Дикастерія доктрини віри оприлюднила декларацію «Fiducia supplicans», затверджену Папою, про можливість благословляти пари осіб тієї самої статі, але поза будь-яким наслідуванням обрядів чи імітацією шлюбу.
Про це повідомляє VATICAN NEWS.
Зазначається, що вчення про шлюб не змінюється, благословення не означає схвалення союзу.
Цей документ поглиблює тему благословення, розрізняючи обрядові та літургійні благословення від спонтанних, які більше схожі на жести народної побожності: саме в цій другій категорії розглядається можливість приймати також тих, хто не живе згідно з нормами християнської моральної доктрини, але смиренно просить благословення.
«Fiducia supplicans» відкривається вступом префекта кардинала Віктора Фернандеса, який пояснює, що декларація поглиблює «душпастирське значення благословення», даючи змогу «розширити і збагатити його класичне розуміння» через богословське осмислення «на основі пастирського бачення Папи Франциска». Роздуми, які «передбачають справжній розвиток того, що було сказано про благословення» до цього часу, включаючи можливість «благословляти пари в неврегульованому статусі й одностатеві пари, без офіційного затвердження їхнього статусу і не змінюючи жодним чином віковічне вчення Церкви про шлюб».
Після вступних пунктів (1-3), де згадується попередня заява від 2021 року, яка тепер доповнена і розширена, декларація представляє благословення в таїнстві подружжя (4-6), оголошуючи «неприпустимими обряди і молитви, які могли б створити плутанину між тим, що становить подружжя» і «тим, що йому суперечить», щоб запобігти визнанню в будь-який спосіб «подружжям того, що ним не є». Документ нагадує, що згідно з «віковічною католицькою доктриною», дозволеними вважаються лише сексуальні стосунки в шлюбі між чоловіком і жінкою.
Розлогий другий розділ документа (7-30) аналізує значення різних благословень, які мають своїм адресатом людей, предмети набожності, життєві простори. Нагадується, що «з суто літургійної точки зору», благословення вимагає, щоб те, що благословляється, «відповідало Божій волі, вираженій у навчанні Церкви». Коли за допомогою певного літургійного обряду «благословення призивається на певні людські стосунки», необхідно, щоб «те, що благословляється, могло відповідати Божому задуму, вписаному в Творіння» (11). Тому Церква не має повноважень уділяти літургійне благословення неврегульованим або одностатевим парам. Але слід уникнути ризику звести значення благословення лише до цієї обставини, вимагаючи для простого благословення «таких самих моральних умов, які вимагаються для прийняття таїнств» (12).
Розглянувши благословення у Святому Письмі, декларація пропонує їхнє богословсько-душпастирське осмислення. Той, хто просить благословення, «показує, що потребує спасенної Божої присутності у своїй історії», бо висловлює «прохання до Бога про допомогу, благання про можливість кращого життя» (21). Це прохання слід приймати і цінувати «поза межами літургійних рамок», коли людина перебуває «у сфері більшої спонтанності і свободи» (23). Дивлячись на них з точки зору народної побожності, «благословення слід оцінювати як акти набожності». Тому для того, щоб їх уділяти, немає необхідності вимагати «попередньої моральної досконалості» як передумови.
Поглибивши це розрізнення, на основі відповіді Папи Франциска на dubia кардиналів, опублікованої минулого жовтня, яка заохочувала до розпізнання можливості «форм благословення на прохання однієї або кількох осіб, які не передають помилкового уявлення про шлюб» (26), документ стверджує, що цей тип благословення надається всім, нічого не вимагаючи, даючи людям відчути, що вони залишаються благословенними, незважаючи на свої помилки, і що «Небесний Отець надалі бажає їхнього добра та сподівається на те, що вони, врешті-решт, відкриються на добро» (27).
Існують «різні випадки, коли люди спонтанно приходять просити благословення, чи то під час паломництва, в санктуаріях, чи навіть на вулиці при зустрічі зі священиком», і такі благословення «призначені для всіх, ніхто не може бути виключеним» (28). Тому, зберігаючи заборону офіційно впроваджувати «процедури чи обряди» для цих випадків, рукоположений священнослужитель може приєднатися до молитви осіб, які «хоч і перебувають у союзі, який жодним чином не можна порівняти з подружжям, прагнуть довірити себе Господу і Його милосердю, прикликати Його допомогу, щоб бути провадженими до глибшого розуміння Його задуму любові та істини» (30).
Тому третій розділ декларації (31-41) відкриває можливість таких благословень, які є жестом стосовно тих, хто «визнаючи себе нужденними і потребуючими Його допомоги, не претендує на легітимність власного статусу, але благає, щоб все правдиве, добре і по-людськи цінне в їхньому житті і стосунках було наділене, зцілене і піднесене присутністю Святого Духа» (31). Такі благословення не повинні бути унормовані, але довірені «практичному розпізнанню в кожній окремій ситуації» (37). Хоча благословляється пара, а не союз, декларація включає серед того, що благословляється, дозволені стосунки між двома особами. У «короткій молитві, яка може передувати цьому спонтанному благословенню, рукоположений священнослужитель може просити миру, здоров'я, духа терпеливості, діалогу і взаємодопомоги, а також Божого світла і сили для того, щоб могти сповняти Його волю вповні» (38). Також роз'яснюється, що для уникнення «будь-якої форми плутанини і скандалу», коли неврегульована або одностатева пара просить благословення, «воно ніколи не здійснюватиметься одночасно з цивільними обрядами шлюбу чи навіть у зв'язку з ними. Ані з використанням одягу, жестів чи слів, що притаманні шлюбові» (39). Цей вид благословення «може бути поміщений в інші контексти, такі як відвідування санктуарію, зустріч зі священиком, молитва, прочитана в групі або під час паломництва» (40).
Врешті, четвертий розділ (42-45) нагадує, що «навіть коли стосунки з Богом затьмарені гріхом, людина завжди може попросити благословення, простягаючи до Нього руку», і прагнути його «може в деяких ситуаціях бути можливим добром» (43).