Рабин Сіва ФАЙНЕРМАН: “Віра в Бога закладена в нас на генетичному рівні”
Серед різноманіття конфесій в Україні вже не одне століття існує напрямок прогресивного або реформованого юдаїзму. Що це за напрямок, які його особливості, причини виникнення? — з такими та іншими запитаннями кореспонденти РІСУ Юля і Наталя Задорожні звернулися до керівника львівської громади прогресивного юдаїзму, помічника головного рабина громад прогресивного юдаїзму України рабе Сіви ФАЙНЕРМАНА. Читачі РІСУ його вже знають за циклом публікацій про юдейські свята та традиції.
— Рабе, а що таке прогресивний юдаїзм?
— В християнській історії є таке поняття як «реформація» f— це, зокрема, Жан Кальвін і Мартін Лютер. З плином часу у кожній течії виникає життєво-необхідна потреба в оновленні. Юдаїзм також не уник цієї потреби. Часи гетто закінчилися – коли евреї в ранньому середньовіччі прийшли до Венеції, вони самі для себе відгородили певну частку землі, створили місто в місті із своїм самоврядуванням. Така ситуація була викликана історичною необхідністю. Змінилися також товарно-грошові взаємовідносини, почалася науково-технічна революція. Юдаїзм постійно відгукується на попит часу, тому юдеям треба було з’ясувати самим для себе, а що ж згідно із Святим Письмом можна і чого не можна робити. І Мозес Мендельсон (1729-1786) з Дессау — це наш засновник, започаткував реформістську течію в юдаїзмі. Тобто, треба було підходити до Божих заповідей творчо.
Так і в історії християнства стався розкол на православних і католиків, вони співіснували навіть не в дуже дружніх відносинах. Але рух історії, час викликав потребу навіть не синкретизації, а скоріше у взаємодоповненні. Те саме відбулося в юдаїзмі. Наприклад, в суботу заборонено створювати щось нове, не можна виконувати певні види робіт в хаті, на дворі і тому подібне. Із змінами у світі, особливо після французької буржуазної революції, евреї почали брати активну участь у фінансовому і суспільному житті країн. Наприклад, еврей, у якого є металургійне підприємство, як він має вчинити в суботу? Треба загасити пічки? То їх треба потім місяць розпалювати. І так щоразу. Є заповіді, котрі виконати стало дослівно неможливо через найбільшу заповідь: «не нашкодь самому собі». Реформістський прогресивний юдаїзм наполягає на етиці виконання заповідей, на освідомленні суті заповідей, саме виконання заповіді має бути, перш за все, етичним. Тому, і виник реформістський юдаїзм.
— А як сьогодні виглядає громада юдеїв у Львові?
— На жаль, у Львові всього кілька тисяч віруючих євреїв. Це здебільшого люди похилого віку. Синагога у Львові одна. Я, як рабин, працюю у відділенні благодійного фонду «Хесед». Він обслуговує п’ять тисяч чотириста людей у кількох областях Західної Україні. Я автоматично вважаю всіх своїми парафіянами. Скажімо, людина, яка була підопічною «Хеседу», вмерла. Я йду поховати цю людину, незважаючи на те, що він до мене ніколи не приходив. Адже є заповідь: вмерлого – поховай. І, до речі, в Святому Письмі не сказано: «вмерлого єврея, вмерлого китайця», просто дуже коротко сказано: «Поховай вмерлого до заходу сонця». Все. Мрець вже немає ні національності, ні віросповідання.
— Як Ви прийшли до служіння?
— В мене досі вдома зберігається диплом батька. Він закінчував в Києві університет святого Володимира. У дипломі сказано, що він виданий 1916 року Файнерману Войку, сину Йосифа Лейби, який здав іспити і отримав по наступних предметах певні бали і т.д. Першим моїм вчителем Закону Божого був мій тато. Хоча, за радянських часів, за це можна було поплатитися. Але ну шо зробиш? В мене досі дома зберігається татова Тора, тобто П’ятикнижжя Мойсеєве. Мій тато 1896 року народження, а Тора 1899 – видана в Відні. Тобто, у 3 роки, як правило, єврейського хлопчика віддавали до спеціальної школи — хедеру. То і йому рівно в 3 рочки купили ту Тору, на ній ще плями від чорнила є. Тобто мені не треба було відкривати для себе цей шлях, я його відчував постійно, я постійно відчував свою еврейськість. За радянських часів, забути про це просто не вдавалось. Я був народжений в Луцьку, до війни, 19 березня 1941 року.
— Які особливості виховання дівчат і хлопчиків в єврейській традиції?
— В ортодоксальній традиції дівчатка і хлопчики виховуються по-різному. В нашій традиції дівчат навчають більше господарству, а хлопчики вчать Тору, Святе Письмо. Навчання хлопців і дівчат відбувається окремо. В ортодоксальній синагозі жінки і чоловіки навіть сидять окремо. Наскільки я можу пам’ятати розповіді батька, він розповідав тільки про навчання хлопців. У хедері їх навчають грамоти, а потім читають їм Тору.
Батько пригадував, що у них був старенький вчитель, котрий любив брати бороду в руки, спирався на стіл і так читав Святе Письмо. Або викликав якогось хлопчика і казав: «Ну давай, розповідай що я тобі розказував». І той говорив, а вчитель засипав, бо був надто старенький. Одного разу, хлопці жартома намастили стіл клеєм, і коли старенький заснув, обпершись на той стіл, його борода приклеїлась. Прокинувшись, він не міг відірвати свою бороду від стола. Дітям було смішно — діти є діти.
— Чи можуть жінки бути духовними лідерами?
— В ортодоксальному юдаїзмі бували такі поодинокі випадки. У XVI сторіччі донька головного рабина Ємену, коли той перейшов в інший світ, десь років 8-10 виконувала його обов’язки. А для реформістського юдаїзму немає різниці. І дівчата, і хлопці вчаться разом, і складають іспити разом. В Україні немає жінок— лідерів юдаїзму, на жаль, вони виїхали. Але, я знаю двох равинес, які працюють зараз. Одна – Альона Лисиця, це жінка-рабин з Ізраїлю, і Єлена Рубенштейн, рабин Санкт-Петербурга.
— Нещодавно юдеї закінчили святкувати Хануку. Що означає це свято?
— Свято Хануки — це освячення. Ортодоксальна традиція спирається здебільшого на попередні передання, зокрема, на передання про пророка Ілліші (Єлисея). Коли він квартирував в однієї вдовиці, в тої був хлопчик, і ось вона до нього приходить і каже: «Чоловіче Божий, от у мене залишився маленький глечик олії і трошечки борошна, то зараз ми спечемо три млинці. Більше в мене нічого немає. Будемо вмирати, бо їсти нема що». Тоді Ілліша запитав у неї, чи має вона порожній посуд. Вона сказала, що у неї весь посуд порожній, бо вони з сином все з’їли. Він попросив її піти до сусідів і попросити в них чим більше пустих ємностей і все принести додому. Вона пішла, попросила, принесла додому і запитала в Ілліші: «Ну і що, Чоловіче Божий, я маю із тим робити?» Він сказав, що треба вилляти той горшик олії, що в неї є, в бочку. Вона подивовано на нього глянула, подумала, що ж вона буде робити як останню олію в бочку виллє, але почала виливати. А олія лилася і лилася, і не припиняла литися. Вона заповнила свій посуд, посуд сусідів, а вона все лилася. Ілліша їй сказав: «Візьми собі скільки тобі треба, а решту продай, і ти будеш жити з того». А потім пішов із тої хати.
Коли Ізраїль захопили греки під керівництвом Олександра Македонського, той забажав встановити в єрусалимському Храмі пам’ятник собі. Першосвященик Єрусалимський сказав йому: «Царю, не роби того, не паскудь мій храм. Не можна того робити. Якщо ти хочеш, щоб в тебе був пам’ятник, я запропоную тобі набагато краще. Воно буде триматися набагато довше ніж камінь». Македонський подумав, що у першосвященика вже розум затьмарився. Він запитався у першосвященика, що ж той може йому запропонувати. Той відповів, що якщо Македонський змилується над його Храмом, то всі первістки єврейського роду, народжені в тому році, матимуть ім’я Македонського. І так буде і далі. Олександр – це не єврейське ім’я, але ще досі у нас багато Олександрів. Першосвященик дійсно виконав свою обіцянку, бо камінь би уже розсипався, залізо згнило, а ім’я залишилося і всі про це пам’ятають.
Олександр Македонський, коли вмирав у 323 році до н.е., покликав своїх трьох генералів і поділив імперію на три частини: Антигон Перший Одноокий взяв Фракію, Македонію та Грецію; Птолемей Сотер взяв Єгипет і північ Африки, а Селевк взяв собі Близький Схід. От так і вийшло, що вони правили і чубилися між собою. Перший Птолемей, про якого ми зараз добре пам’ятаємо – Птолемей Філадельф, наказав перекласти на грецьку мову єврейське Святе Письмо. Ще був принц Евклід Птолемей, який залишився в історії завдяки тій інтелектуальній спадщині — евклідовій геометрії. Клеопатра – останній представник дому Птолемея.
Птолемеї були дуже толерантними правителями, на відміну від Селевкидів, які постійно шукали кого б завоювати. У 170 р. до н.е. Антіох Епіфан з династії Селевкидів пішов воювати з Птолемеями. У Єгипті йому добряче натовкли писка, і він, не знаючи як себе втішити, завернув подорозі додому в Єрусалим. Це написано у Книзі Маковеїв, яка не увійшли до юдейського священного кодексу, але є у християнському Старому Завіті. Антіох вивіз з Єрусалимського Храму все золоте начиння. Він був людиною прямою і відвертою, тому і вирішив, що юдеям треба прийти до «справжньої» віри, де кожна верства має свого бога – шевці мають свого, землероби — свого, військові — свого і т.д. За його наказом в 163 р. до н.е. греки осквернили Храм. Вони занесли в Храм великий казан, на жертовнику порубали свиню, зварили з того суп і тим окропом обляли жертовник. Врешті, поставили там статую Зевса. А для того, щоб швидше навернути населення юдеїв до нової віри, Антіох Епіфан наказав платити тим, хто прийме грецьку віру. І от прийшли вони в містечко Модіїна (8 км від Єрусалиму), де жив старенький з роду першосвящеників Маттафія (Матвія) Гасмонея. Коли озброєний загін разом із зрадником віри прийшов туди, Маттафій витягнув ножа і з криком: «Хто за Бога, за мною», кинувся на зрадника і вбив його. Потім він разом з п’ятьма синами втік до лісу. Середній син був ковалем (Маккабі — молотоборець), він і очолив збройне повстання. Наступного року до Ізраїлю прийшло величезне 60-ти тисячне військо добре навчених вояків під керівництвом знаного і талановитого полководця Лісія. Вони були настільки впевнені в своїй перемозі, що заздалегідь попродавали євреїв работорговцям. На зустріч їм вийшли п’ять сотень людей, які не мали зброї, окрім гілляк і каміння. Юда-Маккабі наказав їм затягувати греків у гірське провалля, яке було трохи далі від його людей. Важкоозброєна грецька армія піддалася на провокації босих пастухів, які складали армію Юди-Маккабі. Грекам урвався терпець і вони кинулися за типи пастухами. Одна половина пастухів побігла в провалля і почала готувати собі канатні драбини нагору, а інша була поставлена на вході в провалля і влаштувала обвал, коли греки туди увійшли. Тоді військо Маккабі просто почало камінням гатити по грецькій армії, яка не могла вийти з провалля. Так військо Маккабі отримало перемогу. За два роки громадянської війни військо Маккабі повністю очистило Ізраїль від грецької окупації і поновило в спаплюженому раніше Храмі жертовник.
Оскільки Антіох Епіфан заборонив єврейські народні свята, то в той рік вони не могли відсвяткувати Суккот, свято Кущів (свято збору урожаю), яке триває вісім днів. От чому запалюється вісім свічок, а не сім. Бо мінора мала 7 гнотиків, як написано в Торі. Коли люди Юди-Маккабі зайшли у Храм, вони там нічого не знайшли. Але, як написано в трактаті Псікта Рабаті (друга глава), вони побачили на подвір’ї вісім списів. Вони обмотали їх паклею, намочили в олії і кожен день на Храмовій горі, запалюючи по одному, тим надолужували святкування, яке їм було заборонене. Це було Господнє чудо перемоги, бо малим числом вояків вони перемогли величезну армію, слабі перемогли сильних. Чому так сталося? Бо вони постали на загарбника з гаслом: «Хто за Бога, за мною!». Я це розцінюю як перемогу Божого Духа, сили Господа Бога.
Тоді, династія Гасмонеїв зробила те, чого не мала робити — вони сіли на Ізраїльський трон, на якому, згідно з традицією, мусив бути нащадок Давидів. Вони не дуже добре себе поводили і в решті-решт, остання представниця династії Гасмонеїв, вийшла заміж за царя Ірода. А династія Іродів наробила багато недобрих вчинків.
І для того, щоб люди забули всю цю історію священство висуває ідею з глечиком олії. Мовляв, коли вони зайшли в Храм, то вся олія була спаскуджена, вцілів тільки один глечик, якого могло вистачити на один день. І вони залляли ту олію в мінору. Але мінори ж не було! Невже Антіох, грабуючи храм, міг її залишити? Це ж 174 кілограми чистого золота! Мінори не було в Храмі. Куди ж вони залили олію? Тут і є провал цієї історії. Тому священство використовує оте Передання про Іллішу. Але, якщо людині дуже довго повторювати щось, людина може і повірити. Таким чином і була забута ця історія, тому і вилучили чотири книги Маккавеїв з Кодексу, щоб люди забули, а пам’ятали тільки про чудо. Про яке? Про те, що олія замість одного дня горіла вісім. Так, це можна розцінювати як чудо, але не забуваймо про ще більше чудо. Віра і вірність людей своїй Батьківщині завжди забезпечує перемогу.
Схожа історія трапилася у 480 році до н.е., війська Ксеркса прийшли в Грецію. І в дуже вузькому місці їх зустріли 300 спартанців і 5620 воїнів з інших міст. Цар Леонід сказав, що йому нема куди відходити. Все його військо загинуло, але вони лишилися в історії. Вже у новому часі, Данило Галицький послав своїх синів Лева і Шварна на вірну загибель. Галицько-Волинським князівством пройшло величезне монголо-татарське військо, яке очолював хан Куремса, права рука хана Батия. Їх зустрів значно менша дружина Данила Галицького. Але в Карпатах з ординським загоном сталося те, що колись сталося в Ізраїлі.
— Перенесемося до ситуації на Близькому Сході сьогодні. Чи можливо щось змінити щоб ров’язати проблеми євреїв та арабів?
— Беремо в руки Святе Письмо, де написано, що Авраам, коли вмирав, не благословив ні Ісаака, ні Ісмаїла, він сказав: «Хай прийде той, кому належать всі благословення в світі, і благословить того, хто йому сподобається». Тому версія про те, що євреї забрали арабське благословення не діє. Чому? У нас — в юдеїв, християн і в арабів — одне й те ж саме Святе Письмо. Той, хто уважно читав Коран, зі мною погодиться. Якщо б вони уважніше читали, то першим сином Авраама був якраз Ісмаїл, він був від служниці Аварі, але потім, коли вмерла Сара, то Авраам оженився з мамою Ісмаїла. Вона, вийшовши заміж за Авраама, отримала ім’я Ктура, тобто «Запашна». Чому в Торі згадується факт одруження Авраама з Ктурою? Тому що тим самим Авраам легімітизував старшість Ісмаїла. А тепер нехай араби візьмуть ті факти в руки і запитають самі себе, чи не соромно так старшому брату ставиться до молодшого? От і все.
Єдиний шлях в світі — інакшого я не знаю — це шлях розуміння Божої Заповіді. Немає жодної заповіді, яка була б шкідлива до виконання. Якщо араби, юдеї, росіяни, українці, всі-всі просто зрання будуть вставати і дякувати Богові за те, що він дав новий день, якщо ми всі будем шанувати Бога і кожен буде молитися в свій спосіб і по-своєму, своєю мовою, та пам’ятати про Бога і виконувати його настанови, то ми будемо дуже благополучні.
Можна запитати по-інакшому? Ви кота розумієте? Ні. Як ви думаєте кіт молиться? Що таке є молитва? Молитва — є озвучена надія. Про що може молитися кіт? «Господи, зроби так, щоб добрий господар купив мені риби, або дав мені сметанки, або потримав мене на руках». Але, якщо він живий, жива істота, у нього є алгоритм надії. А якщо є алгоритм надії, то значить він вірить. Невіруючих нема. Мій тато був звичайним командиром батальйону, 112 полк, 5 окремої десантної бригади – це та сама бригада, котра відстоювала Сталінград. І якось я запитав тата: «Скажи будь ласка, а ось бомба падає, снаряд летить або ви йдете в атаку, ви що справді кричали: «За родину! За Сталина!»? Він відповів: «Сину, тільки нікому не говори. Коли була небезпека віруючі, невіруючі і навіть наш полковой замполіт кричали: «Господи, спаси!» Тобто віра в Бога – вона генетична. Вона у нас на генетичному рівні закладена, а решта – нашароване.
Так, чому не виконувати те, до чого у нас абсолютно генетичний потяг, абсолютно у всіх людей?
Продовження розмови читайте в РІСУ згодом.
