити на єврейському (sic!) цвинтарі, за якихось півтора десятків метрів від могили жертв Голокосту.
Перше, що впадає у в вічі в Товстому, величний храм Архистратига Михаїла з дуже оригінальною та цікавою архітектурою. Така собі суміш псевдо-візантійської та готики. Він стоїть при трасі в самому центрі селища, тож проминути його неможливо при усьому бажанні.
Храм звели за проектом товстенського уродженця Яна Кароля Зубжицького-Саса — відомого архітектора та історика. Саме за його проектом зведено дивовижний неоготичний костел Mатері Божої Святого Розарія та святого Станіслава в сусідньому Чорткові, що по праву є головним символом цього міста.
Храм Архистратига Михаїла зведено на місці однойменної дерев'яної церкви 1730 року. Будівництво тривало досить довго з 1912 по 1939 р. Спочатку завадила Перша світова війна. По тому — повоєнне безгрошів'я. Добудувати храм вдалося лише зусиллями пароха Антіна Навольського.
Панотець Антін був дивовижною людиною. Народився він 1894 року в простій селянській родині у селі Зозулинцях Заліщицького повіту. Попри просте походження закінчив Державну гімназію у Кицмані. Хотів стати ветеринаром та вступив до Львівської ветеринарії. Але з початком Першої світової війни був призваний до війська, де, як людина з освітою, пройшов вишкіл у старшинській школі, після чого героїчно воював проти росіян. Після розпаду Австро-Угорщини та проголошення ЗУНР добровольцем вступив до лав Української Галицької армії і майже одразу, під час боїв за Львів отримав важке поранення та потрапив у полон. У польському концтаборі він перебував до 1922 р. Поляки не дали йому спокою й після звільнення, тим паче, що він ніколи не приховував своїх патріотичних поглядів. Незабаром Антіна Навольського знову арештували та ув'язнили в чортківській тюрмі. Після звільнення з в'язниці він певний час був змушений переховуватися.
Ще під час війни майбутній панотець прийшов до Бога. Тож немає нічого дивного, що незабаром після звільнення з в'язниці у Чорткові пан Антін вступив до Станіславівської духовної семінарії. У 1930 р. Антін Навольський був висвячений на священника і отримав парафію у Тлустому.
Не зважаючи на хронічне безгрошів'я, дієвому пароху вдалося довести масштабне будівництово до завершення. Кошти зведення храму давали не лише жителі Тлустого, але й селяни з довколишніх сіл. Допомагали навіть ...євреї! Зокрема ліс для для даху і куполів пожертвував місцеві купець Герш Шпіцер.
Храм в Товстому славний не лише своєю архітектурою, але й внутрішнім оздобленням. Його стіни розписав видатний галицький художник Теодор Вацик. Ця робота була завершена 1942 року.
Панотець Антін Навольський відомий також, як Праведник Народів Світу. Це почесне звання він отримав посмертно в 1993 р.
Парох від початку жорстко виступав на захист єврейського населення. 7 липня 1941 р. в період безвладдя, коли совіти вже утекли, а німці не прийшли місцеві кримінальники захотіли “під шумок” влаштувати погром, аби добряче пограбувати. Дізнавшись про це панотець миттю зорганізував чоловіків-парафіян які й не допустили безладу. Сам священик увесь той день ходив єврейськими кварталами, всіма силами підтримуючи сусідів-юдеїв.
За окупації у своїх проповідях Антін Навольський постійно застерігав вірних від будь-якого насилля щодо євреїв. Мовляв, якщо хто забруднить руки кров'ю невинних, хай до церкви більше ніколи не приходить. Зокрема 12 липня 1941-го, на свято Апостолів Петра і Павла, панотець під час проповіді звернувся до парафіян з такими словами: “Якщо хочете насправді незалежної України, мусите виборювати її власною кров’ю, а не кров’ю євреїв, як вчать вас німці!”.
Закликами до ненасилля о. Антін не обмежувався, він також закликав вірних усіма силами допомагати упослідженим сусідам. Сам панотець врятував під смерті п'ятеро єврейських діток та ще допоміг врятуватися шести сім'ям, яких він переправив з гетто до знайомих селян.
Неподалік храму Архистратига Михаїла (через дорогу та трохи убік) стоїть костел св.Анни (1912 р), споруджений за проектом знаменитого архітектора, професора Львівської політехніки Теодора Маріана Тальовського, найвідомішим творінням якого є костел святої Єлизавети у Львові. . За його проектом також було здійснено реконструкцію скалатського замку та у тому ж таки містечку зведено неоготичний костел теж Св. Анни. Товстенському тезці поталанило набагато більше, ніж храму в Скалаті. Скалатський костел Св Анни сильно постраждав під час радянського обстрілу у 1944 р. (гармаші радянської армії використовували його дзвіницю для пристрілки) і був розібраний 1959 р. Натомість товстенська Св. Анна вціліла, хоча й втратила дзвіницю та шпиль.
За часів окупації місцевий ксьондз Станіслав Шкодзінський також виступив на захист євреїв. У своїх проповідях він неодноразово закликав поляків Товстого не плямувати руки невинною кров'ю беззбройних і забороняв навіть пальцем торкатися майна сусідів.
Восени 1943 р. отець Станіслав був заарештований поліцаями та вивезений з містечка. Подальша доля його невідома.
Навпроти костелу стоїть будинок старої ратуші. На її стіні можна побачити досить дивну меморіальну таблицю. Вона сповіщає, що з балкону цього будинку 30 червня 1941 р. член проводу ОУН Микола Фредрак проголосив Акт про відновлення Незалежності України та встановив синьо-жовтий прапор. Це виглядає досить дивно, враховуючи, що на той час Тлусте-Товсте не лише знаходилося під контролем совітів, але ще й було переповнене військами (через містечко проходить важлива стратегічна залізниця). Швидше за все подія мала місце, але пізніше — 7-го чи 8-го липня.
У 1995 році в містечку збудовано новий великий храм на честь св. Андрея Первозваного (УАПЦ). Він, як і більшість сакральних споруд цього періоду, аж занадто унікальною архітектурою не відзначається, але все одно досить симпатичний і відвідати його варто.
З архітектурних цікавинок варто згадати місцевий “Будинок народної творчості”. Він цікавий ти, що розташований він в одному з чотирьох фортів, що колись входили в оборонну систему містечка. Кажуть, що зведено його було за наказом Михайла Хмельницького (див світл. на початку статті)
Від часів міжвоєнної Польщі і десь до початку 2000-х років колишній форт використовувався як кінотеатр. Про кіноминуле й досі нагадують прикріплені до його фасаду залізні каркаси, де колись кріпилися афіші з анонсами фільмів. Форт знаходиться позаду храму Архистратига Михаїла (потрібно трішечки пройтися вуличкою ліворуч від церкви).
Взагалі, якщо є час варто хоч трішки прогулятися Товстим. Тут можна зустріти дуже симпатичні старовині особняки. На жаль таких не дуже багато. Частина будинків зруйнували у 1943 р., коли німці ліквідовували гетто (під знесення потрапили в основному типові “містечкові” хати). По тому Скалату дісталося у травні 1944 р. під час масованого німецького авіанальоту. Нацистські бомби тоді розтрощили чи не весь цент містечка.
Варто також відвідати й старий єврейський цвинтар. Тут можна побачити могилу матері фундатора хасидизму та чимало цікавих надгробків-мацевот прикрашених високохудожнім різьбленням. Крім того з цвинтарної гори відкривається дуже красива панорама Товстого.
Фото автора та pidzamochok.at.ua, zamki-kreposti.com.ua