На початку минулого століття населення Садгори було на 80% єврейським. І саме цей край є батьківщиною відомої пісні «Хава Нагіла».
У рубриці «Точка на карті» кореспондент Укрінформу дізнавався, чим ще знамените це місце.
З МОНЕТНОГО ДВОРУ ЗАРОДИЛОСЯ МІСТО
Добре пам’ятаю, як у 2018 році Чернівці закупили перші нові тролейбуси на автономному ходу. Вони можуть їхати без підзарядки понад 10 кілометрів. І саме їх відправили на маршрут через усе місто аж до Садгори. Тоді я вперше побував у цій місцевості, хоча проживаю в Чернівцях уже близько 15 років. Це - один із найвіддаленіших районів обласного центру, який досі не мав тролейбусного сполучення із центром міста.
У складі Чернівців він уже понад 50 років. А з дня заснування у 1771 році й аж до 1968 року нинішній район Чернівців існував і розвивався як окреме місто Садгора. Свого часу воно було одним із найпотужніших торгових центрів східної Європи і могло змагатися із Чернівцями за статус адміністративного центру Буковини.
«У 1768-1774 роках тривала російсько-турецька війна, а ці землі Буковини перебували під владою молдовського господаря, який був васалом Османської імперії. Коли російські війська прийшли на ці землі, то у них виникла необхідність розраховуватись з місцевим населенням за продукти харчування, за фураж для війська тощо. У результаті війни російська армія захопила дуже багато ворожих гармат, тож у керівництва армії виникла ідея переплавляти ці гармати та робити з них мідні гроші. Для цього потрібно було створити монетний двір. Втілювати ідею в життя узявся такий собі барон Ґартенберг Садогурський (ім’я «Ґартенберг» дослівно перекладається з німецької як «Сад-гора»). Він був данцем, але польським підданим, і йому дозволили самому обирати місце для майбутнього монетного двору. Він розвідав місцевість і зупинився на території нинішньої Садгори.
Для виплавки монет потрібно було багато лісу, а також – близькість води, а в цьому місці усе це було під боком. Довкола нас на пагорбах – ліси, а в низинах текли невеличкі річечки, які пізніше зникли. Землі ці були незаселені, у власності ґаздів сусідніх населених пунктів. Тому вирішили монетний двір створити тут. Викарбувані монети обслуговували грошові системи тодішньої Російської й Османської імперій та Валахії – Молдовського князівства», – розповідає краєзнавець, дослідник Садгори Дмитро Сірман.
НАЙБІЛЬШІ У ЄВРОПІ ЯРМАРКИ
Поки тривала війна, у 1771 році вийшла перша пробна партія мідних монет із Садгірської монетарні. Дослідник показує фото цих перших монет і пояснює, що монетний двір у Садгорі став першим мануфактурним виробництвом на Буковині.
Після війни потреба у монетному дворі відпала й він припинив існування. Але поселення у Садгорі вже облаштувалося і почало розвиватися. Серед населення переважали євреї, також була значною польська та українська громади. За переписом, на початку минулого століття приблизно 80% населення Садгори становили євреї. Ще майже 10% складала польська громада і решта – українці.
«У результаті домовленостей ця частина Буковини відійшла до Австрійської імперії. Тут тоді було не просто поселення, а й окремий ринок, кам’яниці, гуральні, олійниці, інше виробництво. Місто вже було настільки розвинене, що навіть поставало питання, де розміщувати адміністрацію – у Садгорі, чи в Чернівцях», – продовжує розповідь дослідник.
На початку ХІХ століття у Садгори з’явився новий власник – барон Мустяца. Він скупив ці землі та добився від австрійського уряду, щоб тут проводили щорічні ярмарки. Садгорі дали статус торговельного містечка й зобов’язали проводити щорічно 4 великі ярмарки і 8 малих.
«Це дало величезний поштовх у розвитку Садгори, вона з’явилася на картах світу і Європи. Тут організовувалися величезні ярмарки. Щоб ви собі могли уявити, за один виторг тут продавалося 10-12 тисяч голів худоби. Це одні з найбільших у Європі ярмарків. Ця худоба транспортувалась у Польщу, в Німеччину, Голландію тощо. А приганяли продавати її господарі з Києва, Херсона, Вінниці та з інших міст сучасної України. Тут були величезні пасовища, де могла розміститися худоба. Такі ярмарки тривали не один день – і продавцям, як і покупцям, необхідно було десь їсти, спати. У Садгорі відкрилися гуральні, запрацювали додаткові виробництва: почали продавати пшеницю, іншу сільськогосподарську продукцію. У містечку працювало три банки. Це поклало початок стрімкому розвитку Садгори, тут з’явилася перша адміністрація», – говорить Сірман.
Дослідник показує на будівлю біля головної площі району, яка добре збереглася. Взагалі, у центрі Садгори є багато старовинних будівель ще з кінця XVIII – початку XIX століття. Вони використовувались по-різному.
«Наприклад, цей католицький костел, який є одним із найгарніших і найдавніших костелів на Буковині, у радянський час перетворили на величезний склад брухту. Неподалік розташовувався польський народний дім, який після приходу радянської влади перетворили на російськомовну школу для дітей партійної радянської номенклатури та російських переселенців з усього Радянського Союзу. Нині тут розміщується місцева загальноосвітня школа», – каже краєзнавець.
МЕККА ДЛЯ ІУДЕЇВ
Перші євреї тут з’явилися, коли організовувались величезні ярмарки. Але масове заселення євреями цих земель почалося тоді, коли тут оселився цадик Ізраель Фрідманн у 1842. Це засновник відомої садгірської династії хасидів, яка не перервана й досі. Його нащадки приїжджають зі США у Садгору і проводять прийоми у відновленій синагозі.
Для звичайних євреїв, які приходили сюди з усього світу, він був «чудодійним рабином із Садагури», ясновидцем і пророком, який міг віщувати долю, майбутній шлюб, торгову угоду, чи сказати, куди зникла курка, що забігла на сусідський город. За переказами, навіть смертельно хворі люди зцілювалися, доторкнувшись до його одежі. Люди вірили, що в рабина переселилася мудрість царя Соломона, тому його слова були пророчими.
«Засновник хасидизму у Садгорі Ізраель Фрідманн був для місцевих євреїв і наставником, і суддею, й керівником громади та духовним її лідером. До нього на прийом записувалися найзаможніші люди того часу. Коли австрійський імператор їхав із Відня, то спочатку завертав до Садгори на прийом до цадика Фрідманна, а потім уже їхав до президента краю в Чернівці», – розповідає Дмитро Сірман.
Він був надзвичайно багатою людиною. За його кошти збудували розкішний архітектурний ансамбль із червоної цегли. Деякі елементи перегукуються з архітектурними рішеннями Резиденції митрополитів Буковини і Далмації (нині Чернівецький університет). Подейкують, що чеський архітектор Йозеф Главка, побувавши на прийомі у цадика, надихнувся цією будівлею і пізніше спроектував будівлю нинішнього Чернівецького університету. Але достеменно не відомо, хто був архітектором єврейської резиденції цадика і чи має він якесь відношення до Чернівецької Резиденції.
Цадик Фрідманн помер 1850 року. Ще за життя він передбачив день своєї смерті й заповів поховати його на єврейському цвинтарі у Садгорі. Нащадки садгірського цадика нині проживають в Ізраїлі, США, Бельгії, Великій Британії.
Саме через резиденцію цадика Фрідманна, до якого приїздили на прийом поважні люди з усього світу, Садгору називали «малим Єврейським Ватиканом».
Цадик Ізраель Фрідманн похований, як і заповідав, на місцевому єврейському кладовищі, поряд – могили його батьків і дітей. До його могили приїжджають юдеї з усього світу. Дмитро Сірман каже, що за своєю значущістю він був не менш важливий для іудаїзму, аніж той, що похований в Умані.
ХРЕСТ УРЯТУВАВ СИНАГОГУ
Резиденція садгірського цадика складалася із синагоги, двох партерових будівель по боках, будинку, де мешкала сім’я цадика, господарських приміщень, конюшень та великого парку позаду будівлі.
«Багато років і десятиліть це було паломницьким місцем. Тут була синагога, ритуальний центр і величезна приймальня цадика Ізраеля Фрідманна. Тут прості люди могли чекати на прийом до нього й по два тижні», – говорить мій екскурсовод.
Усередині будівля виглядає ще величнішою, аніж ззовні. Проте єврейський храм відзначається своєю демократичністю. Коли з усього світу з’їжджаються паломники у Садгору, то багато з них ночують усередині синагоги. Вдень моляться, а увечері стелять собі на підлозі й тут сплять.
«Тут є окрема приймальня нащадка садгірського цадика Ізраеля Фрідмана, який нині живе у Нью-Йорку. Він проводить тут прийом на великі єврейські свята. З іншого боку є окрема кімната для трапезної, де люди харчуються. Тут також є святе місце для іудеїв, де вони зберігають Тору й інші священні книги», – додає Дмитро Сірман.
Внизу на першому поверсі моляться чоловіки, а на другому, ніби заховані за колонами, – жінки.
Практично весь архітектурний ансамбль частково або повністю був зруйнованим у роки війни, як і більшість Садгори. Майже непорушною залишилась лише будівля синагоги.
«Цю будівлю від руйнувань урятувало те, що тут розмістили госпіталь Червоного Хреста. І на будівлі майорів хрест. Тому саме так сталося, що від руйнувань війни будівлю синагоги врятував хрест. Із приходом радянської влади у цьому приміщенні організували ремонт військової техніки. Будівля з часом пошкодилась, покрівлі взагалі не було. А вже у наш час нащадки цадика Фрідманна почали працювати над реставрацією синагоги. І в 2016 році відновлену синагогу відкрили», – повідомив краєзнавець.
САДОГУРСЬКА МЕЛОДІЯ, ЯКА СТАЛА ВІДОМА НА ВЕСЬ СВІТ
Засновник хасидизму в Садгорі цадик Ізраель Фрідманн започаткував новий напрямок релігії, який проповідував багатство, розкіш, радість. І багато дослідників єврейської культури стверджують, що саме у Садгорі зародилася мелодія всесвітньо відомої пісні «Хава наґіла». Її назва на івриті в буквальному перекладі означає «радіймо».
«У часи першої світової війни євреї, які виїхали звідси в Палестину, перенесли свої традиції й ті пісні, які вони тут співали, туди. І саме там автор цієї пісні, відомий дослідник єврейського фольклору Авраам Цві Ідельсон записав почуту від садгірських хасидів мелодію і поклав її на свої слова у 1915 році. Записав – і забув про неї. Але коли у 1918 році він організовував великий святковий концерт у Палестині, то йому хотілося, щоб наприкінці цього дійства пролунала весела, життєрадісна пісня. І саме у 1918 році пісня «Хава наґіла» вперше зазвучала та з тих пір набула шаленої популярності в усьому світі», – розповів Дмитро Сірман.
Він також згадав, що у 2013 році американські автори єврейського походження знімали документальний фільм про те, як виникла пісня «Хава наґіла». Вони об’їздили багато країн світу й Європи, вивчаючи різні документи та досліджуючи походження пісні. Вони також дійшли висновку, що саме у Садгорі зародилася ця популярна мелодія. Спочатку вона була дуже повільною, а свого сучасного звучання набула приблизно у 1930-х роках.
Незважаючи на те, що у місті Садгора довго переважало єврейське населення, тут мирно уживалися і католицька, й греко-католицька, і православна, й іудейська громади, які відвідували кожна свої храми. На території сучасної Садгори діє римо-католицький костел, греко-католицький храм, православна церква та відновлена єврейська синагога. А поблизу єврейського кладовища розташований християнський цвинтар, де поряд є могили останнього керівника служби безпеки ОУН родом із Садгори і загиблих у зоні АТО сучасних героїв.
Фото автора