Невдовзі після останнього Собору Української Православної Церкви стало відомо про гострий конфлікт між Митрополією УПЦ та її головним меценатом — донецько-московським міліардером Віктором Нусенкісом.
Невдовзі після останнього Собору Української Православної Церкви стало відомо про гострий конфлікт між Митрополією УПЦ та її головним меценатом — донецько-московським міліардером Віктором Нусенкісом. Як повідомляла “Релігія в Україні”, після виступу на Соборі з гострою критикою самої ідеї канонічної автокефалії пан Нусенкіс відмовився фінансувати інформаційні проекти, якими опікується Синодальний Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ — це телепрограма “Світ православія” та офіційний сайт УПЦ, а також портал “Православіє в Україні”. Спробуємо пролити трохи світла на тіньового магната, який залишається впливовим закулісним гравцем на церковній карті України.
Ім’я Віктора Леонідовича Нусенкіса останні роки стабільно тримається у першій десятці рейтингів найбагатших людей України. За версією тижневика “Кореспондент”, його капітал цього року оцінюється майже у 3 млрд доларів США, проте журналістам дуже мало відомо не тільки про його приватне життя та вподобання, але й про бізнес-проекти, до яких причетний донецький магнат.
Раніше журналістам було важко розрізнити, що саме у концерні “Енерго”, створеному на початку 1990-х, та промисловій групі “Донецьксталь” належить Нусенкісу, а що його партнерам — колишньому генпрокурору Геннадію Васильєву та Леоніду Байсарову, президенту АТ “Вугільна компанія “Шахта Красноармейська-Західна №1”, одного з активів Нусенкіса. Пізніше стало відомо, що Васильєв свою частку у спільному бізнесі кілька років тому продав Нусенкісу, а Байсаров як був, так і залишається тільки найманим менеджером. Проте, як повідомляла “Релігія в Україні”, на початку цього літа між В.Нусенкісом та Г.Васильєвим спалахнув серйозний конфлікт, що спричинив проблеми на ринку: після запиту від нардепа від Партії регіоні Г.Васильєва Держкомісія з цінних паперів та фондового ринку встановила 12-місячну заборону на проведення операцій з цінними паперами 12 підприємств, що належать групі «Донецьксталь». Це ЗАТ "Донецксталь", ВАТ "Донецький метзавод", ПАТ "Ясиновський коксохімічний завод", ЗАТ "Макіївкокс", ПАТ "Макіївський коксохімічний завод", ПАТ "Шахтоуправління «Покровське»", ПАТ "Донецький електротехнічний завод", ВАТ "Лактіс" (виробництво молочної продукції), ЗАТ "Лізінгова компанія «Укрінкомліз»", ВАТ "Вінтер" (виробництво морозива), ПАТ "Племінний завод «Маліновка»", ЗАТ "Красноармійське автопідприємство «Укрбуд»".
За інформацією з джерел, близьких до Митрополії УПЦ, відомо, що заборона на операції з цінними паперами вказаних підприємств була скасована саме завдяки особистому проханню митрополита Володимира (Сабодана).
Крім того, за інформацією тижневика “Кореспондент”, пану Нусенкісу належить декілька шахт, машинобудівних підприємств та портовий бізнес у Росії (Кузбас), Чехії, Німеччині та Латвії.
Десять років тому на базі заводу «Донецьксталь» В.Нусенкіс заснував цех лиття церковних дзвонів. За цей час українські майстри відлили з бронзи понад 1 тис. дзвонів для 189 храмів Росії, України, Грузії, Греції, Німеччини.
Заробляючи мільярди, пан Нусенкіс витрачає мільйони на будівництво церков, підтримку монастирів та церковних інституцій. На його кошти зведено чи відремонтовано понад сто церков — усі значні храми у Донецькій області, а також церкви в інших регіонах Україні, в Росії та Греції. До останнього часу він щомісяця жертвував мільйон гривень на Митрополію УПЦ, підтримував Київську духовну академію.
Перед виборчою кампанією 2004 року Віктор Нусенкіс, тоді ще працюючи разом із генпрокурором Геннадієм Васильєвим, вирішив зайнятися освоєнням медіа-простору. З одного боку, був створений телеканал “Київська Русь”, згодом перейменований на КРТ, з іншого — зареєстровано “Головну редакцію телепрограм УПЦ”, яку очолили протоієрей Георгій Коваленко (тепер прес-секретар Предстоятеля УПЦ) та Олександр Драбинко (тепер архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський). У київському офісі створювалися не тільки церковні сюжети для передачі “Православний світ”. Під час президентських перегонів 2004 року тут створювались і агітаційні ролики за “православного кандидата” Віктора Януковича.
Потім шляхи панів Нусенкіса та Васильєва розійшлися. Віктор Леонідович створив власний телеканал - “Глас”, ефір якого від самого початку був цілком вільний від політичних програм та реклами. Це один з небагатьох українських телеканалів, який є цілком двомовним: супутникове мовлення транслює дві звукових “доріжки”: українською та російською мовами. Також це чи не єдиний телеканал, що транслює на 100% власну продукцію, і цим зумовлені часті повтори в його ефірі. Основне наповнення телеканалу складають короткометражні документальні фільми, які протягом тижня можуть повторюватися в ефірі до трьох разів. Офіс телеканалу на бульварі Дружби народів у Києві має сучасну студію віртуальної реальності: власник не жалкував коштів на найсучасніше обладнання. Частина передач “Гласу”, зокрема дитячі випуски “Ранок...” та “Вечір у Шишкіному лісі” знимаються у Москві на вул. Марксистській, де також є студія телевиробництва, та дублюються в Києві.
Згодом пан Нусенкіс створив телеканал і в Росії: це “Дитячий сімейний освітний телеканал «Радість моя»”. Передачі цього телеканалу набагато живіші та яскравіші, аніж продукція “Гласу”, проте майже невідомі аудиторії. Телеканал тільки починає входити до кабельних мереж, а основне мовлення іде через супутник.
Близько двох років тому телеканали “Глас” та “Радість моя” стали позиціюватися як частини холдингу “Мірозданіє”. У Москві серед медіа-проектів Нусенкіса створено телекомпанію з такою назвою. За інформацією джерел, близьких до цієї структури, вже понад трьох років в намірах власника — зйомка повнометражних кінофільмів та створення мережі інтернет-проектів. Проте єдиний помітний інтернет-проект, створений цією групою ще у 2006 році, — це сайт про головні православні свята “Пасха.ру”.
За інформацією з джерел, близьких до “духовного блоку” пана Нусенкіса, відомо, що на пожертви Віктора Леонідовича існує і офіційний сайт Московського Патріархату “Патріархія.ру” та Синодальний Інформаційний відділ РПЦ на чолі з Володимиром Легойдою. А духівником своїм Віктор Леонідович вважає тепер схіархімандрита Ілія (Ноздріна), якого називають сучасним “оптинським старцем”.
При всіх підприємствах, які входять до групи Віктора Нусенкіса, створені православні громади та зведені або обладнані храми чи молитовні кімнати. Ентузіазм у впровадженні православного стилю життя серед співробітників підприємств часом приймає курйозні форми. Так, відомо про те, що у деяких громадах заведено графік сповіді та причастя співробітників. Доходить до того, що працівники домовляються: “Давай я завтра за тебе причащуся, а ти післязавтра — за мене”.
Настоятелем домового храму при телеканалі “Глас”, інтер’єр якого дуже вдало стилізований під Візантію, є протоієрей Георгій Коваленко — голова саме того Синодального Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ, проектам якого тепер пан Нусенкіс відмовив у фінансуванні, мовляв, щоб не підтримувати автокефалістські тенденції в УПЦ. Після такого рішення отець Георгій не служив у храмі “Гласу” - офіційно це зумовлено відпусткою прес-секретаря, проте чи залишиться о.Георгій настоятельствувати у храмі, ктитор якого пішов на конфлікт із його політикою — питання відкрите.
Втім, як кажуть джерела, близькі до медійних проектів пана Нусенкіса, телебачення та навіть храмобудівництво не є головною втіхою донецько-московського магната. Отець Георгій Коваленко перед призначенням на посаду прес-секретаря понад три роки майже не виходив із найближчого кола пана Нусенкіса, опікуючись так званим “духовним блоком”. Таку дивну назву має група людей, близько 30 чоловік, серед яких обов’язково є декілька священиків з України та Росії, яка займається тим, що розвиває ідеї, які на даний момент цікавлять Віктора Леонідовича.
Головною метою діяльності цієї групи, яка, за задумом, має створювати ідеологічне підґрунтя для всіх проектів пана Нусенкіса, із бізнесом включно, є так звані “Головні цілі”, сформульовані наступним чином:
“1) За допомогою Божою і з милості Божої примножити добро та применшити зло у справах, словах і думках.
2) За допомогою Божою і з милості Божої іти самим по шляху спасіння та допомагати іншим”.
Як відомо з джерел, близьких до цього “духовного блоку”, його працівники проводять робочий час у підготовці незчисленних документів та схем, у яких втілюють чергові конструкти “замовника”. Потім це обговорюється на багаточасових зборах, які фактично є “театром одного актора” - пан Нусенкіс годинами може говорити про власні ідеї. З року в рік це повторюється таким чином, що деякі не витримують морального навантаження та безцільності такої “роботи” та покидають компанію, інші ж, зацікавлені матеріально, залишаються на довгі роки.
Вся структура проектів Нусеніса в “духовному блоці” має назву “Православне виробниче об’єднання”. Кожний напрямок діяльності, деякі з яких мають досить дивні назви, наприклад “Синергетична антропологія мірозданія”, називається “програмою” та описується за встановленим шаблоном. Колись ці програми називалися “комплексними програмами діяльності”, скорочено — КПД, що й дало підставу деяким блогерам писати про те, що нібито у “духовному блоці” пана Нусенкіса займаються обчисленням коефіцієнту корисної дії Святого Духа. Насправді до такого не доходило, але корисної діяльності, за словами джерел, близьких до “духовного блоку”, там теж бракує. Мабуть, найкорисніше, що “духовний блок” дає людству — це створення робочих місць та фінансове забезпечення життя працівників та їхніх родин.
На фото: один з видів продукції "духовного блоку", що унаочнює ідеї "Першого керівника" . Макет світобудови, у центрі якої Росія і Володимир Путін на троні, під благословляючими перстами святих угодників Божих
(для збільшення фото натисніть на нього)
На півдні Московської області, у селищі “Пльосково”, за двохметровою стіною розташована православна школа-пансіон, однойменна з селищем. Попасти всередину можна лише за перепусткою. Це також один з проектів Віктора Леонідовича. В будівлі школи на видному місці в рамочці висить “Заповіт” схіархімандрита Зосими (Сокура) з Донецької області — нині покійного духівника пана Нусенкіса. Суть цього дивного з канонічної точки зору документу можна викласти наступним чином: будь-яку форму канонічної автокефалії УПЦ не приймати, у разі її прийняття — автоматично переривати зв’язок із Київським митрополитом та просити патріарха Московського про безпосереднє підпорядкування (ставропігію), а у разі відмови — переходити на автономне позаюрисдикційне існування. Схоже на те, що пан Нусенкіс свято вірить у правоту цього антиканонічного заклику.
Саме цим можна пояснити те, що певною мірою лояльний, за словами джерел, до різних слабкостей людської природи та гріхів свого найближчого оточення, пан Нусенкіс стає різким, коли діло доходить до будь-яких проявів автокефалістських настроїв в УПЦ. В жовтні 2008 року, коли на офіційному сайті Київської духовної академії з’явилось повідомлення про початок роботи над створенням української богословської термінології та перекладом українською мовою богослужбових текстів, меценат припинив фінансувати цей навчальний заклад УПЦ. Так само, після першої зустрічі комісій з підготовки діалогу представників УПЦ та УПЦ КП був терміново звільнений з посади голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ та відкликаний до Москви архімандрит Кирил (Говорун). Джерела, близькі до Митрополії УПЦ, свідчать, що це сталося після розмови із митрополитом Володимиром пана Нусенкіса.
Тож, фінансовий успіх у великому бізнесі, утіхи в “духовному блоці” та войовнича непримиримість до будь-якої ідеї, яка би протирічила настановам схіархім. Зосіми - навіть ціною церковної єдності — так можна охарактеризувати одного з найбагатших людей України, який мешкає тепер переважно у Москві. Створена ним бізнес-імперія має ознаки квазі-релігійної організації, зі своєю кодовою мовою, етикою, світоглядними та навіть екклезіологічними засадами, що не завжди збігаються із церковною Традицією та мають печатку персональних вподобань свого засновника. Це дозволяє характеризувати її як своєрідну секту всередині Православ’я. Недарма подейкують, що пан Нусенкіс, ще напочатку своїх духовних пошуків, мав причетність до підтримки “Білого братства”. Але навіть не це складає основу явища під назвою “Віктор Нусенкіс”. Найважливіша риса цього явища та, що пан Нусенкіс, спираючись на свої статки, вважає за можливе втручатися в життя Церкви, вирішувати, в чому вона права, а в чому помиляється, не рахуватися із соборним голосом Церкви, наприклад, називаючи недавній Собор УПЦ “сборіщем”.
На цьому тлі не є дивиною новина, про яку вже повідомляла “Релігія в Україні” що пан Нусенкіс має намір направити кошти на фінансування організацій, які є опозиційними до керівництва УПЦ. Це передусім сайт “Україна Православна” Василя Анісімова, який називає свою організацію “прес-службою УПЦ”, хоча Синод та Предстоятель УПЦ демонстративно викреслили цей ресурс з переліку офіційних ЗМІ. Вже заявив про те, що не відмовиться від фінансової підтримки В. Нусенкіса, і Валентин Лукіяник, відлучений від церковного спілкування за “політичне православ’я”. Не відмовиться від підтримки і сайт “Русская линия”, головний редактор якого Сергій Григор’єв свого часу вже намагався отримати підтримку від мецената.
Недавній демарш пана Нусенкіса ставить також більш загальне питання про фінансування релігійних організацій. Відсутність у Церкви диверсифікації джерел фінансування може призвести до встановлення фактичного диктату з боку спонсорів щодо церковної політики, яка стосується всіх членів Церкви та значної частини суспільства. Тому Церква мала б дбати про те, аби ніхто не міг їй диктувати свої умови та забаганки, спираючись на власні економічні можливості. Це ще й питання церковної свідомості самих бізнесменів, які допомагають Церкві. Ця свідомість передбачає повагу до церковних інститутів та адекватне усвідомлення підприємцями свого власного місця в Церкві. Схоже, що пан Нусенкіс має брак такої свідомості.
З іншого боку, ми бачимо, що ієрархія УПЦ (так само як і РПЦ) фактично готова миритися з цілком сектантською (окультною, магічною, теософською...) свідомістю деяких своїх спонсорів. Бо Віктор Нусенкіс не один рік доволі тісно спілкується у колі православних єпископів. При цьому багато з них прекрасно розуміють, що являє собою світогляд та світосприйняття “головного мецената УПЦ”, проте жоден з них не наважиться сказати йому про це, бо побоюється втратити фінансову підтримку. Саме на такому принципі і базується нині “окормлення” фінансової та політичної еліти. Так, і архієпископ Павло (Лебідь) навесні минулого року, коли освячував кабінет пана Азарова, нічого не заперечував проти того, що Микола Янович просто бажав “почистити ауру”.
І це також “знамення часу”...