Сирія християнська, якої може не стати
Світлини, представлені в галереї, зроблено до війни, коли країна ще жила мирним життям. Багато з зображеного вже можливо давно не існує чи перетворене в руїни. Багато людей, що втрапили в кадр, загинули. Маємо унікальну нагоду побачити те, чого, можливо, більше ніколи не буде. І дай Боже, щоб конфлікт нарешті вичерпався і Сирія повернулася до миру. Їй так цього нині бракує.
Дамаск — місто якому більше шести тисяч років. Одне з найстаріших міст світу. Столиця Сирії
Дата його заснування губиться у віках до початку нашої ери. Середньовічний арабський історик Ібн Асакир (XII ст.) стверджував, що першою стіною, спорудженою після всесвітнього потопу, була Дамаська стіна, і відносив виникнення міста до IV тис. до н. е.
Населення Дамаска приблизно 1,5 млн. З них 10-15 % – християни. В місті є ціла низка християнських районів, таких як Баб Тума, Кассано і Гассані, і доволі багато християнських святинь.
Над містом нависає біблійна Гора Касьюн знайома ще з давніх часів. Саме тут, в Сирії, в Дамаску, сталося вбивство Авеля його братом Каїном. Тут на горі розташована печера, звана Кривавою або Магарат ад-дамм, де й відбувалося описане в Біблії братовбивство.
Церква (будинок) cвятого Ананія є єдиною християнською релігійною спорудою, збереженою з I століття нашої ери.
Тут, в помешканні св. Ананія, одного з сімдесяті учнів Ісуса і першого єпископа Дамаска, був хрещений гонитель християн Савло, майбутній апостол Павло, який прибув до Дамаска для боротьби з християнами, про що розповідається у книзі Діянь. З часом будинок опинився нижче рівня землі. Нині він є підземною церквою. Самого cвятого Ананія згодом засудили до страти за проповідування християнства. Він загинув від побиття камінням.
Ворота Баб Кісан в південно-східній частині фортечної стіни побудовані в епоху римлян. Їх присвятили богу Сатурну. Через них за переказами з Дамаска втікав апостол Павло, коли повернувся до міста після подорожей у Малу Азію, Грецію та Рим. За легендою Павлу, аби уникнути ув’язнення, довелося терміново втікати з Дамаска. Він переховувався у своїх учнів, а ті вночі допомогли втекти йому з міста, спустивши у кошику по міській стіні.
1939 року ворота перетворено на церкву. І всім туристам та прочанам показують кошик – наче точну копію того, в якім спускався зі стіни Павло.
«Пряма вулиця», більш відома в часи Христа, як «Via Recta» – головна магістраль старого Дамаска, про яку згадується у «діяннях Апостолів». Її довжина сягає 1500 метрів. Місцеві твердять, що ця вулиця пам’ятає ще кроки самого Спасителя. На ній зберігся будинок Юди, в якому після навернення в християнство побував святий апостол Павло, і фонтан, водою з якого святий Ананій хрестив Павла.
«Велика мечеть Омеядів» також відома як Велика мечеть Дамаска, – одна з найбільших і найстаріших мечетей у всьому світі і найбільша мечеть в Сирії.
Була побудована на початку восьмого століття на місці колишнього християнського храму Івана Хрестителя, який був збудований на фундаменті храму Юпітера.
У перші століття ісламу в мечеті разом молилися християни і мусульмани, адже тут, в окремому мавзолеї, зберігається голова і мощі Івана Хрестителя, який в ісламі також вважається великим пророком. Нині сюди для поклоніння мощам можуть заходити представники будь-якого віросповідання. Мечеть вміщає до 13 тис. осіб.
Монастир Діви Марії розташований в селі Саєдная, в 27 кілометрах від Дамаска, на високій скелі (1500 метрів над рівнем моря). Саєднайський монастир – один із найбільших жіночих монастирів в Сирії. Він розташований в селі Саєдная, неподалік від Дамаска.
За переказами, тут імператору Юстиніану явилася Богоматір і побажала, щоб на цьому місці був збудований храм. У 547 році був заснований монастир, який є нині місцем паломництва християн з усього світу. Також монастир дуже вшановують мусульмани.
У Саєднайському монастирі є особливо шанована ікона Богородиці, написана, як стверджують, самим апостолом Лукою. Знаменита ікона Божої Матері потрапила в Саєднайський монастир у восьмому столітті. З цим святим образом пов'язано безліч легенд і чуток. Ікона вважається чудотворною і мироточивою. Через те, що багато разів її хотіли викрасти, ікону сховано в стіні за міцними гратами. Паломникам її показують дуже рідко. Служби ведуться арабською мовою. Відпуст (головне свято) у монастирі припадає на Різдво Богородиці, 8 вересня.
Маалуля – одне з трьох сіл на планеті, де досі розмовляють арамейською мовою, якою говорив Спаситель. За сакральною значущістю, Маалуля − один із духовних центрів християнства. Дві тисячі років тому саме тут переховувалася свята Текля, а навколишні скелі вщент посічені гротами та печерами, в яких жили монахи-відлюдники.
У селі є мальовнича ущелина, яка утворилась в часи гонінь перших християн і є живим свідченням Божої сили.За легендою свята Текля, рятуючись від ворогів, ревно молилася, щоб Бог врятував її від погоні. Сталося диво: гора розкололася навпіл, відкриваючи шлях до порятунку. Текля уникнула переслідувачів і оселилася в одній із печер, де й прожила решту життя, присвятивши його Богові. Християнці Теклі ще не було 20 років, але вона вже багато вистраждала за свою віру – її кидали до левів, садили до ями зі зміями. Теклю намагалися спалити, але страшна злива буквально змила і катів, і багаття.
Монастир був заснований в четвертому столітті. Саме тоді поруч з печерою, де поховано мощі святої Теклі, побудували церкву з кам'яним престолом. Вівтар вирізали у скельній породі. Поруч з храмом б'є джерело, вода якого здатна зцілювати хвороби. Набагато пізніше, вже у вісімнадцятому столітті, монастир значно розширився, було зведено багато будівель – новий храм, чернечі келії і школа для дівчаток.
Маалуля відома також старовинним греко-католицьким монастирем на честь святих Сергія та Вакха. Він височіє на горі, над селом. Обитель зведена ще 313 року на місці язичницького храму, причому стіни древнього храму збережені, що дає право вважати обитель одним із найдавніших у світі діючих монастирів.
За останньою інформацією, що з'явилася в ЗМІ, обидві святині були осквернені та пошкоджені повстанцями ісламістами при спробі захоплення селища Маалуля, контрольованого урядовими військами. Зокрема, з старовинної церкви Сергія і Вакха було зірвано хрест і встановлено на його місці прапор Аль-Каїди.
Алеппо: північна столиця Сирії, друге за величиною місто країни.
У центрі міста здіймається пагорб, на якому, за переказами, праотець Авраам пас свої вівці та корови. Зараз на пагорбі стоїть Цитадель, яка є символом Алеппо.
Головна мечеть міста – мечеть Омеядів. Вона збудована 715 року за зразком дамаської мечеті Омеядів на місці найстарішого кафедрального собору Алеппо, спорудженого ще в VI ст. собору святої Олени. У ній, як і в дамаській мечеті, є християнська святиня – могила отця Йоанна Хрестителя Захарії.
Християнський квартал Алеппо побудований в XVI столітті і є унікальною пам’яткою, що зберегла до наших днів численні церкви і прекрасні резиденції. Також квартал є відображенням різноманітності культур і конфесій: православних, греко-католиків, католиків латинського обряду, якобітів та інших християнських спільнот.
Стародавнє місто Басра у 1980 році було включене до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Перша згадка про нього зустрічається ще в єгипетських документах XIV століття до нашої ери. За переказами у III столітті в Басрі була побудована одна з перших ранньохристиянських церков в світі.
Сьогодні в місті можна побачити безліч руїн часів Риму, Візантії та Арабського халіфату.
А найважливішою пам’яткою є найкраще в світі збережений амфітеатр, збудований на початку III століття нашої ери з чорного базальту і розрахований на 15000 тисяч глядачів.
Пальміра – древній Тадмор. Місто, що знаходиться в самому серці Сирійської пустелі – вічний суперник Рима.
У Старому Завіті стверджується, що Тадмор був відбудований царем Соломоном після руйнування ассирійцями. Існує легенда, що Пальміру для Соломона будували джини.
Після занепаду в перших століттях нашої ери місто серед пустелі довший час було забутим для світу. Для європейців Пальміру відкрили лише в 1678 р. англійські купці.
Під час французької окупації Сирії, Пальміру, занесену пісками, почали реставрувати і відновлювати. Розкопки ведуться до цих пір, але значна частина міста досі прихована під піском.
Роман МАЛКО
