У Державному комітеті у справах релігії (№ 10)

ОФІЦІЙНИЙ ВІСНИК

Духовна освіта в Україні: проблеми й напрямки розвитку

Проблема забезпечення Церкви кадрами духовенства та церковнослужителів постала як одна з найбільш гострих ще в часи перебудови. Процес відродження релігійного життя, який тоді щойно розпочався, на початковому етапі характеризувався передусім кількісним зростанням церковних інституцій. Утворення за дуже короткий проміжок часу великої кількості нових релігійних громад зробило більш відчутною проблему нестачі кваліфікованих кадрів і спонукало релігійних діячів до активної роботи у цьому напрямку. Результатом їх зусиль стало те, що за роки української державності . загальна кількість установ духовної освіти зросла більш як у 5 разів — з 18 до 91. На сьогодні 18 з 70 діючих в Україні конфесій, течій та релігійних напрямків мають власні духовні навчальні заклади.

Де і як навчаються майбутні душпастирі різних конфесій?

Більшість духовних навчальних закладів України, окрім 2 ісламських університетів і медресе, теологічного інституту іудеїв та академії крішнаїтів, належить християнам, зокрема 30 з них — православним церквам.

Мережа духовних навчальних закладів Української православної церкви складається з академії, 5 семінарій та 7 училищ, де навчаються близько 3 тисяч чоловік. Найавторитетнішими навчальними закладами церкви є Київська духовна семінарія та академія. В навчальному процесі духовної академії задіяно 20 викладачів, що навчають 196 студентів стаціонару та 204 — заочного відділення. Про якість викладання свідчить той факт, що недавно КДА стала колективним членом Вченої ради Міжнародної кадрової академії при ЮНЕСКО. Викладачі академії читають тут курси історії релігій та основ віровчення православної церкви, а їх слухачами є дипломати, вища управлінська еліта України. Однак праця викладацького корпусу академії не обмежується рамками навчального процесу. її викладачі відомі також як часті гості теле- і радіопрограм, автори численних публікацій, організатори й активні учасники різноманітних конференцій та зустрічей. Цього року вчена рада академії взялась за незвичну для себе роботу — виступила рецензентом нового документального фільму М. Бурноса «Православ’я в Україні».

34 викладачі семінарії, більшість з яких мають вищу або незакінчену вишу богословську» освіту, навчають 780 студентів стаціонару та заочного відділення. Високим рівнем викладання вирізняються й духовні училища цієї церкви. Три з них мають навчальну програму, розраховану на 4 роки, і випускають священиків, а Чернігівське училище псаломщиків-регентів після 3-річного навчання надає своїм випускникам право вступу на четвертий курс семінарії.

Українська православна церква Київський патріархат готує кадри у 2 академіях, 5 семінаріях і 5 духовних училищах, де загалом навчається близько 1,5 тис. студентів. Провідними освітніми закладами цієї церкви є академії та семінарії у Києві і Львові.

У Київській духовній академії вищу духовну освіту здобуває 110 студентів стаціонару. Тут працюють 26 викладачів, які одночасно є авторами наукових і навіть поетичних творів. 662 семінаристів навчають 40 викладачів.

Високоосвічених священиків готує Запорізьке духовне училище програма розрахована на 4 роки і складається з 21 предмета.

Приємно констатувати той факт, що практично в усіх духовних навчальних закладах УПЦ КП викладається українською мовою, а її вивчення, разом з курсами історії України та основ конституційного права, закладено в програму навчання.

Українська автокефальна православна церква має 5 освітніх установ: академію, колегію та 3 духовні семінарії.

Вищу богословську академію при управлінні Івано-Франківської єпархії УАПЦ зареєстровано лише у вересні 1997 р., і зараз фактично відбувається її становлення. Тут навчається 20 студентів-першокурсників.

Колегія Патріарха Мстислава у Харкові (Вища заочна духовна школа УАПЦ) теж відносно молодий навчальний заклад. Вона функціонує всього 2 роки, готуючи 82 майбутніх священиків та викладачів Закону Божого для недільних шкіл і парафій східного регіону. Нещодавно за ініціативою та фінансовою підтримкою Об’єднання Українських православних сестрицтв у США керівництво УАПЦ прийняло рішення про надання кращим студентам колегії 12 стипендій.

Провідним навчальним закладом УАПЦ є Тернопільська духовна семінарія в м. Теребовля. Програма цього закладу складається з 27 предметів; навчаються за нею близько 100 студентів, які переважно є вихідцями з центрального та східного регіонів країни. Студентів з Львівщини готує Львівська духовна семінарія, при якій діє також катехитичний відділ.

Найбільш розвиненою є система духовної освіти Української греко-католицької церкви. 1,5 тис. студентів навчаються в 2 богословських академіях, 4 інститутах, 3 семінаріях та одній школі. Готують тут не лише священиків і катехитів, а й науковців, викладачів філософії та богослов’я, працівників церковної адміністрації.

Львівська богословська академія і семінарія Святого Духа, що діє у її складі, є базовими навчальними закладами УГКЦ. У навчальному процесі задіяно 65 викладачів, серед яких 18 докторів наук з України та з-за кордону. 5-6-річна програма стаціонарного курсу академії починається ознайомленням студентів з філософсько-богословськими джерелами від давніх до новітніх часів. Значна увага приділяється вивченню грецької, латинсько, церковнослов’янської та єврейської мов, що в майбутньому надасть випускникам можливість працювати з оригіналами текстів і документів. Введено також інтенсивний курс вивчення іноземних мов, і вже з 3-го курсу деякі предмети читаються виключно англійською.

Дбає УГКЦ і про підвищення рівня освіти серед свого священства. При ЛБА діє спеціальний курс підвищення кваліфікації душпастирів, слухачами якого є 230 священиків Львівської архиєпархії.

Викладачі навчальних закладів УГКЦ надають активну допомогу у сфері духовної освіти й іншим церквам України, вважаючи, що така співпраця сприяє міжконфесійному порозумінню та єднанню української спільноти.

Має церква й два закриті навчальні заклади. Це духовні інститути василіян і редемптористів.

Вихованням кадрів Римо-Католицької церкви займаються 3 семінарії і коледж. Зареєстрований у 1993 р. католицький університет у Києві свою роботу практично згорнув і сьогодні не діє.

Найвпливовішими закладами духовної освіти РКЦ є Коледж католицької теології св. Томи Аквінського в Києві та Вища духовна семінарія Святого Духа у Кам’янець-Подільському.

Навчальна програма всіх закладів РКЦ типова й розрахована на 7 років: один підготовчий і шість стаціонарних курсів. Добір у семінаристи здійснюється за результатами нульового курсу, під час якого кандидат знайомиться зі способом життя та вимогами семінарії, вивчає іноземні мови і катехитичні предмети. На 1—2 курсах увага зосереджується на предметах класичної і християнської філософії, а на 3-6-му читаються біблійні, богословські, моральні, пасторально-літургійні та аскетичні предмети. Починаючи з 3-го курсу частина студентів навчається в Польщі (в Люблінському католицькому університеті, Вроцлавській вищій духовній семінарії), але після рукоположення у священики всі вони розподіляються в українські парафії.

Найбільшу кількість освітніх установ мають євангельські християни-баптисти: академію, 2 університети, 10 духовних інститутів, 5 семінарій, 2 коледжі та 2 духовні школи, де загалом навчається 3,2 тис. чоловік. Це майбутні священнослужителі, проповідники, диякони, вчителі недільних шкіл та регенти хорів. Програми навчання, залежно від його кінцевої мети, значно різняться за рівнем підготовки. Сьогодні практично всі вони зводяться до основних трьох. Перша, розроблена Даллаською теологічною семінарією (США), розрахована на 10 років. По її завершенні студент отримує диплом бакалавра.

Дворічна програма Ірпінської духовної семінарії має за мету підготовку проповідників, вчителів недільних шкіл або регентів хорів. її випускникам видається диплом про отримання середньої духовної освіти.

Навчання в духовних навчальних закладах ЄХБ проводиться також за програмами Євро-Азіатської акредитаційної асоціації євангельських теологічних шкіл, що узгоджені Міжнародною Радою таких асоціацій. Ці програми пропонують 5 рівнів освіти: початкову, середню, вищу (після закінчення цього рівня випускники отримують ступені бакалавра теології або бакалавра місіології), повну вищу (навчання завершується отриманням магістерського ступеня) і найвищий рівень — додаткові 2 роки навчання в аспірантурі чи докторантурі.

Слід відзначити, що практично всі духовні навчальні заклади ЄХБ готують . фахівців-місіонерів, здатних на професійному рівні вести роботу з розширення мережі релігійних громад своєї церкви.

Мережа духовних навчальних закладів Союзу християн віри євангельської п’ятидесятників складається з 4 інститутів, 3 семінарій, 2 коледжів та 2 шкіл, в яких навчаються 1,3 тис. учнів. Навчальні програми розраховані в основному на заочну підготовку до дияконського й пастирського служіння у громадах та на виховання проповідників-місіонерів. Протягом 1-3 років навчання випускникам надається середньо-спеціальна духовна освіта. Кількість предметів у навчальних закладах церкви різна, бо програми не уніфіковані й мають розробників з різних країн світу. Змішана стаціонарно-заочна форма навчання практикується в Київському біблійному інституті та університеті Союзу ХВЄП. Після 3 років навчання випускники отримують дипломи богословів або пасторів. Планується відкрити факультет підготовки дияконів та регентів хорів.

З п’яти освітніх установ церков «Повного Євангелія» діють три: у Донецьку (300 студентів), Києві (900) та Хмельницькому (30). Практично скрізь форма навчання заочна. Програма розрахована на два роки. На першому курсі викладаються загальні дисципліни й додатково аналізуються здібності студентів, яких згідно з рекомендаціями церков зараховували до Інституту за інтелектуальними, моральними та духовними якостями. На другому курсі вчаться лише ті, хто відповідає всім вимогам навчального закладу. Випускаються пресвітери, місіонери та адміністратори (диякони). Окрім теологічних дисциплін, вивчаються Конституція та історія України, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Щодо духовних навчальних закладів мусульман, то в Києві відкрито Ісламський університет Духовного управління мусульман України, у Донецьку — Український ісламський університет Духовного управління незалежних мусульманських громад України та в Сімферополі — медресе при ДУМ Криму. Проте з цих закладів реально діючими є тільки 2, оскільки Донецький університет зареєстрував свій статут недавно і ще не встиг розпочати роботу.

Медресе в Сімферополі функціонує з 1994 р. Програма навчання розрахована на 2 р., і складена на основі програм ліцеїв Туреччини, що готують імамів. Там вивчають Коран, Хадиси Суни, релігійні обряди, етику, кримсько-татарську мову та національні звичаї.

Навчання проводять запрошені з Туреччини викладачі та окремі співробітники ДУМ Криму. Учні добираються з числа кримських татар, що проживають у Криму. Зараз у медресе навчається 36 учнів. З випускників попередніх років дев’ятеро продовжують навчання в духовних навчальних закладах Туреччини, шестеро є імамами та муедзинами в мечетях.

З 1997 р. функціонує філіал медресе в смт. Азовське Джанкойського району. Там є відповідна матеріальна база і в4 майбутньому планується перевести медресе туди.

* * *

Навіть поверхове ознайомлення з розвитком та роботою духовних навчальних закладів України дозволяє зробити висновок, що й за нинішніх скрутних економічних умов у країні відбувається стрімкий розвиток системи духовної освіти.

Кращі з духовних навчальних закладів за рівнем підготовки спеціалістів сьогодні практично не поступаються аналогічним світським установам. Усвідомлення цього факту керівниками церков знову ставить на порядок денний питання визнання державою духовної освіти та надання можливості ліцензування програмна якими йде викладання.

Найбільш аргументовану думку з цього приводу висловив ректор Донецького християнського університету О. Мельничук. В своєму листі до Держкомрелігій він зазначає, що фактичне ігнорування духовної освіти як вищої робить українську державу не світською (де права віруючих й атеїстів рівні), а атеїстичною, де права віруючих порушуються атеїстами, які за часів державного атеїзму міцно закріпилися в державних органах управління освітою. Чому випускник духовного навчального закладу, що 4-7 років сумлінно працював і часто має освіту кращу, ніж спроможні надати деякі державні інститути, юридично вважається неосвіченою людиною?

Автор листа вважає за доцільне створити законодавчу базу для атестації програм семінарій та християнських університетів. Релігійні навчальні заклади повинні користуватися правом атестувати свої програми як такі, що відповідають встановленим рівням середньої спеціальної, вищої та післядипломної освіти, а випускники теологічних або загальноосвітніх релігійних закладів з ліцензованими програмами повинні мати однакові права з громадянами відповідного рівня світської освіти. (Такі ж пропозиції висловлюють і керівники духовних навчальних закладів Української православної церкви Київський патріархат, Української греко-католицької та Римо-Католицької церков).

Однак проблема невизнання духовної освіти, на жаль, є далеко не єдиною є цій сфері. Негайного вирішення потребують питання повернення колишніх семінарських будівель, поліпшення побутових умов семінаристів, матеріальної допомоги ДНЗ з боку держави (надання пільг при оплаті комунальних послуг та енергопостачання, введення в навчальних закладах України курсів історії релігії та основ християнства й загальнохристиянської моралі, централізованого постачання загальноосвітньої літератури для семінаристів), дозволу за погодженням з адміністрацією світських навчальних закладів викладати основи віровчення окремих церков тощо. Допомога церквам у розв’язанні цих та інших проблем і стане головною метою подальшої роботи Держкомрелігій.

Володимир ВАСЬКОВСЬКИЙ,
начальник відділу
обліку релігійних організацій

* * *

Моніторинг

Релігія і Церкви в Україні; вересень
(Моніторинг подій релігійного життя здійснює журнал „Людина і світ”)

У більшості з нас вересень перш за все асоціюється з пожовклим листям на шкільному подвір’ї, з причепуреними і трохи збентеженими першокласниками, першим дзвоником і початком нового навчального року. Саме цією подією розпочався місяць не лише в освітян, її не обминули своєю увагою й державні та релігійні діячі. Вищі ієрархи багатьох конфесій України привітали студентів і школярів, благословили на навчання семінаристів та побажали їм успіхів у здобутті богословських знань і наполегливої праці над своїм духовним самовдосконаленням. Вони також висловили надію, що майбутні випускники з гідністю понесуть хрест свого священичого покликання.

На погожі сонячні дні бабиного літа припали релігійні свята, що їх відзначала Церква цього місяця. 11 вересня віруючі православних та Греко-Католицької церков вшановували пам’ять святого мученика Іоанна Предтечі. Святкування Різдва Пресвятої Богородиці збіглося у греко-католиків з іншою урочистою подією. Саме цього дня 60-річчя священицької діяльності відзначив глава УГКЦ Мирослав Іван кардинал Любачівський. 28 вересня на свято Воздвиження чесного і животворящого Хреста кияни мали змогу спостерігати за підняттям хрестів на золоті бані Михайлівського собору. І не лише спостерігати: за повір’ям той, хто доторкнеться до хреста, матиме щастя, здоров’я і достаток. Чин освячення хрестів здійснив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. За його словами, останній найбільший сьомий хрест буде встановлено у грудні на свято Архистратига Михаїла. Того ж дня у м. Красний Кут архиєпископ Харківський і Полтавський УАПЦ Ігор Ісіченко освятив хрест і місце, де буде збудовано новий храм, та відправив панахиду перед хрестом Пам’яті жертв голодомору.

Взагалі схоже, що у вересні основні зусилля Церкви були спрямовані саме на будівництво та поліпшення умов власного життя. Газети переповнені повідомленнями про повернення релігійним організаціям будівель, що колись їм належали, відбудову та реставрацію зруйнованих храмів, освячення й будівництво нових. Так, УПЦ МП цього місяця було повернено весь комплекс будівель Святомиколаївського монастиря, що на Волині; відбулося освячення будівництва корпусу Низкиничівського Свято-Успенського монастиря поблизу Нововолинська. У с. Мацьківці на Хмельниччині віруючі і РКЦ відбудували нову і каплицю, а у смт. Білогір’я у власність костьолу ордену домініканців і перейшов колишній райвійськкомат.

Однак найбільшого розголосу набула суперечка навколо відбудови Успенського собору Києво-Печерської лаври. Зруйнований внаслідок вибуху 3 листопада 1941 р. собор планується реставрувати за так званим «пальовим проектом» інституту «Укрпроектреставрація». Саме він отримав на влаштованому Київміськдержадміністрацією конкурсі першу премію.

Проте проект цей далеко не новий: ще на початку 80-х років його розробники запропонували встановити на площі 45x45 метрів 795 паль завдовжки 23 метри кожна. Вже після перших спроб забити палі на сусідніх будівлях з’явилися тріщини, і роботи було припинено. Тепер «Укрпроектреставрація» пропонує не забивати, а вкручувати палі у фундамент. Кількість їх і розмір використовуваної площі значно менші, однак фахівці переконані, що зведення собору на глибокомірних палях поставить під загрозу Трапезний храм, Велику лаврську дзвіницю й багато інших довколишніх приміщень. Крім того, це назавжди зруйнує частину поховань лаврського некрополя.

Ці обставини, особливо якщо врахувати, що підготовка до закладання пальового фундаменту вже йде повним ходом, викликали занепокоєння громадськості та спричинили цілий шквал газетних публікацій і звернень до різних причетних установ. Особливо обурюються представники Союзу Православних Братств в ім’я Архистратига Михаїла та Спілки Православної молоді України. Спираючись на думку експертів, які вважають історичні фундаменти собору цілком надійними і придатними для використання, вони обстоюють відновлення будівлі на стрічкових фундаментах, що дасть змогу зберегти священну підземну кладку, куди вмуровано часточки мощей та інші реліквії, і не порушити підземні поховання. Проте, незважаючи на протести, справа й досі залишається невирішеною.

Різдво Пресвятої Богородиці збіглося цього року з іудейським святом Рош-ха-Шана. В Умань до могили цадика Нахмана, як і в попередні роки, з’їхалися брацлавські хасиди. Кожен з них прагне побувати тут саме в цей день, адже за заповітом цадика той з них, хто прийде на його могилу на свято Нового року, запалить там свічку, прочитає молитву й пожертвує кілька копійок на доброчинні справи, «удостоїться надзвичайної милості — сам, і діти його і внуки, і внуки внуків його до кінця всіх поколінь». Тому серед прочан було дуже багато калік, що приїхали сюди в надії на зцілення.

За даними Держкомрелігій цього року Умань відвідало понад 5 тисяч хасидів з 25 країн світу, серед них близько 900 дітей. Найбільше прочан прибуло з Ізраїлю, Австралії та США. Поселялися вони, як і раніш, у квартирах місцевих жителів, розміщених не далі як за кілометр від могили рабі, і протягом двох днів свята молилися на горі Турок.

Раніше прочани молилися просто неба, а тепер на замовлення фонду імені Нахмана у п’ятдесяти метрах від могили споруджується розрахована на п’ять тисяч молільників синагога, яка нібито має стати найбільшою у світі. І хоча поки що вона не добудована, але вже сьогодні здатна вмістити 1600 чоловік. Щоправда, про місце слід подбати ще в Ізраїлі за кілька місяців до поїздки.

Уманчани ж цього року отримали в подарунок від хасидської громади 5 контейнерів із гуманітарною допомогою для міської лікарні та 7 тисяч доларів на купівлю кардіографа.

У вересні відбулося також чимало різних зібрань та конференцій.

10 вересня завершив роботу Синод єпископів УГКЦ, що проходив під назвою «Місце УГКЦ у вселенській церкві». Його учасники розглянули питання обнови літургійного життя Церкви, зробили деякі зміни в особовому складі її синодальних комісій та визначили для кожної з них конкретні завдання на наступний рік. Проте найбільша увага приділялась питанню визначення тотожності УГКЦ. Як заявив на прес-конференції єпископ-помічник глави УГКЦ Любомир Гузар, цьогорічний Синод був «першою спробою, першим кроком до усвідомлення свого життєвого завдання у різних його аспектах. Ми повинні стати повноправними господарями свого життя в межах Христового Євангелія та вчення церкви».

30 вересня в рамках затвердженої в цьому місяці Організаційним комітетом з підготовки та відзначення 2000-ліття Різдва Христового програми милосердницької та доброчинної роботи релігійних організацій України «В Ім’я Христа» відбулася християнська міжконфесійна тематична зустріч «Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний». Представники різних християнських конфесій розповідали, яка робота проводиться їхніми церквами в цьому напрямку, з якими труднощами вона пов’язана, та ділилися досвідом їх подолання. Відзначалося також, що саме в ці часи релігійні організації можуть якнайширше проявити себе у справі допомоги нужденним і знедоленим. Наші церкви та місії роблять це не лише за підтримки й допомоги Заходу, а й завдяки чуйності та щиросердості українських християн, вишукуючи власні резерви та можливості. Однак Церква могла б зробити значно більше, якби кожен, від кого залежить вирішення повсякденних рутинних питань, йшов їй назустріч і сприяв тому, аби сили і час не витрачалися марно. Адже сьогодні проблеми виникають там, де, здавалося б, їх узагалі не повинно бути: дуже важко буває отримати дозвіл на будівництво нових споруд, багатьма ускладненнями супроводжується перевезення та розмитнення гуманітарних вантажів тощо. А до праці в лікарнях, будинках перестарілих чи школах віруючі іноді просто не допускаються. Учасники зустрічі наголосили на необхідності запрошувати релігійних діячів на засідання районних рад, адже так віруючі більше знатимуть про існуючі в межах окремих районів проблеми й допомагатимуть їх вирішувати. Звертаючись за підтримкою до присутніх на зустрічі парламентарів й урядовців, представники церков висловили надію, що спільна праця в цьому напрямку зробить доброчинну роботу більш ефективною та корисною.

Чергові збори голів осередків Львівського крайового ставропігійного братства св. апостола Андрія Пєрвозваного відвідав керуючий справами патріархії УАПЦ архиєпископ Харківський і Полтавський Ігор (Ісіченко).

Серед подій релігійного життя за кордоном увагу спостерігачів привертала передусім Апостольська Столиця та діяльність єпископа Рима Івана Павла II, Цього місяця понтифік провів ряд важливих зустрічей, зокрема з делегацією чеських єпископів, Президентом Казахстану Нурсултаном Назарбаєвим та членами американської єврейської організації «Об’єднана єврейська федерація Північної Америки», виголосив тези своєї майбутньої енцикліки «Fides et Ratio», урочистою промовою перед тисячами католицьких мирян на майдані Святого Петра в Римі вшанував пам’ять Матері Терези. У жовтні цього року католицький світ відзначатиме 20-річчя служіння Івана Павла II на престолі св. Петра.

Предметом гострої критики з боку Міжнародної конференції з питань повернення награбованого нацистами золота та Держдепартаменту США стало небажання Апостольської Столиці відкрити секретні архіви II Світової війни. На думку фахівців, розсекречення архівів допомогло б прослідкувати шлях награбованого золота, більша частина якого колись належала приватним особам, у тому числі й жертвам Голокосту, а решта вивезена з окупованих країн. Однак представники Ватикану посилаються на те, що в архівах зберігається приватна інформація, яка робить їх оприлюднення неможливим.

У Болгарії триває суперечка між православною і протестантськими церквами. Поштовхом до неї стало рішення Синоду Православної Церкви Болгарії про її вихід із Всесвітньої Ради церков у грудні цього року. Болгарський євангелічний альянс, до якого входять основні протестантські церкви країни, розцінив цей крок як офіційне підтвердження відсутності у православних Болгарії будь-якого бажання спілкуватися й налагоджувати екуменічні стосунки з іншими християнськими церквами. Протестанти звинуватили Православну церкву в нетолерантності й експлуатації ідеї екуменізму, стверджуючи, що остання використовувалася церквою лише задля можливості здійснювати міжнародні контакти в комуністичні часи. Тепер, коли така потреба відпала, членство у ВРЦ стало необов’язковим. На думку виконавчого комітету БЄА, Православній церкві завжди бракувало довіри до протестантів, а сьогодні вона виявилася просто не готовою їх визнати.

Православна Церква Болгарії дійсно є найчисельнішою релігійною організацією країни, що об’єднує 87% населення. Проте її ієрархія геть відкидає звинувачення Болгарського євангелічного альянсу у спробі встановити у країні єдину релігію. Своє рішення про вихід з ВРЦ Синод мотивує «браком прогресу в теологічному діалозі і прозелітизмом звернених до протестантизму сект у Болгарії». Але цей вихід, як стверджують речники ПЦБ, аж ніяк не означає припинення екуменічних контактів церкви і її повної ізоляції, адже екуменічна праця не залежить від членства у ВРЦ. Прикладом того є діяльність Римо-Католицької церкви. Щоправда, подібні аргументи не викликають особливої довіри у спостерігачів, отож чи насправді церква йтиме назустріч протестантам — визначить тільки час.

Людина і світ. — 1998. — № 10. — С. 26 — 32.