Андрій Левицький та Людмила Крижановська – випускники Українського католицького університету. Кілька років тому вони одружилися, виховують двох синів. Обоє працюють у соціальному бізнесі. Андрій – засновник соціальної меблевої майстерні WoodLuck, Людмила – керівниця благодійної організації «Промприлад». Більше про історію сімʼї випускників УКУ – у матеріалі.
Джерело: УКУ
Андрій Левицький завершив навчання на бакалаврській програмі з історії у 2008 році. Згодом – здобув ступінь магістра з історії та закінчив сертифікатну програму у Бізнес-школі УКУ. У 2016 році заснував соціальну меблеву майстерню WoodLuck, яка дає шанс людям із залежністю почати нове життя. У ній чоловіки, які пройшли реабілітацію від алко- та наркозалежності чи повернулися з війни, виготовляють меблі на замовлення. На початку повномасштабного вторгнення команда майстерні обʼєдналася та переформатувала роботу, аби допомогти війську.
«Ми робили те, що вміємо робити найкраще. На запит від міської ради та обласної адміністрації виготовляли протитанкові їжаки, потім їх відправляли у Харківську область, на кордон з Білоруссю тощо. У нас було 10-12 зварювальних пунктів, які працювали по 15 годин на добу», – розповідає Андрій.
Також соціальна майстерня виготовляла меблі для облаштування прихистків для внутрішньо переміщених осіб у Львівській, Івано-Франківській та Запорізькій областях. Зараз команда працює над облаштуванням реабілітаційних центрів для військових.
«Ми намагаємося повністю облаштувати простір: починаючи від кухні, закінчуючи спальними місцями, шафами, спільними просторами. Зробити так, щоб реабілітаційний центр міг зручно і комфортно приймати наших ветеранів. Також ми активно розвиваємо тему інклюзії і зараз виготовляємо кухні для людей на кріслі колісному».
Людмила також активно працює у громадському секторі. Вона є випускницею програми «Соціальна робота». Після школи готувалася до вступу у державний навчальний заклад, проте візит в УКУ змінив її плани: «Я потрапила в УКУ на день відкритих дверей і побачила культуру взаємодії, життя цінностями. Тоді розуміла, що хочу навчатися лише тут. Це було викликом, оскільки сімʼя розраховувала на державне навчання в іншому закладі».
Зараз Людмила є директоркою у благодійній організації «Промприлад», яка працює на перетині чотирьох напрямків розвитку Івано-Франківського регіону: нової економіки та урбаністики, сучасного мистецтва й освіти. За її словами, останні два роки робота фонду зосереджена на підтримці економіки країни. «Ми багато працюємо з бізнесом, адже у час війни дуже потрібно, щоб економіка працювала. Через надання грантової, освітньої, менторської підтримки ми працюємо з переміщеним через бойові дії бізнесом, аби надати можливість йому працювати та розвиватися», – додає Людмила.
Про своє навчання в УКУ Андрій та Людмила кажуть, що соціальні звʼязки, знайомства та можливості, які відкриває Український католицький університет – одна з головних переваг.
«Можливості, які давав УКУ, різні види волонтерства спряли тому, що ще під час навчання можна було знайти своє середовище, яке було в одній ціннісній рамці. Це для мене дуже важливо. Перші роки свідомого формування відбулися саме в університеті. Це заклало добрий фундамент для відповіді на питання – ким я є, які мої цінності, що є важливим, чого я точно не буду робити… УКУ допомогло сформувати цей стержень. Мої найближчі люди тією чи іншою мірою є повʼязані з середовищем університету. Тож, хоча я завершила навчання майже 13 років тому, УКУ є важливою частиною мого життя», – каже Людмила.
Андрій додає, що великий вплив на формування молодої людини в УКУ відіграють викладачі. Він пригадує своїх учителів – професор Ігор Скочиляс, Ярослав Грицак, Джефрі Вілс, Мирослав Маринович. «Ці люди заклали принципи довіри і відповідальності. Зараз це основні принципи нашої соціальної майстерні. Це дивує людей, які потрапляють з іншого середовища. Ми з першого дня даємо працівникам ключі від майстерні, говоримо про те, що довіряємо їм і віримо, що вони зможуть справитися зі своїми викликами. Лише через довіру ми можемо співпрацювати. Це те, що я зрозумів ще будучи студентом».
Протягом навчання Андрій отримував фінансову підтримку від жертводавців, а тому розуміє її цінність. «Можливо, фундатори моєї стипендії навіть не знали, хто такий Андрій Левицький. Але завдяки тому, що вони мене підтримали, я зміг стати тим, ким є. Зараз я можу віддати те, що колись отримав. Важливо підтримувати молодих студентів, які починають свій шлях. Адже у середовищі, де є правильні цінності, люди, народжуються правильні ініціативи», – наголошує чоловік.
Українські захисники та захисниці зараз виконують найважливішу роботу для світу. Тому критично важливо підтримувати їх у різний спосіб – додає Людмила.
«Любов, з якою українці захищають своїх рідних та країну, і смирення, з яким вони приймають те, що повинні робити – це дивовижна річ. Це зокрема і те, чому вчить нас УКУ».