Джерело: First Things
Коли Патріарх Московський і всієї Русі Кирил очолював Відділ зовнішніх зв'язків Російської Православної Церкви, він час від часу приїжджав до Вашингтона, де бібліотекар Конгресу Джеймс Біллінгтон, видатний історик російської культури, влаштовував для нього невеликі вечері. Я був гостем на одному з таких заходів, і враження, яке Кирил справив на мене того вечора, досі залишається в моїй пам'яті: витончений і розумний (у британському розумінні цього слова); обдарований лінгвістично; чарівний; політик до мозку кісток. Це не повинно було дивувати. За кілька місяців до свого 26-го дня народження тодішній архимандрит Кирил був направлений до Всесвітньої Ради Церков у Женеві; а в 1971 році єдиним способом для молодого російського священнослужителя отримати таке вигідне призначення було перебування «на повідку», а можливо, і на зарплаті КДБ, радянської служби безпеки.
Як патріарх, Кирил став на бік іншого старого кадебіста – масового вбивці і викрадача дітей Володимира Путіна, у війні Росії, спрямованій на знищення України. Що це означало для його Церкви, детально описано у звіті Фонду «Вільна Росія» «Російська Православна Церква і війна». Суть звіту викладена у вступі:
На початку березня 2022 року, коли російські війська окупували Бучу та Гостомель, Патріарх Кирил під час проповіді в соборі Христа Спасителя заявив: «Росія веде не фізичну, а метафізичну боротьбу проти сил зла в Україні». Він представив цю війну як боротьбу проти гріха, заявивши, що вона «має не тільки політичне значення», а й безпосередньо пов'язана зі спасінням людства, надаючи їй таким чином релігійного і сакрального виправдання.
З того часу Церква бере участь у війні на кількох фронтах:
Московський Патріархат має телеканал «Спас», який безкоштовно транслюється в кожний російський дім. Через кілька місяців після початку війни Кирил виголосив проповідь на «Спасі», в якій заявив, що будь-який російський солдат, який загинув на війні, автоматично отримає прощення від усіх своїх попередніх гріхів — а це єресь. Ще гіршим був документальний фільм від телеканалу «Спас» під назвою «Бог на війні», який є богохульством.
Можна задатися питанням, скільки російських солдатів, яких Путін кидає в м'ясорубку, вірять у цю огидну пропаганду. Незалежно від відповіді на це питання, мені здається, що книга «Російська Православна Церква і війна» є обов'язковою для ознайомлення всіх у Святому Престолі, хто займається ватиканською дипломатією або екуменізмом. Дипломатія та екуменізм можуть здаватися двома різними сферами діяльності Ватикану. У цьому випадку вони тісно пов'язані між собою.
Коли я був ватиканістом-початківцем на початку 1990-х років, тривалі розмови з лідерами тогочасної Папської ради сприяння християнській єдності допомогли мені усвідомити стратегічну концепцію, яка була бюрократично вбудована як в екуменізм, так і в «міністерство закордонних справ» Ватикану, Другий відділ Державного секретаріату. Ця концепція почала формуватися в середині 1960-х років і може бути узагальнена у фразі: «Шлях від Риму до Константинополя пролягає через Москву». Іншими словами, відновлення християнської єдності та повного сопричастя між єпископом Риму та Вселенським Патріархом Константинополя вимагало, як передумову, примирення з Російською Православною Церквою, найбільшою з Православних Церков.
Який би прагматичний сенс це колись не мало, «Шлях від Риму до Константинополя пролягає через Москву» зараз є богословськи абсурдним, оскільки керівництво Російської Церкви відмовилося від християнської ортодоксії, про що свідчать єретичні та богохульні заяви Кирила протягом останніх трьох з гаком років. Дотримання цієї стратегії також послабила моральне свідчення Святого Престолу, про що свідчить вагання (м'яко кажучи) Ватикану назвати і засудити агресора, коли Росія вторглася в Україну в лютому 2022 року.
Якби російський бліцкриг тоді завоював Київ, католицького лідера України, Верховного Архиєпископа Святослава Шевчука було заплановано негайно ліквідувати. Українська відвага врятувала його від мучеництва. Але деякі люди ніколи не здаються: під час недавнього міжпапства (інтеррегнуму) Верховного Архиєпископа Шевчука в Римі переслідували агенти ФСБ, наступниці КДБ.
Цей повчальний досвід, а також уважне прочитання звіту Фонду «Вільна Росія» повинні привести до перегляду ватиканської екуменічної стратегії щодо християнського Сходу та її зв’язку з дипломатією Святого Престолу щодо реваншистської Росії.
Колонка Джорджа Вайгеля «Особливість католицизму» публікується в Denver Catholic, офіційному виданні Архиєпархії Денвера.
Переклад з англійської РІСУ