У Литві екзарх Константинопольського Патріархату молився за Україну і її захисників
За словами священика Володимира Селявка, це історична подія, оскільки минуло близько 300 років з того часу, як константинопольське духовенство востаннє проводило службу на литовській землі, — повідомляє видання LRT.
Під час святкового Богослужіння пролунали молитви українською, білоруською, старослов'янською, російською і литовською мовами. Зокрема, молитва українською мовою лунала за Україну, її захисників і за тих, кому довелося залишити свої рідні домівки.
Як РІСУ вже повідомляла, о. Юстінусу Ківілоо, який прибув у п'ятницю до Литви з Естонії, було доручено завершити формування церковної структури Константинопольського Патріархату.
"У моїй появі сюди важливим є те, що люди і парафіяни тут у Литві отримують "свободу серця" молитися. Так, як вони хочуть серцем, і щоб їхня совість не мучила з якихось питань. Щоб вони могли спокійно ходити в Церкву і не думати ні про що інше, окрім Бога. І, коли вони не згодні з чимось, мали можливість висловлювати свою думку", — зауважив після завершення служби отець Юстінус.
"У людини є всього два шляхи. Один шлях — проти совісті, інший — проти течії. І, коли людина починає плисти проти течії, тільки тоді вона дійде до Джерела!", — додав він і побажав усім "гарного шляху проти течії".
Отець Юстінус висловив сподіваюся, що дуже скоро зможе перебувати у Литві на постійній основі:
"Зараз нам треба реєструвати Екзархат. Щоб усе було за законами Литовської держави. І тоді ми можемо думати, де житиме екзарх і як організовуватиме свою роботу. Ми, особливо по неділях, діємо як служителі Бога. Але всі нюанси, що стосуються місця перебування Екзарха, з'ясуються трохи пізніше".
Українській редакції LRT.lt о. Юстінус розповів, що має українське коріння.
"Моє прізвище Ківілоо, — це естонське прізвище. Це не дуже відомо, але прізвище мого діда було Супруненко. Це батько мого батька. Тож я дуже близький за кров'ю до українців. Це погано чи добре? Я навіть не знаю, я все життя жив в Естонії. І ніколи зв'язку такого особливого не відчував. Я хотів іти до Києва як турист, але не відчував себе ніколи українцем. Але, коли почалася війна, і це може бути просто природно людині (24 лютого — державне свято в Естонії, естонці святкують День Незалежності), ми молилися за Україну. За військових, за цивільних, за державу. Не забуваючи про нападників теж. Щоб Бог простив і якось утихомирив. Що сказати українцям? Тримайтеся! І як завжди Слава Україні! Героям слава!".
