У пошуках шляхів примирення: Релігійний вимір ситуації на Сході України

Поки більшість не хоче помічати вплив релігійного фактору в українському конфлікті, дехто йде у бій з молитвою на вустах. При чому як з одного боку лінії фронту, так і з іншого. Але окрім руйнівної сили, релігія несе в собі потужну можливість примирення, що допомогло б «зшити» країну. Подібні думки разом з пошуками шляхів виходу з ситуації звучали під час круглого столу «Релігійний вимір ситуації на Сході України», що відбувся у Києві у вівторок, 21 липня.

«Ще до початку відкритого конфлікту відомий релігієзнавець Віктор Єленський визначив як ключову тему міжрелігійного конфлікту в Україні, яку постійно оминають увагою. І попри наявний діалог між різними течіями, є й приховані серйозні розколи, які досі не були досліджені… Зараз ми говоримо про конфлікт замість фокусу на примиренні. Хто повинен починати діалог і де в цьому процесі релігія? Але якраз роль релігії може стати тією ниткою, що дозволить об’єднати Україну”, – зазначив представник Центру дослідження релігії НПУ ім. Драгоманова, кандидат філософських наук Віталій Хромець.

Організатори поставили перед собою мету об’єднання спеціалістів та представників різних релігійних течій для аналізу наявної ситуації та розробки стратегій, які б допомогли вийти за межі конфлікту та переключитись на роль миротворців. Ініціаторами подібного процесу стали Український Інститут стратегій глобального розвитку і адаптації разом з Центром дослідження релігії Національного педагогічного університету ім. Драгоманова.

На початку минулого року у регіоні Донецької та Луганської областей діяли 1795 релігійних організацій. Зараз відслідкувати їхню кількість неможливо. За цей час служителі та віряни, які зайняли активну проукраїнську позицію, були змушені виїхати з тих територій. Частина релігійних громад досі функціонує, балансуючи на межі та спираючись на те, що вони займаються суто релігійною практикою. Розподіл настроїв не можна назвати однозначним, тому що разом з патріотичною позицією були й ті, що спирались на ідеологію сепаратистів і одразу виявили їм відкриту підтримку. Окрім появи "Російської православної армії", активізувались представники догналітів. Повністю покинули окуповані території представники УГКЦ та УПЦ КП, а також фактично не лишилось представників юдаїзму. Хоча у своєму інтерв’ю голова ДНР Олександр Захарченко заявив, що визнає лише чотири релігії – православ'я (маючи на увазі Московський Патріархат), римо-католицизм, іслам та юдаїзм. Іншим «сектантам» він пообіцяв жорстку боротьбу з викорінення.

Разом з тим питання перереєстрації релігійних громад, яке вже піднімають бойовики, вирішити неможливо через відсутність будь-якого законодавства. Але представники нової влади обіцяють, що вже за місяць будуть і нові закони, і нова Конституція. Члени деяких протестантських громад самі піднімали такі питання, оскільки непокояться через свої приміщення та майно, які ніяк не захищені. За словами очевидців, лідери-ідеологи, які діяли за часів появи ДНР та ЛНР, зараз відійшли у тінь. Натомість триває процес «відбілювання історії», коли зайві свідки можуть давати не ту інформацію. Триває боротьба й між основними політичними гравцями й всередині самопроголошених республік, яку навряд чи повноцінно контролюють вищі куратори. Це все відбувається на тлі хресних ходів навколо Донецької ОДА та перестрілок прямо в місті.

«Донбас став єдиною раною та руїною. Проукраїнські вимушені переселенці з числа протестантів навряд чи повернуться туди, а ті, що лишились, навряд чи знову наповнять церкви», –  поділився доктор філософських наук, віце-президент Асоціації «Духовне відродження» Михайло Черенков.

На його думку, радянський спадок залишається особливо сильним на окупованих територіях. Більше того, він відтворюється у церковній риториці, коли мова йде про братські народи. Подібні маніпуляції свідомістю можна спостерігати і в українському середовищі, коли триває так звана боротьба за традиційні цінності, де питання представників ЛГБТ, абортів піднімаються з новою силою. Серед баптистів продовжується обговорення рекомендацій для вірян, а точніше розглядаються два шляхи: чи рекомендувати людям покинути території конфлікту або ж лишатись там служителям, які підуть дорогою героїв серед ворогів. «Безумовно, що такий сценарій готувався давно і релігійний фактор грав у ньому важливу роль. Але й релігійна солідарність може спрацювати по-іншому та покласти кінець конфлікту», – підкреслив професор.

Зберігається відчуття покинутості як з боку держави, так і з боку релігійних лідерів. Самі ж релігійні громади дуже мало знають про ситуацію, а тим паче не можуть її контролювати. Тому мови про діалог поки що немає. Надзвичайно сильним лишається міф про те, що Україна не повернеться на Донбас, додає муфтій ДУМУ «Умма» Саїд Ісмагілов. За його словами, багато людей вірять у сценарій приєднання територій до Російської Федерації, очікуючи на нові потоки фінансів «як у Москві». Однак до мусульман зберігається нейтральне ставлення на противагу до деяких християнських служителів, особливо з УГКЦ та УПЦ КП. Все ж чотири священнослужителі з Духовного управління були змушені переїхати на українську територію. «Як говорити про примирення тих, кого репресували? А чи хоче інша сторона такого ж шляху до миру? Особливо за умови того, що градус агресії постійно підігрівається. В діалозі мають брати участь двоє, а без цього змінювати щось важко», - додає муфтій.

Представники буддистської громади, після короткої молитви, передали свій відкритий лист. В ньому вони пропонують «підняти свій голос на захист істини» та організувати Київську міжнародну міжрелігійну конференцію задля запобігання подальшої ескалації конфлікту.

Згідно з задумом Сергія Філоненка, монаха буддійського ордену Ніппондзан Мьоходзі, підсумком такої зустрічі стане звернення до політичних лідерів усього світу: «Наша позиція проста. Головне – мир. І мета релігійних організацій полягає в тому, щоб зупинити будь-який прояв насилля. Релігії ще не сказали своє слово, хоча можуть стати єдиним голосом і захистити правду».

Зараз обставини складаються таким чином, що політика підтримки міжнародних цінностей та відсутність відповіді на адресу агресорів теж є стратегією примирення, додав Олександр Білокобильський, доктор філософських наук та керівник Київського відділення Українського інституту стратегій глобального розвитку і адаптації. Все ж певні стратегії роботи над примиренням мають бути, тому що вже минуло півтора роки поглибленого конфлікту, який не збирається завершуватись.

Визначну роль у розвитку подій відіграє й Українська Православна Церква, яка досі залишається закритою для публічності. Професор та доктор філософських наук Юрій Чорноморець переконаний, що віряни знаходяться в такому стані, що не здатні на соціальну активність: «Керівництво УПЦ (МП) не уявляє своєї публічної ролі, хоча має потенціал виступити миротворцем. В той самий час на Сході знаходиться меншість вірян Церкви, а думку більшості у Центрі та на Заході ніхто не чує. Зусилля, які б могли справді змінити ситуацію – це створення Єдиної Помісної Церкви, яка б і могла займатись примиренням».

Прихований і вагомий потенціал мають духовні навчальні заклади, чим поки мало хто користується, певен Віталій Хромець. Саме в релігійній освіті та майбутньому поколінні служителів полягає відповідь, хто і як впливатиме на формування позиції релігійних громад. Водночас НПУ ім. Драгоманова запускає низку навчальних програм, в тому числі й капеланського служіння. За словами дослідника, зараз керівництво духовних навчальних закладів не має рецепту майбутніх дій, а нова релігійна еліта стане впливовою лише за 5-10 років. При цьому нові можливості офіційного ліцензування релігійної освіти за рік використали лише представники Київської православної богословської академії від УПЦ КП, що свідчить про байдужість та закритість.

Попри відсутність уявлення куди слід рухатись далі та якими можуть бути шляхи примирення з боку релігійних організацій, їхній потенціал залишається вагомим для українського суспільства. Можливо, варто було б звернутись до роботи з прифронтовими територіями та людьми, що знаходяться в межах мирних територій. Допомога та підтримка вимушених переселенців, демобілізованих та комісованих учасників АТО і громадського сектору з боку релігійних діячів могла б створити ту модель, яка в подальшому зіграла б ключову роль на територіях конфлікту, який рано чи пізно матиме своє логічне завершення.

Світлини від УІСГРА

Тетяна КАЛЕНИЧЕНКО