Інавгураційна лекція ректора Тараса Добка про покликання УКУ 2030
Позаду перші два місяці мого ректорства. Найпоширенішими запитаннями до мене за той час були: 1) як воно бути ректором? вже вдалося втягнутися? і 2) що плануєте зробити, перш за все, на цій посаді?
Як завжди, ключовим у такій ситуації є вибір критеріїв для оцінки. Скажімо, перший місяць, судячи зі звернень колег, я все ще був отцем ректором. Воно й не дивно, бо для всіх нас о. Богдан назавжди залишиться отцем ректором. Навіть досі під час підписання документів мені кортить поставити риску біля відмітки ректор, як це я справно робив як в.о., коли підміняв о. Богдана під час його відсутності. На друге питання ще досі відповідаю – мені все ще треба розучитися, як це бути першим проректором. Щоправда, тут мені на допомогу приходить фізика – в добі лише 24 години, а їх і для доброго ректорства замало. А тому, Тарасе, розслабся і дай іншим людям добре виконувати їхню роботу…
Щойно з 50-ма викладачами і працівниками ми повернулися з дивовижної богословської школи, де ділилися один з одним історіями власних пошуків і зустрічі з Богом, де було багато спілкування, гумору і дії Святого Духа. Я ще досі під враженням і сподіваюся, що певні рефлексії інавгураційної лекції є наслідком цього духовного досвіду. Зізнаюся, що Святому Духові зі мною не просто, коли доходить до лекційного формату – все у мене має бути поскладане по поличках. І тих поличок, як ви побачите, трохи назбиралося…
Для мене велика честь звернутися до вас сьогодні з інавгураційним словом. Це – також велика відповідальність. Над творенням УКУ працюють багато людей. Звісно насамперед це – викладачі і студенти, працівники та адміністрація. Але УКУ – це й наші випускники, жертводавці, приятелі і партнери. УКУ – це також ви! Сила УКУ – у небайдужості і дійовій причетності багатьох тисяч людей в Україні та за кордоном до місії університету і її втілення.
Наш Університет сьогодні в доброму стані, стоїть на міцних підвалинах, має унікальну культуру, втішається заслуженою репутацією, впізнаваний і авторитетний. Продовжувати будувати на таких підвалинах – велика радість!
Разом нам вдалося зробити багато добрих речей, вибудувати капітал довіри. Для мене важлива ваша довіра, без якої не уявляю, як би міг взяти відповідальність за наш університет. Адже це відповідальність перед багатою столітньою традицією, закоріненою у пророчих задумах і служінні митрополита Андрея і Патріарха Йосифа. Це відповідальність за одну з ключових інституцій нашої Церкви. Це відповідальність за людей – 2300 студентів і понад 700 працівників.
УКУ покликаний бути пророчим прикладом всього найкращого, чим може бути Україна. Сьогодні про Україну говорять як про «країну волонтерів», «країну незламних», «країну супергероїв». Як будуть говорити про нашу країну завтра, після нашої воєнної перемоги? Чи стане вона «країною повернення додому» українських біженців? Чи стане наша домівка «країною зцілених ран війни», адже за різними експертними оцінками, 40% населення потребуватиме психологічної допомоги? Чи стане вона «країною молоді», бо возз’єднання родин буде відбуватися тут, а не за кордоном, а люди будуть чутися у відносній безпеці, достатній, щоб дарувати життя новому поколінню українців? Чи станемо ми «країною економічного дива»? Знаємо, що раніше чи пізніше Україна перетвориться у «країну ветеранів». Але чи стане вона «країною гідного життя для ветеранів та їхніх родин»? Хочемо того чи ні, велика війна є реальністю, яка визначатиме порядок денний нашої країни не тільки сьогодні, а й на багато років вперед.
Викликів після перемоги на полі бою буде багато.
1) Одним з найгостріших буде питання про людей з деокупованих територій – ким вони будуть для нас? Більшість населення окупованих Донбасу і Криму зазнали впливу шаленої соціальної інженерії. Чи ми приймемо цих людей як своїх і за яких умов?
2) На нас насувається демографічна катастрофа. Вона матиме вплив не тільки на ринки праці чи пенсійну реформу, а й на темпи і якість реалізації наших планів з відновлення. Чи вдасться повернути додому з-за кордону значну частку вимушених мігрантів?
3) Що робити з освітніми втратами? Як їх правильно визначити і компенсувати?
4) Як відновити повноцінне життя місцевих громад після шоку війни і втрати людського капіталу. Як посилити місцеве самоврядування після неминучої централізації влади воєнного часу? Адже від того, наскільки компетентним і спроможним буде розвиток громад, залежатиме якість життя більшості людей.
5) Як зберегти засадничу єдність в українському суспільстві після війни? Наша теперішня єдність, скоріш за все, зазнає випробування. Чи вдасться уникнути образ і прагнення знайти офірного цапа серед своїх для відплати за страждання від чужих? Чи будуть наші політичні еліти готові до переформатування відносин, забути всі образи…
Як не дивно, розв’язання усіх цих проблем залежить від одного: доброї освіти, поєднаної з цінностями. Про це свідчать приклади тих країн, які зробили ставку на людський капітал і стрімко пішли вперед. Добра професійна і ціннісна освіта прояснить найкращі моделі розвитку і сформує тих, хто спроможний буде реалізовувати їх. Тому до гасел «Вірю в ЗСУ!», «Вірю в громаду!», «Вірю в сім’ю!» мені хочеться додати «Вірю в університети!»
Тож поміркуймо, що університети мають зробити для виправдання цієї віри.
Мені здається, що наш порядок денний вимагає від українських університетів стати тим, що в Америці називають Engaged University, а ми – «Університетом, який служить». Такий університет не розглядає залучення громади в життя університету і своє занурення в життя громади за залишковим принципом, як додаткову чи вибіркову діяльність. Він відмовляється від моделі «вежі зі слонової кості». Він чітко усвідомлює свою третю або суспільну місію, свою соціальну відповідальність, своє покликання до служіння.
Цим я не відкриваю Америки… За своїм означенням, університет покликаний вносити розумність у людське життя, артикулювати через своїх вихованців раціональні критерії облаштування людських справ і проєктів. Вже за означенням, справжній університет – це про спільне благо, публічний інтерес, служіння. Саме тому університет є ідеальною платформою для взаємодії між владою, громадою, бізнесом, церквою і громадськістю. Він є простором спілкування людей на підставі обґрунтованої аргументації та діалогу. В ідеалі спосіб функціонування цієї спільноти не можна звести до інтересів влади, грошей і пристрасті – злих геніїв людської долі.
Університет повинен мати місійний характер – націлюватися на великі питання і суспільні проблеми. Іншими словами, ми повинні ставити перед собою складніші питання, а не тільки відповідати на запити очевидного «клієнта» – наших студентів. Наші голови мають бути зайняті не тільки питанням, як нам набрати і навчити більше студентів. Тут маємо поводитися як справжні стартапи, які не просто створюють і намагаються вивести на ринок новий продукт. Завдяки своєму продукту, стартапи намагаються змінити світ. Це вимагає від нас «creating a culture going after big problems». Університети покликані бути агентами суспільної зміни, соціальними стартапами.
Ми в УКУ намагаємося жити за такими принципами. Як наслідок, за час своєї новітньої історії в Україні УКУ став відомим, як…
Думаю, кожен з вас зможе до цього списку додати щось своє…
Одним з головних меседжів, які стали важливими для мого споріднення з УКУ, був заклик владики Бориса на базі нашого академічного середовища переосмислювати роль університету в ХХІ столітті.
1) «УКУ не повинен бути 181-им вишем в Україні. Такий УКУ мені не цікавий і навряд чи комусь потрібен».
2) «УКУ закликають стати колись “українським Гарвардом”. Але я не впевнений, чи це добра ціль для УКУ. У Гарварді студента навчають за всяку ціну бути номером 1, а для нас важливі солідарність і служіння».
3) «УКУ в жодному разі не повинен стати “вежею зі слонової кості”. Треба виходити зі зони комфорту і самовдоволення». Отже, «не ще один університет”, не-Гарвард, не “вежа зі слонової кості”». А що натомість? Яка альтернатива? Чим наш університет мав би бути особливим?
Відповіддю владики Бориса і спільноти УКУ є добре вам відомі 3С – Свідчити, Служити і Спілкуватися і 2М – мученики і марґіналізовані.
Модель свідчення. Якщо внесок у розбудову України не може вимірюватися десятками тисячам випускників, сотнями книг, соткою освітніх програм тощо, свідчити – найкраща стратегія. Робити все якісно, з увагою до деталей, «від серця до серця». Архітектура будинків, ландшафтний дизайн, спосіб організації дозвілля, кожна ситуація повинні трансформуватися у навчальний досвід, у певний виклик, який спонукатиме молоду людину переростати «себе вчорашню».
Мученик з грецької перекладається як свідок. Тому перше «С» перегукується з нашим першим «М». Це означає бути принциповими, дотримуватися проголошених принципів. Розбіжність між декларованими цінностями та реальною дією позбавляє джерела моральної сили і спроможності опиратися злу. Якщо не жити у згоді з принципами, це позбавляє свідчення переконливості. У такому разі немає звідки черпати силу у часи випробування. Справжні цінності стають видимими не тоді, коли нам добре і легко, а коли нам важко (Олександра Матвійчук). Цінностями є те, чим ми керуємося і що визначає нашу поведінку, коли життя повертається до нас своїм темним боком. Тож це вимагає не боятися, а іноді навіть іти проти течії.
Модель служіння. Чи не найгірше, що може трапитися з академічною спільнотою – це перетворитися на фортецю, яка переймається лише власним самозбереженням. Або в клуб для обраних, який переймається більше власним престижем, ніж внеском у розвиток громади. Тому навіть в обставинах, коли об’єктивно є за що хвалити УКУ, нашій спільноті треба вчитися робити іспит совісті, ставати ближчими до людських потреб, відважитися на хресну дорогу. Непомильний критерій життя у Христі – близькість до людей у потребі.
Модель спілкування. Спілкування робить нас людьми. Без нього немає довіри. Без довіри немає співпраці. Без співпраці немає плідності. Без спілкування неможливо будувати якісні людські стосунки. А без таких стосунків немає спільноти.
Михайло Винницький, віднедавна заступник міністра освіти і науки України з вищої освіти, вітаючи з уродинами, побажав мені одну річ, якою, за його словами, УКУ виразно вирізняється на освітньому полі України – цінувати і берегти спільноту.
Наша спільнота не складається сама собою, тільки тому, що ми перебуваємо у спільному фізичному просторі. Якщо нам щось вдається, то тільки тому, що ми діємо як спільнота, яка поділяє спільні цінності та спільні цілі. Завдяки цій спільноті мав щастя зустріти людей, які вплинули на мене і сформували як викладача, науковця та управлінця. Всіх не перелічити, але особливий борг вдячності відчуваю перед владикою Борисом Ґудзяком, отцем Богданом Прахом, паном Мирославом Мариновичем, пані Зенею Кушпетою, професором Джеффрі Вилсом, світлої пам’яті професором Ігорем Скочилясом, колегами з ректорату та багатьма іншими, для кого УКУ, як і для мене, став справою життя. Тому в моєму серці сьогодні багато вдячності!
Це третє «С» тісно переплітається з нашим другим «М». Глибокою інтуїцією вл. Бориса було поставити в ядро УКУ людей з особливими потребами. Центр підтримки осіб з особливими потребами і їхніх родин «Емаус» та Дім Емаус не просто докорінно змінюють оптику сприйняття людей з особливими потребами як в УКУ, так і в Україні. Вони відкривають перед світом їхні дари і дозволяють вчитися від них мови «від серця до серця». Постійним завданням для УКУ є повертатися до цього джерела автентичних людських стосунків і черпати з нього.
Для мене особисто «диво УКУ» також полягає у тому, що в середньовіччі називали “coincidentia oppositorum” (збіжність протилежностей) або що в східному богослов’ї називають антиноміями (співіснування позірно несумісних речей). УКУ міцно стоїть однією ногою в традиції, а іншою – в сучасності. Ми не визнаємо, що щось є кращим тільки тому, що новіше. І водночас ми завжди відкриті до експерименту. УКУ є одночасно українським і глобальним. Джерело нашої сили в українській ідентичності та водночас у відкритості до глобального світу. УКУ не бачить протиріччя у тому, щоб бути християнською інституцією, народженою із серця Церкви і покликаною плекати життя віри, й водночас академічною інституцією з довірою до спроможності людського розуму пізнавати істину. УКУ не бачить проблеми у поєднанні фізичного і метафізичного знання, у важливості інтеграції етичної перспективи у дослідження та перетворення світу. Навіть у своїй фінансовій моделі УКУ є прикладом антиномії, поєднання оплати за навчання і фандрейзингу як двох головних рушіїв фінансового здоров’я інституції. Остаточно ця антиномічність закорінена в найбільшому таїнстві християнської віри – Воплоченні Ісуса Христа, одночасно Бога і людини за своєю природою.
Ми робимо все можливе, щоб УКУ став для молодих людей місцем сили, переосмислення самих себе, формування здорових і тривких життєвих принципів, поглиблення віри, вимріювання майбутнього України і наполегливої праці над собою для його наближення.
Ця освітня філософія втілена в концепції цілісного людського розвитку, яка вимагає відданості процвітанню цілісної особистості та кожної людини зокрема. Для пояснення концепції цілісного людського розвитку хочу запозичити аналогію у доброго приятеля УКУ Клеменса Седмака, директора Інституту європейських студій Нановіка з Університету Нотр-Дам, з його статті «Піно Нуар і потреби гідності».
Клеменс Седмак переповідає історію з фільму «На узбіччі» (Sideways) про складність зусиль, необхідних для вирощування виноградної лози Піно Нуар і приготування з її плоду вишуканого вина. Виноградну лозу цього сорту справді важко вирощувати, вона не може рости де завгодно, дуже вибаглива, вимагає постійного догляду та уваги. Вона росте лише в окремих куточках світу. Виростити її під силу лише найтерплячішим виноградарям. Треба підібрати правильний ґрунт, знайти відповідне місце, налагодити належний догляд, виявити терплячість та увагу. І тоді смак плоду стає неймовірно смачним, а вино – приголомшливим.
Це ще більше стосується культивування людей. Як і у випадку з Піно Нуар, щоб молода людина могла розквітнути, потрібен інтенсивний догляд, терплячий супровід і чималі зусилля. Та результати можуть виявитися приголомшливими. УКУ «продукує» людей різного сорту та смаку. Деякі з них є «людьми Піно Нуар», інші можуть бути «людьми Каберне чи Шардоне», треті виявляють свої дуже специфічні таланти та покликання. Але загалом ми сподіваємося, що УКУ є місцем, яке змінює життя молодих людей, дає їм змогу зустрічати світ і свою роль у ньому з радістю, відповідальністю, вдячністю, гостинністю, духовною силою та свободою.
Покликання УКУ – допомагати молодим людям розпізнавати їхнє покликання. Іноді люблю пожартувати зі студентами: «Будьте обережні, бо можете зустріти тут людину, яка карколомно змінить ваше життя». Розпізнати своє покликання непросто в сучасній культурі. В книзі «ДНК особистості» американський публічний інтелектуал Девід Брукс змальовує перехід від культури скромності до культури «Великого Я» – тобто від культури, яка спонукає нас забувати про себе заради вищої цілі, до культури, яка заохочує людей вважати себе центром Всесвіту.
В одній культурі молодих людей запрошують бути «більш скептичними до своїх власних бажань, краще усвідомлювати власні вади, більше зосереджуватися на боротьбі зі своїми недоліками й перетворенні слабких сторін на сильні». Тут характер не є чимось природженим. Для його формування потрібні зусилля і майстерність. Світогляд «Великого Я», навпаки, ґрунтується на переконанні, що «наше глибинне ‘я’ досконале. Від природи існує хороше істинне ‘я’, якому можна довіряти… Особисті відчуття – це, мовляв, найкращий путівник із питань, що добре, а що зле». Іншими словами, відбувається перехід від традиції змагання зі собою до культу самовираження і самозвеличення.
Звісно, як нам добре відомо в УКУ, характер вибудовується не лише через самообмеження і подолання труднощів. Як каже Девід Брукс, «його також лагідно виховують любов і радість… Жодна людина не здатна навчитися володіти собою без сторонньої допомоги…, щоб раз у раз перемагати егоїзм, гординю, жадібність і самообман. Кожному потрібна рятівна допомога ззовні – з боку сім’ї, друзів, попередників, правил, традицій, інституцій, взірців, а для віруючих – від Бога». В підсумку, це все допомагає молодій людині навчитися цінувати уміння бути людиною.
Ця філософія освіти втілена в скульптурній інсталяції на площі Святої Софії перед нашою церквою. Вона представляє нам динаміку гідного людського життя, те, чого ми прагнемо навчити наших студентів в найширшому значенні цього слова. Адже ви теж є нашими «студентами»…
Ця скульптурна група уособлює євхаристійну вечерю, яку на кожній Літургії через священнослужителя відтворює Христос і церковна спільнота. В камені вона виражає слова священника перед освяченням дарів: «прийняв хліб у свої пречисті і непорочні руки благодарив, благословив, освятив, переломив і дав своїм учням». Скульптурна композиція виражає ці євхаристійні жести.
«Прийняв» – все важливе в житті людини починається з прийняття дару, чогось, чого не можна заслужити. Є багато речей, які ми отримуємо від інших, починаючи з дару нашого життя. Людина не є одиноким островом. На неї впливають інші люди, традиція, культура. Можна бути морально зобов’язаними перед якоюсь спільнотою, навіть якщо ми не брали на себе це добровільно. Обов’язок лояльності виникає просто внаслідок того, ким ми є – чиєюсь донькою, другом, членом парафіяльної спільноти, міщанином, громадянином країни.
«Благодарив» – вміння зауважувати дари і дякувати за них є основою плідного людського життя. Без вдячності немає справжньої радості та досвіду автентичного щастя. Вдячність є плодом смирення, яке дозволяє людині сприйняти все на світі як дар. Світ перестає бути самозрозумілим і стає цікавим. Гордовита, самовдоволена людина не бажає нічого визнавати як дар. Не хоче нікому нічого завдячувати і ні від кого залежати. Вона одержима самодостатністю, що в кінцевому підсумку відчужує її від реальності та замикає саму на себе.
«Благословив» – якісні стосунки між людьми можливі, якщо ми вміємо «промовляти добре слово» про інших, розпізнавати в іншому той образ, який заклав в людину її Творець. Таке добре слово є наслідком доброзичливості любові. Справжня любов завжди тримає у полі зору люблячого «ідеальну» цінність любленої особи, яку та ще тільки покликана реалізувати у своєму житті. Справжня любов не сліпа, а навпаки – більш прозорлива.
«Освятив» – людина може повноцінно жити лише у світі безумовних цінностей, чогось більшого від неї, заради чого вона готова долати труднощі і навіть віддати своє життя. Такі цінності стають для неї джерелом сили, натхнення, творчості.
«Переломив» – наше дорослішання і становлення проходить через більші і менші кризи. На нас чекають більші чи менші випробування. Але разом з ап. Павлом пересвідчуємося, що «страждання виробляє терпеливість, а терпеливість — досвід, а досвід — надію».
«Дав» – вершиною людського життя є вміння давати, ділитися. Бо більша радість давати, ніж брати. «Бути людиною» – це нелегка справа, але воно того варте!
Виклики, з якими нам доведеться зіткнутися після перемоги, велетенські. До УКУ звертається усе більше людей – представників влади, Церкви, громадянського суспільства, академічного середовища – з численними пропозиціями, що і як УКУ може зробити у відповідь на злободенні потреби. Наші ресурси обмежені, тож до визначення внеску УКУ треба підходити з великою відповідальністю. З іншого боку, слід залучати до співпраці інші середовища, готових спільно розв’язувати гострі суспільні проблеми. Зокрема, з цією метою ми розбудовуємо разом з 5-ма вишами Альянс українських університетів.
У наступні роки наша спільнота покликана виявити притаманне лідерство у таких ділянках: зцілення ран війни, відновлення/ модернізація України, промоція українського порядку денного у світі та творення духовної християнської пропозиції для людини 21-го століття. Ці теми будуть пронизувати основні напрямки нашої праці: освіту, дослідження, служіння. Вони також стають критеріями оцінки важливості будь-яких конкретних проєктів та ініціатив.
Наша спільнота має ставати ближчою до людських потреб, дієва солідарність повинна бути способом нашого життя і праці. Комплексні завдання повоєнного оновлення вимагатимуть відважних ідей, талановитих фахівців й ефективної мобілізації всіх ресурсів. Сьогодні українським голосом можна говорити про те, що має значення для всіх. Україна – в центрі міжнародної уваги. Ми покликані розвивати цю співпричетність і після нашої перемоги. Питання про справедливий мир і нову архітектуру безпеки, управління міграцією, перехідне правосуддя, відновлення культурної спадщини, розвиток життєстійкості та подолання травми не зможуть розглядатися без врахування і вивчення українського досвіду.
При цьому завданням УКУ є також нагадувати, що як неможливо перемогти у війні без мобілізації на рівні сенсів, так неможливо досягти поступу в модернізації, якщо дивитися на неї як на суто технічне завдання. Ми покликані свідчити, що принципи мають значення і що відновлення життєздатності нашої країни неможливе без відданості принципам людської гідності та цілісного людського розвитку. Україна навчає Захід, що безпека не може бути самоціллю, що не слід жертвувати цінностями заради безпеки, що демократія заслуговує того, щоб її захищати ціною власного комфорту, здоров’я і навіть життя. Нашим завданням як українського католицького університету, є свідчити про важливість жити у правді та діяти по справедливості – у згоді з євангельськими принципами і Божим порядком речей.
Сьогодні вища освіта стоїть перед викликом радикальних змін. Глобальна конкуренція за таланти, стрімкий розвиток штучного інтелекту, поява підприємливих гравців на освітньому ринку, все більші вимоги суспільства до підзвітності закладів освіти, загрози пандемії створюють значний тиск на освітні інституції, їхню здатність виконувати свою місію належним чином. Під впливом війни і її викликів молоді українці шукають за знаннями, які є найбільш релевантними в цих обставинах, можуть допомогти їм краще зрозуміти, що відбувається, і знайти свій особливий шлях в умовах глобальної невизначеності. Що зміниться в УКУ в найближчі роки?
Навчання
Хочемо переосмислити Факультет наук про здоров’я навколо теми реабілітації, спрямованої на зцілення людського тіла, душі та реінтеграцію людини в суспільне життя. Наш факультет планує переорієнтувати підготовку соціальних працівників за принципом кейс-менеджерів воєнного часу. Наші психологи активно працюють над реформою системи надання послуг з психічного здоров’я і підготовки фахівців для надання таких послуг на рівні місцевих громад.
Маємо намір наростити кількість сертифікатних програм, створити Школу професійної освіти та поширити освітню пропозицію УКУ на ширшу аудиторію, в тому числі через онлайн-навчання.
Візьмемося за перебудову освітньої моделі на бакалавраті – хочемо впровадити аналог liberal arts за широкими міждисциплінарними галузями. Це означає навчання за спільною програмою перший рік і майже спільною другий рік; розподілом на бакалаврські спеціальності протягом наступних 2 років (major і minors). Перші два роки повністю на кампусі, останні два роки – гібридно зі значною часткою онлайн. Будемо переосмислювати літній семестр. Фактично, хочемо перейти на триместрове навчання або/і передбачити літній семестр для запуску гібридних програм (90% онлайн + 10% на кампусі влітку). Звісно, для цього треба попрацювати над питаннями дерегуляції в освітній сфері та пролобіювати відповідні зміни в законодавстві.
Служіння
Заклик до служіння має допомогти УКУ іти шляхом реалізації моделі суспільно заанґажованого університету.
Одним з ключових напрямків діяльності УКУ буде ревіталізація громад – посилення спроможності місцевих громад для їхнього повоєнного відновлення та розвитку. Це також випливає із соціального вчення Церкви з його принципом субсидіарності – життєві проблеми людини мають по максимуму вирішуватися на рівні місцевої громади, без звернення до анонімної обласної чи столичної влади.
Нашим ключовим інструментом в місії служіння є суспільно орієнтоване навчання. Йдеться не просто про волонтерство, яке, як правило, спрямоване на розв’язання соціальних проблем, проте, не завжди пов’язане із набуттям професійних навичок, релевантних для освітньої програми. Суспільно орієнтоване навчання не є навчальною практикою. Навчальна практика спрямована на здобуття професійних навичок, проте не завжди пов’язана із вирішенням проблем потреб громади у співпраці з нею. Суспільно орієнтоване навчання – це освітній підхід, спрямований на формування академічних знань, практичних навичок і соціально відповідального ставлення через розв’язання проблем у громаді та спільно з громадою.
Наша мета – вбудувати суспільно орієнтоване навчання в ДНК наших освітніх програм і навчальних курсів. Це спонукатиме викладачів ставати творцями соціальних змін, пам’ятати про громаду при плануванні своїх навчальних курсів та їхніх результатів, вчитися думати категоріями свого внеску в життя громади та впливу своєї академічної праці на його покращення і спільне благо. Хотілося б, щоб УКУ став ресурсним центром з поширення досвіду і методології суспільно орієнтованого навчання в інших освітніх середовищах Львова, нашого регіону та країни.
Нашим завдання є також створення програм для сприяння інтеграції ветеранів у мирне життя. Наші захисники заслуговують, щоб після повернення з фронту вони могли не просто вести повноцінне мирне життя, а й брали на себе відповідальність за громаду, ставали суспільними провідниками.
При всіх перевагах невеликого університету, одним з істотних обмежень УКУ є складність формувати конкурентні дослідницькі групи і як наслідок, брак ресурсів на науку. З іншого боку, це змушує нас шукати формати, де дослідження стають командною, міждисциплінарною і міжнародною справою.
Мені здається, що ми готові до нарощення масштабних наукових програм за моделлю проєктів «Київське християнство» та «Історія підпілля УГКЦ». Нам потрібно започаткувати принаймні 5 нових науково-дослідних програм, серед яких можуть бути «Богословське та етичне осмислення досвіду війни», «Дослідження спадщини митрополита Андрея Шептицького», «Стійкість і безпека» тощо. Наша дослідницька група з комп’ютерного зору вже стає відомою у світі, ведучи спільні наукові дослідження з компанією Meta, університетами Georgia Tech, Czech Technical Unievrsity, Tartu University, Notre Dame University та іншими.
Ми також готові до залучення великих зовнішніх наукових грантів у співпраці з міжнародними партнерами. Ставимо собі завдання розпочати цю практику шляхом дальшої розбудови та поглиблення партнерства з Університетом Нотр-Дам.
Маємо намір скерувати діяльність Наукового фонду УКУ на стимулювання якісних міжнародних публікацій, ширше залучення студентів бакалаврських програм до наукових проєктів, проведення аналітичних досліджень на теми, релевантні для відновлення повоєнної України.
Це вимагає праці над питанням, як виграти змагання за таланти, щоб в нас викладали найкращі викладачі і працювали найкращі працівники? УКУ повинен стати магнітом для талантів, сприяти їхньому притоку, зокрема шляхом залучення професіоналів з-за кордону для відновлення України. Важливим також є професійний розвиток працівників і викладачів, їхньої управлінської й викладацької майстерності. Це все залежить від доброї відповіді на питання, якою має бути мотиваційна політика, щоб можна було пропонувати гідну винагороду за продуктивну і віддану працю. А цього не вирішити без належної відповіді на питання, як зробити нашу фінансову модель більш сталою.
Ми будемо далі працювати над впровадженням базованої на даних культури та майстерності управління; покращенням ефективності нашої праці в освітньому процесі й адміністративному управлінні за допомогою цифрової трансформації діяльності УКУ. Варто не забувати, що в наш час будь-яка організація – цифрова компанія. Також дуже важливо поширювати на всі ділянки нашої діяльності культуру підприємливості.
Наш університет творять цінності та принципи, традиції і мрії. Але насамперед головним багатством УКУ є люди. Наш університет творять люди і їхні стосунки. Цінності і принципи є деклараціями, поки ними не живуть і поки ними не керуються реальні люди у взаємодії один з одним. Свідками цих принципів є наші викладачі, студенти та випускники, які стали захисниками України на фронті. На жаль, кожен день Великої війни приносить нові болючі втрати.
Кілька днів тому на війні загинув Олесь Щерба, випускник програми «Психологія» Факультету наук про здоров‘я. У квітні ми прощалися з Олександром Мегелем, який навчався на магістерській програмі «Технології та інновації в соціальній роботі». Ще раніше ми втратили Андрія Добровецького – випускника Філософсько-богословського факультету, Олега Курського, студента 2-го курсу магістерської програми з управління неприбутковими організаціями Інституту лідерства та управління УКУ, Тараса Гайдука – випускника магістерської програми з історії Гуманітарного факультету УКУ, Артемія Димида – випускника історичної програми та Олега Воробйова – студента Бізнес-школи УКУ.
Нашим спільним обов’язком є вшанувати полеглих Героїв, пам’ятати їхні вчинки і величний чин пожертви задля гідного теперішнього і майбутнього України. У нашій спільноті ми хочемо завжди пам’ятати про ту жертву, яку щодня приносять наші Герої на фронті, обороняючи Україну і всіх нас. Тому Український католицький університет створює стипендіальні сталі фонди у пам’ять про дорогих нам людей зі спільноти. Стипендіальний ендавмент – це вічний сталий фонд, розмір якого складає 100 тис. доларів, і який щороку дозволяє генерувати одну стипендію для студента/студентки УКУ, допоки існуватиме наш університет.
Минулого року ми розпочали збір коштів на стипендіальні фонди імені Артемія Димида – випускника історичної програми та Олега Воробйова – студента Бізнес-школи УКУ. І ми хочемо оголосити, що закриваємо збір на ці фонди, адже вони вже є наповнені. Найкращі, активні студенти нашого університету вже цього року зможуть отримати стипендійну підтримку в їхню пам’ять. Дякуємо усім, хто був небайдужий та долучився до збору коштів.
Ми також хочемо у такий спосіб вшанувати інших Героїв з нашої спільноти. Тож УКУ відкриває збір на нові вічні стипендіальні фонди в пам’ять про ще п’ятьох студентів та випускників нашого університету, які полягли за наше теперішнє і майбутнє. Ціль кожного фонду зібрати 100 тисяч доларів, щоби щороку надавати стипендійну підтримку студентам, які пам’ятатимуть про наших Героїв та наслідуватимуть їхній приклад.
Добрий друг нашого університету, анонімний жертводавець, пожертвував по 30 тис. доларів у кожний іменний стипендіальний фонд. Також університет зібрав 10 тисяч доларів у загальний Фонд на честь Героїв і ці кошти будуть розподілені між 5-ма стипендіальними фондами.
Ми запрошуємо кожного з вас долучатися до збору коштів, поширювати інформацію про стипендіальні фонди, аби пам’ять про наших Героїв жила, аби їхній приклад наслідували наші студенти та випускники – майбутні лідери України.
___________
УКУ належить до найкращого, що могло статися зі мною у житті. Це – Божий дар, благословення і формаційна програма. Чого я навчився завдяки УКУ? Бог нам нічого не винен. Усе є дар. Люди, будинки, ресурси, зарплати, ідеї. УКУ міг би і не статися. Які були шанси з людської точки зору в інституції – без резервів, без жодної державної підтримки, без приміщення – перетворитися в теперішній УКУ?!
Але що неможливо в людей, є можливим у Бога! Якщо не сприймати це за належне, не привласнювати здобутків і не нарікати на невдачі, не ставити один одному підніжки, не вирощувати корони на голові і не триматися за крісло… Якщо багато працювати, носити тягарі один одних, плекати спільноту і дух служіння, любити студентів і шанувати людську гідність… Якщо бажати великого та радіти малому…
Запрошую вас до подальшої мандрівки і паломництва з УКУ.
Творімо наш університет разом!
Лекція виголошена ректором УКУ Тарасом Добком, з нагоди інавгурації
1 вересня, 2023 р.
З нагоди інавгурації новообраного ректора Тараса Добка, в УКУ відбулася зустріч ректорів, у якій взяли участь: митрополит Філадельфійський Борис Ґудзяк, президент УКУ (був ректором УКУ 2013-2023), отець Богдан Прах (2013-2023), Тарас Добко. Модерувала розмову Роксоляна Вороновська, керівниця платформи UCU-online.