У Національний науковій бібліотеці ім. В. Стефаника у Львові виділили дві кімнати, в яких будуть експонувати особисті речі, частину бібліотеки та деякі документи українського історика Івана Крип’якевича, який жив і працював у столиці Галичини.
Власне, поки що в кімнатах знаходиться невелика кількість особистих речей науковця, це зокрема: декілька історичних праць із дарчими підписами авторів, телефон, друкарська машинка, паспорт часів Австро-Угорської імперії, пенсне, декілька канцелярських предметів та годинник, який зупинився в годину смерті Івана Крип’якевича. Заплановано поповнити експозицію меблевою фурнітурою, якою користувався історик. Та відповідальні за створення музею Івана Крип’якевича наголосили, що метою є звернути увагу не стільки на побут цього історика, але на сам феномен його наукової діяльності.
Під час прес-конференції на честь відкриття меморіальних кімнат неодноразово було наголошено, що Іван Крип’якевич, будучи учнем Михайла Грушевського, згодом одним з перших відійшов від «народницького» концепту дослідження історії України, натомість вдавшись до «державницького крила», тобто більше звертав увагу на історію формування ідеї української державності як необхідної складової самодостатності української культури.
Онука відомого історика, львівська іконописиця Іванка Крип’якевич зауважила, що постать цього видатного науковця могла б стати візитівкою Львова на противагу «криївкам», котрі, на її думку, подають історію і Львова, і Галичини загалом під викривленим, суто маркетинговим кутом.
«Я хочу, щоб люди виходили з потяга і питали, де музей Пінзеля, Крип’якевича, Лисика, а не шукали «Криївки». Цей науковець був мега-мозком, він був цілісним у дослідженні нашої минувшини, більше того – він прагнув подати історію зрозуміло, писав народною мовою. Сам Іван походив з давнього священичого роду, вони були холмщаками, що переїхали до Галичини, і несамовитими, веселими людьми, які були близькими з народом», — Іванка Крип’якевич розповіла про дідуся, апелюючи також до етимології прізвища їхнього роду: «Крип’якевич» – від «крепкого», тобто Крип’якевичі були сильні фізично, а як показує історія цього роду – їм не бракувало й духовної звитяги.
З короткої біографічної довідки, укладеної Лесею Крип’якевич, дружиною сина історика Романа та однією з ініціаторок створення музею, дізнаємося, що усі чотири сини прапрадіда Івана (1734-1818) були священиками, закінчили університети. Усі чотири сини наступного покоління теж були священиками Холмської єпархії. Дід історика о. Михайло одружився з Анною Мальчинською, донькою священика, брат якої став єпископом. Пізніше, у 1877 р. о. Михайло був змушений переїхати до Галичини через тиск російської окупаційної влади на Холмщині. Згодом на новому поселенні народився батько Івана Крип’якевича о. Петро-Франц, який, за словами Лесі Крип’якевич, був першим одруженим священиком, котрий здобув докторат у Римі (1857-1914). Отже, майбутній історик Іван Крип’якевич народився в сім’ї священика о.-д-ра Петра-Франца та доньки о. Заткалика Олени. Зростав він в дуже інтелігентній родині, яка надала йому можливість вивчити сім мов, що спонукало його досліджувати архіви європейських бібліотек та вивчати українські літописи.
Сьогодні, окрім нещодавно відкритих меморіальних кімнат в Національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника, у Львові є вулиця, названа на честь видатного історика, де він проживав зі сім’єю, а також його ім’я носить Інститут українознавства НАН України.