«У серці Мараморошу…»: історія громади як вікно в історію цілого регіону
Видавництво УКУ напередодні Bookforum-у презентує нову монографію історика, релігієзнавця, публіциста, наукового працівника Інституту історії Церкви Володимира Мороза «У серці Мараморошу: історія греко-католицької спільноти Дубового й околиць».
Автор дослідив численні українські та закордонні архіви, залучив десятки наукових монографій та періодичних видань. Він уперше вводить численні архівні джерела до наукового обігу. Можна сказати, що ця книжка написана майже всуціль на джерелах, які ніколи не були видані. Загалом, список використаних джерел та літератури містить 403 позиції.
Церковна історія села Дубового та околиць представлена у контексті загальної історії Мараморошу та всього Закарпаття. У першому розділі автор представляє давню історію краю, походження місцевого населення, початки і походження християнства тут, а також заснування самого Дубового.
Представляючи історію окремої громади, Володимир Мороз фактично подає історію християнства на Закарпатті. Варто зауважити, що тут довший час не було власної єпархії, а провідну роль відігравали монастирі, насамперед Мукачівський і Грушівський на Марамороші. Останній у 1391 р. отримав ставропігію від Константинопольського патріарха Антонія. «Ужгородський півустав», за яким жив цей монастир, був написаний, швидше всього, на основі уставу Києво-Печерського монастиря. Зі сторінок книги дізнаємося і такий цікавий факт: станом на 1469 р. православні Трансильванії перебували під опікою Галицького єрарха Макарія. Автор сміливо припускає, що й Мараморош, який лежить між Галичиною і Трансільванією, міг тоді перебувати під юрисдикцією цього владики. Пізніше, у кін. XV ст., між Грушівським монастирем і Мукачівським єпископом були суперечки за владу над Мараморошем, а вже у середині ХVI ст. місцеві православні віруючі були під єпископом. Таким чином, автор не зупиняється на церковній історії лише Мараморошу, а розповідає про долю Мукачівської єпархії загалом, обставини прийняття єдності з Римом, про конфлікти з Егерським римо-католицьким єпископом. І у цьому контексті вже подає історію окремої парафії.
Релігійну історію Дубового та околиць описано не схематично і сухо, а живо. У тексті читач знайде багатовимірну картину життя на карпатській Верховині: описи побуту і вірувань місцевих жителів тут органічно уплетені до панорам і баталій масштабних історичних подій та процесів – від битви під Варною 1444 р., в якій брали участь місцеві феодали, до поширення унійної ідеї у XVII–XVIII ст. доби інтелектуальних шукань ХІХ ст., національно-визвольних змагань місцевих українців початку ХХ ст., переслідувань Церкви з боку тоталітарних режимів середини ХХ ст. та міжконфесійного протистояння ХХІ ст. До прикладу, для вивчення малознаної історії Мараморошу XVIII ст. історик залучив покрайні записи із церковних книг. Таким чином, Володимир Мороз детально розповідає про священиків з Дубового, їх вплив на парафію, просвітню і церковну діяльність.
З кінця ХІХ — на початку ХХ ст. для місцевого греко-католицького населення чекали два випробування. З одного боку, вже не одне десятиліття тривала активно підтримувана з Росії діяльність москвофілів, а з іншого боку, угорська влада за підтримки місцевих елементів проводила ґвалтовну мадяризацію. У відповідь на спроби запровадити обов’язкове вживання угорської мови і латиниці, москвофіли поступово агітують переходити на «стару віру» – так вони називали православ’я. До Першої світової війни цей рух не набрав ще розмаху, але вже тоді була закладена на околиці Дубового каплиця, яка згодом стане основою для православного скиту.
Історію Церкви у книжці подано як невід’ємний органічний елемент історії народу: автор на численних прикладах показує те, як релігійне і національне відродження розгорталися у тісному взаємозв’язку; аналогічно було і в часи занепаду. Так, греко-католицькі священики-мадярони вимагали заборонити довозити літургійні книги зі Львова, викинути з мінеї свято Покрови та богослужби деяких святих (Борис і Гліб, печерські святі, Володимир і Ольга, Йосафат тощо), пов’язаних з Україною, — «бо вони не мають нічого спільного із Закарпаттям». Натомість до календаря вводилися угорські святі. До речі, слід відзначити, що подібні тенденції зараз також можна подеколи простежити у Мукачівській єпархії.
Після Першої світової війни для краю продовжуються випробування. Мараморощина проголосила єдність з Україною. Тут виникає і в тісному зв’язку із ЗУНР діє Гуцульська республіка. Коли впали ці державні утворення, закарпатські українці вирішили краще обрати слов’янську Чехословаччину, ніж стати частиною Угорщини або Румунії. Проте священики-мадярони не хотіли поступатися, а серед людей активно працювали агітатори-москвофіли, які користалися відчуженням значної частини духовенства від вірних. Автор детально розповідає про процес створення православних парафій у долині Тересви, особливо в Дубовому та його околицях, про майнові конфлікти, інформаційні провокації (загалом багато що нагадувало події нашого часу).
Окремий розділ присвячений важливому періоду Карпатської України. У Дубовому місцеві люди активно підтримали процес державотворення, тут була створена сотня «Карпатської Січі». Проте швидкий прихід угорських окупантів призвів до репресій проти священиків-українців, деяких з них було знищено.
З приходом радянської влади у краю почалися репресії проти греко-католиків. На відміну від Галичини, тут процес знищення тривав знизу – під виглядом свободи вибору у греко-католиків забирали їх храми і передавали православним. Відтак влада почала і процес нищення єпархії зверху. 15 березня 1948 р. православна меншість у Дубовому отримала за допомогою радянської влади греко-католицький храм та все майно громади.
Також у книзі вперше детально досліджено історію підпілля Греко-Католицької Церкви в долині ріки Тересви, особливо у її верхній частині. Читач дізнається способи плекання греко-католицької ідентичності, імена та прізвища цілої плеяди підпільних священиків і навіть те, про кого йшлося у таємних звітах про стан Церкви в Україні, які збирав Патріарх Йосиф Сліпий.
Останній розділ присвячений історії громади за останні 30 років. Володимир Мороз скрупульозно зібрав джерела в архівах, пресі, а також провів низку інтерв’ю з безпосередніми учасниками процесу виходу ГКЦ з катакомб. Це дозволило йому показати драматичні, а навіть трагічні, події церковної історії, про які у випадку долини Тересви – «серця Мараморошу» – досі не писали так детально. Проведене дослідження дозволяє побачити цілу низку особливостей тих подій, які ще мають дослідити вчені, адже їх наслідки досі визначають історію численних конфліктних громад.
Історія відродження греко-католицької громади Дубового, як це можна переконатися, прочитавши книгу, є прикладом згуртованості і впертості вірних, які залишилися при своїй ідентичності у надзвичайно складних умовах і не знайшли розуміння ані у православних братів у Христі, ані у місцевих посадовців. Приклад Дубового – хрестоматійний, бо, як показує автор дослідження, він водночас демонструє дійсну силу віри.
Видання багато ілюстроване історичними світлинами, у ньому є 24 цінних додатки: публікації вибраних – особливо важливих і показових – джерел. Єдиного, що тут бракує, то це історичних і сучасніших мап, щоби читач, який не так добре обізнаний із Закарпаттям, краще міг собі уявити цей край і місце подій, описаних у монографії.
Також автор запевняє, що видання – не краєзнавче, хоча саме краєзнавчих матеріалів тут достатньо: місцевої історії, інформації про те, як будувалися храми і що в них відбувалося. Проте першочерговим завданням, яке поставив перед собою дослідник, стало прагнення показати історію України, у даному випадку історію Церкви, як цілу низку місцевих сюжетів і наративів, котрі вкупі формують наш образ минулого з його неповторною багатогранністю, віддаленнями і наближеннями до конкретних історичних часів, регіонів та подій.
Придбати книжку можна у Видавництві УКУ, зокрема, на Bookforum-і.
Тарас Антошевський
