Єпископ-помічник Харківсько-Запорізької дієцезії Римо-Католицької Церкви Ян Собіло розповідає про те, чим живе сьогодні католицька громада Запоріжжя і як вижити в умовах кризи.
— Владико, чим запам’ятався Вам 2015 рік?
— Рік, який завершися, наша парафія, як і все Запоріжжя, жила проблемами України та всього світу. Велике співчуття викликала проблема біженців зі сходу України, з Криму. До нас звернулися близько 700 осіб – допомагали їм речами, грошима, ліками… Запам’яталася родина з Криму – двоє дорослих, двоє дітей, яким вдалося за допомоги парафіян знайти житло та віднайти нову домівку. Життя триває звичним порядком, незважаючи на війну – в Запорізькому Санктуарії Бога-Отця Милосердого відбулося стільки ж приблизно хрещень, вінчань, як і в попередні роки.
— Які події минулого року були найбільш знаковими?
— Це, звичайно, міжконфесійні події – перший в Україні «Марш на захист життя від початку» 27 вересня та Різдвяна молитва, спільна щонедільна молитва християн різних конфесій, яка проходить традиційно біля будівлі облдержадміністрації.
Великою спільною роботою стала підготовка до «Маршу життя» – в роботі круглого столу взяли участь керівники та представники всіх християнських Церков, мусульмани, були й представники ОБСЄ, які могли скласти враження про взаємодію різних конфесій у нашому краї. На мою думку, Запоріжжя, наша область є позитивним прикладом толерантності та співпраці.
— Як впливають військові події на парафіяльне життя?
— Щодня ми молимося за наших захисників та за мир в Україні. Тричі до нас зверталися військові частини, які базуються в Запоріжжі, ми допомогли їм в обладнанні казарм. Постійно йде допомога до військових в зону АТО – відправляли продукти, берці, одяг. Є прихожани, які зараз у війську, в зоні бойових дій. Коли вони приходять у відпустку, видно – люди пережили дуже великі трагедії, бачили поруч смерть, знаходилися у ситуаціях із загрозами життю. Після повернення бійців з фронту потрібна буде велика робота, здійснення програм на рівні держави для їх повернення до мирного життя – причому, для тих, хто воював з обох сторін конфлікту.
Підтримуємо ми зв'язок і з тими парафіянами, які знаходяться на території бойових дій – зараз за допомогою мобільних телефонів.
— Як складається робота із місцевою владою?
— Завжди молюся за центральну владу в Києві, за місцевих керівників: будь-яка влада – від Бога. Католицька Церква ніколи не була в опозиції, ніколи не закликала до зміни влади, чи революції. Церква не критикує владу. Але Церква висловлює незадоволення, коли страждають люди, Церква виступає на захист соціально нужденних громадян. І ми завжди будемо нагадувати, особливо олігархам, що потрібно встановлювати закони, які захищали би бідних людей, а не багатих.
Наша Харківсько-Запорізька єпархія об’єднує 7 областей – Харківську, Сумську, Полтавську, Луганську, Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку. Це області з різними ситуаціями, керівниками, в містах різні мери, але запоріжці – молодці.
У Запоріжжі ми співпрацюємо з обласною та міською владою, молимося за обласних та міських керівників, за чиновників та за мера, щоб в складні часи Господь давав їм витримку та силу для вирішення питань функціонування міста та області.
Традиційно і цього року в спільній міжконфесійній молитві за жертвами Голодомору взяли участь представники обласної влади та керівництва міста. Єдналися релігійні конфесії, обласна та міська влада також під час поховань бійців на Алеї невідомих учасників АТО на Кушугумському кладовищі.
Підкреслю, дуже позитивним досвідом, дуже хорошою акцією стало включення обласної влади до святкування Різдва – за допомоги департаменту культури, туризму, національностей та релігій Запорізької обласної держадміністрації відбувся перший «Різдвяний фестиваль». Від Святого Миколая до Водохреща велика сцена на головній площі була віддана різним конфесіям, артистам з усієї області (майже всі представники районів продемонстрували свої вертепні сценки історії народження Маляти Ісуса), вперше відбулася спільна міжконфесійна Різдвяна молитва. Власне, вся область включилася у велику культурно-релігійну програму. Дуже позитивно, що обласна влада підтримує такі ініціативи.
— З усіх екуменічних акцій, яка була найбільш значущою?
— Серед багатьох хороших спільних справ головною стало єднання навколо найголовнішої ідеї – захисту ненароджених дітей, це, звичайно, «Марш на захист життя від початку». Бог дає життя, наше завдання – це життя захистити. Тому всі конфесії – християнські та нехристиянські єднаються на захист ненароджених дітей.
— Як на ваш погляд, чи на часі зараз декомунізація, бо у Запоріжжі вона поки ще не почалася? Які монументи мають замінити лідерів радянської імперії?
— Декомунізація дуже важлива та своєчасна. Але виважена, щоб потім знову не перейменовувати вулиці та міста. Що стосується широко відомого пам’ятника Леніну біля греблі Дніпрогесу — на мою думку, там треба замість нього поставити або статую Христа, або Божої Матері, або великий Хрест.
— У Запоріжжі РКЦ відома тим, що почала вирішувати проблему безхатченків, яка триває десятиліттями…
— Завдяки трьом братам-монахам з ордену Святого Альберта діє їдальня «Добрий хліб» при храмові, притулок для бездомних чоловіків у самому монастирі, нужденним роздається одяг та їжа. Минулого року біля їдальні відкрито душ, в якому люди можуть помитися, привести себе до ладу, змінити одяг. Навіть, якщо людина не має житла (до цього можуть спричинити різні обставини), вона має право бути чистою, почувати себе людиною. Це також і санітарна безпека в транспорті, в громадських місцях. Зараз ми готові відкрити великий санітарно-гігієнічний пункт — нам тільки потрібна підтримка місцевої влади.
Наші прихожани опікують чималу кількість людей індивідуально – бідних, злиденних. З 8 грудня почався рік Милосердя, і це є запрошенням для християн всього світу відкрити свої серця знедоленим.
— Що можна порадити людям, які зараз перебувають під важким психологічним тиском?
— Треба набратися терпіння і пам’ятати, що сценарій, в якому беремо участь, пише не людина, а лукавий дух. Люди – як актори, тільки не знають про це. Лукавий організував цю дестабілізацію в духовому світі, в економіці, в суспільстві, в усіх сферах життя. Дуже важливо ні на кого не насилати прокльонів, бо це не вирішує проблем, лише ускладнює ситуацію. Лукавий дух хоче, щоб ми, сповнені ненависті, проклинали владу, начальників, всі служби, з якими стикаємося в побуті, всіх людей, яких зустрічаємо. Коли все нас дратує, лише молитва може змінити ситуацію – молитва про навернення тих, від кого залежить доля світу, України, кожного з нас.
Я вірю в навернення олігархів, вірю в навернення тих, хто зараз своїми діями та неправильними рішеннями підсилює економічну кризу. Також вірю в навернення юдеїв, мусульман – що вони приймуть Христа. Тоді настане мир на Близькому Сході. А поки християни не матимуть там таких самих прав, як юдеї, мусульмани, миру там не буде. Бо не може бути миру без того, хто є Мир – без Христа. Вірю також в єднання християн, хоча це комусь невигідно в політичному плані. Вірю в єднання, бо цього хоче Христос, який сказав: «Нехай будуть всі єдині!».
Вірю, що скоро завершаться складні часи, хоча на нас ще чекають важкі випробування. Головне, щоб ми не втратили людяність, щоб у найскладніші часи ми не піддавалися тваринним інстинктам, щоб пам’ятали, що ми – брати та сестри. Хоча дух лукавий каже нам, що ми – вороги, Бог-Отець нагадує нам, що ми – його діти, яких він любить.
фото автора