У Львівському музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України відкрили першу виставку дереворитів в Україні — «Народний дереворит у художніх збірках Львова».
Експозиція представляє зразки від ХVІІ століття до сучасності, які зберігають у фондах Музею етнографії, Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького, Львівської національної наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника, музеїв Українського католицького університету та Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ. Частина експонатів знаходяться у приватних збірках.
Дереворити – особлива техніка так званої народної гравюри. Зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих, празникових сюжетів відтиснуті ксилографічними кліше на папері, а деякі з них – ще й ілюміновані водяними фарбами. Такі образки були дуже популярними серед простого люду через легкодоступність та дешеву ціну. Дереворити прикрашали і храми, і хати, були пам’ятками з паломництв чи храмових празників.
У Львові вдалося зібрати найбільшу колекцію дереворитів в Україні. Зокрема, на цій виставці представлено 125 графічних аркушів, які досить повноцінно, на думку дослідників, репрезентують феномен народної гравюри та її іконографічний і стилістичний розвиток. Більшість зі збережених творів анонімні, проте є й твори з монограмою автора чи навіть з повним підписом.
Найдавніші експонати — 1653 та 1659 років. У ХVІІ та ХVІІІ столітті дереворити виготовляли в граверських майстернях при друкарнях та в монастирях. Звичайно, такі іконічні зображення були значно простішими за традиційний темперний іконопис, але образки використовували ширший асортимент знаків та символів, щоб пояснити складні догмати в простій і доступній формі. Подібно, як й ікони на склі, пізніше дереворити виготовляли окремі майстри, а згодом навіть утворилися цілі родинні осередки майстрів.
Унікальною родзинкою першої виставки дереворитів є 47 експонатів зі збірки Юзефа-Ґвальберта Павліковського. Зразки походять з територій сучасних України, Польщі, Чехії та Литви. Майстри могли працювати як за канонами східної іконографії, так і за зразками західноєвропейського малярства, інколи поєднуючи обидва стилі, надписи робили латиною і кирилицею – залежно від замовника.
На цій виставці слід виокремити дереворити, які були вклеєні окремими сторінками в книги, або розміщені на форзацах. Нестандартною є ікона типу «Богородиця Елеуса» ХVІІ століття зі збірки Музею Львівської духовної семінарії Святого Духа, на малярському шарі якої наклеєний фрагмент деревориту. Це рідкісний приклад поєднання малярства і техніки народної гравюри.
Окрім іконографічної тематики, яка здебільшого притаманна деревориту, на виставці можна зустріти зразки декоративних композицій на папері – колтрини.
Львівський митець Олександр Бриндіков, який поєднує у своїй творчості техніку деревориту з вибійкою, поділився з нами своїм баченням особливостей народної гравюри:
Колись це був своєрідний аналог дешевих іконок, які зараз чіпляють в машинах. Дереворити були дуже доступними, їх продавали на ярмарках. Більшість з них були копіями популярних чудотворних ікон. Певні іконки спеціально продавали під час храмового празнику в місті.
Дереворити існували паралельно з іконами на склі. Ця техніка складніша і більш ювелірна, в той час, як образник міг дозволити собі деякі неточності рисунку на склі. Але дереворитні роботи на папері не так цінували, як ікони на склі, бо папір швидше втрачав свої властивості, на відміну від скла.
Якщо порівнювати техніку деревориту в минулому і сьогоднішні можливості та ресурси, виходить, що цей принцип і не застарів, і не змінився. Усе, що потрібно – це дошка, папір та фарба. У нас для деревориту переважно використовували і використовують грушку або липу.
Дереворит не тільки робили на папері, але й на полотні – для літургійного вжитку, наприклад, виготовляли антимінси.
Виставку «Народний дереворит у художніх збірках Львова» можна побачити до 30 січня 2018 року за адресою пр. Свободи, 15 – Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України.