В Українському католицькому університеті 5 жовтня В’ячеслав Карпов, професор факультету соціології Західного Мічиганського університету (Western Michigan University), прочитав лекцію на тему “Десекуляризація в Україні та Росії: порівняльна перспектива”.
На початку лекції доповідач зазначив, що традиційно в соціології секуляризація розглядається як поступове зменшення ролі релігії в житті людей. Цей процес зазвичай є наслідком загального покращення умов життя, зростання рівня освіти тощо. Проте таке визначення не може бути вичерпним, адже поширеними є приклади насильницької секуляризації суспільств, що програмно реалізують владні еліти. Найбільш відомим в українському контексті прикладом боротьби з релігією є релігійні переслідування в Радянському Союзі. Якщо ж звернутися до світової історії, то у тому ж ХХ столітті масового характеру набула боротьба з релігією в Мексиці (перша половина ХХ ст), в Китаї (друга половина ХХ ст.). Релігійних переслідувань зазнала навіть Франція вкінці XVIII ст.
«Після зміни цих /«антирелігійних» — прим.авт./ режимів відбувається відродження релігійного життя, яке не може бути поясненим у межах домінуючих теорій секуляризації. Отже, десекуляризація – важливий процес, що відбувається в сучасному світі. І вивчення пострадянських країн є важливим для його розуміння, адже ці суспільства є ідеальною лабораторією для виявлення основних факторів та механізмів десекуляризації» — пояснив проф В’ячеслав Карпов.
Оскільки десекуляризація – це зворотній процес до секуляризації, то вона має такі прояви: повернення релігії в секуляризовані інститути (наприклад, в освітню сферу), в публічну сферу, в культурні субсистеми (наприклад, мистецтво); відновлення релігійних вірувань і практик.
Зазвичай десекуляризація відбувається в двох основних формах: знизу, тобто через зміни в суспільстві загалом, та згори, тобто через вплив еліт на суспільство. Дослідники, які займаються аналізом самого процесу десекуляризації в релігійній сфері країни повинні враховувати такі фактори: яка соціальна група чи політична сила впливова в певній країні, якою є її позиція щодо релігій і відповідні дії, на чому стоїть ідеологія цієї владної сили.
Користуючись таким інструментарієм, проф. В’ячеслав Карпов пояснив, що в Росії відбувається десекуляризація зверху: попри зріст релігійності в суспільстві в 1990-х рр., в 2000-х рр. відбувається його стагнація, а в 2010-х рр. розпочинається спад. Попри таку динаміку, роль Російської Православної Церкви тільки зростає в державі. Тобто парадокс Росії полягає в тому, що слабка масова релігійність супроводжується дуже сильною експансією релігії в державних інституціях. Натомість в Україні, на думку дослідника, десекуляризація відбувається знизу. Втім, в українському суспільстві рівень релігійності постійно зростає після 1991 р. і стало залишається вищим, ніж в Росії.
За словами В. Карпова, парадокс України полягає в тому, що сильна масова релігійність супроводжується слабкою експансією релігії в державних інституціях, що є протилежним до ситуації в Росії. Звісно, в межах України також спостерігаються різні тенденції десекуляризації – в різних регіонах. На заході домінує десекуляризація знизу, на сході – поєднання десекуляризації знизу з десекуляризацією зверху (коли олігархи будували церкви та створювали релігійні інституції для себе), але без такої жорсткої централізації як в Росії. В центральних регіонах України ж відбувається поєднання цих двох моделей.
Після лекції доповідача запитали, чи існують в Росії такі ж стійкі релігійні відмінності, як і в Україні. Проте згідно з даними проф. В. Карпова чітких регіональних відмінностей немає, хіба що у випадку мусульманських регіонів на Кавказі. Втім, слід розуміти, що іслам в Росії централізований і є результатом десекуляризації зверху, оскільки ті форми і течії ісламу, які відродилися з розпадом СРСР, зазнавали і зазнають значних утисків з боку російської влади. Тобто у питанні десекуляризації Росія є більш однорідною, ніж Україна.
Також було питання про роль релігії в російській ідентичності. Відповідь полягала в тому, що наразі в Росії така ситуація, що російська ідентичність є сильно пов’язана з православ’ям, що породжує парадокс, коли справжнім росіянином може вважатися тільки православний. Відповідно, релігійна однорідність у цьому випадку аж ніяк не сприяє толерантності – і призводить до посилення ксенофобії. Натомість поліконфесійність України сприяє формуванню національної ідентичності, яка не є прив’язаною до певної конфесії, чим робить українську ідентичність більш стійкою до нетерпимості та ксенофобії.
Довідка: Проф. В’ячеслав Карпов є фахівцем з порівняльної соціології релігій, і зараз займається масштабним дослідженням логіки і процесів десекуляризації, які відбуваються в пострадянських та постсоціалістичних країнах.
Фото кафедри соціології УКУ