У Римі дискутували про целібат і одружених священиків: існує потреба переглянути ватиканські директиви 1929 року
13 листопада 2012 року в рамках «Chrysostom seminars» у Римі відбулась конференція, присвячена одруженому священству у східних католицьких Церквах («Одружене священство: аналіз необов’язкового целібату в Східних католицьких Церквах. Минуле і сучасність»). Організаторами конференції виступив Католицький Університет Австралії та Інститут Східно-християнськихї студій ім. Андрея Шептицького в Оттаві.
13 листопада 2012 року в рамках «Chrysostom seminars» у Римі відбулась конференція, присвячена одруженому священству у східних католицьких Церквах («Одружене священство: аналіз необов’язкового целібату в Східних католицьких Церквах. Минуле і сучасність»). Організаторами конференції виступив Католицький Університет Австралії та Інститут Східно-християнськихї студій ім. Андрея Шептицького в Оттаві.
У східному християнстві – як серед католиків так і православних – подвійне покликання до шлюбу і священства розглядається як заклик «любити більше» і розширити межі того, що священик вважає своєю сім'єю, сказав східно-католицький священик російської традиції Лоуренс Кросс, професор Австралійського Католицького Університету. Отець Крос, пригадав присутнім слова з Кодексу Канонів Східних Церков: «У родинному житті й вихованні дітей одружені священнослужителі повинні подавати іншим вірним прекрасний приклад» (Канон 375). Він також закликав, поглянути на шлюб через вчення Івана Павла ІІ, який розумів його, як сакраментальне вираження Божої любові і як шлях до святості який складається з щоденних актів самовіддачі і жертви, принесені заради блага іншого. «Подружнє життя і сімейне життя не знаходяться в суперечності з служінням священика», підсумував отець Лоуренс.
Отець Базиліо Петра, експерт у галузі східного християнства, професор богослов'я із Флоренції, сказав: «Бог не дав людині два «конкуруючих» покликання». Якщо Церква навчає, що шлюб є більш ніж природною установою, спрямованою на продовження роду, а це «знак і продовження любові Бога в світі», то покликання до шлюбу і священства «перебувають у внутрішній гармонії».
Отець Петра, який є неодруженим священиком, наголосив, що в останні 30 чи 40 років деякі богослови і вчені зробили великий прогрес «у розробленні тієї ідеї, що безшлюбність є єдиним способом повністю присвятити себе служінню Христу», але така позиція заперечує традицію одружених священиків, які присвячували себе на таке служіння у Церкві з часів апостолів.
З іншого боку отець Томас Дж. Лоя, греко-католицький священик і член Інституту Tabor Life у Чикаго, вважає, що буде несправедливо підтримувати інститут одруженого священства виключно задля заповнення прогалини священничих покликань чи просто захищати одружене священство без паралельного підсилення східної монашої традиції, що традиційно є джерелом неодруженого клиру на Сході. На його думку такі дії будуть зрадою східної традиції та духовності.
Отець Петро Галадза, український греко-католицький священик з Інституту Східнохристиянських студій ім. Андрея Шептицького в Оттаві звернув увагу на дискримінацію східних католиків через традицію одружених священиків: «Ми знаємо, що ми, це тільки один відсоток від усіх католиків у світі. Не зважаючи на це, східні католики мають право бути самими собою», наголосив він.
«Якщо ми святкуємо 50-річчя відкриття Другого Ватиканського Собору, то ми сподіваємося, що той же самий Святий Дух, який вів авторів його декретів будуть направляти до нас у виконанні їх», – сказав отець Петро, звертаючись конкретно до твердження II Ватиканського Собору про рівність Латинської та Східних Церков і його заклику до Східних Церков відновити свої традиції.
«Існує дуже довга історія плутанини понять «латинський» і «католицький»», сказав він, і що ця плутанина призвела до того, що латинська традиція безшлюбності священиків вважається кращою або святішою ніж східна традиція, яка має як одружене священство так і безшлюбне.
Усі доповідачі одностайно висловилися за відкликання ватиканської директиви 1929 року, яка забороняє рукоположення і служіння одружених східно-католицьких священиків за межами традиційних територій їх Церков. Директива по сьогодні є чинною і діє там де є вимога єпископів Латинської Церкви. Про це інформує http://ncronline.org.
