«Україна є знаряддям Константинопольського та Московського Патріархатів для впливу один на одного», – думка експерта
«Україна не є активним самодостатнім фактором в міжправославних стосунках – вона є знаряддям обох Патріархатів для впливу один на одного. Тобто це як футбольний м’яч, який перекидають один одному для досягнення певних цілей», – саме таку думку висловив релігієзнавець Андрій Юраш у коментарі для Тижня стосовно рішення Собору п’яти найдавніших Православних Церков щодо необхідності дотримуватись тих канонічних кордонів, які були установлені при заснуванні національних Православних Церков.
У коментарі експерт пояснив: «Всі говорять про одну фразу із постанови, що кожна Церква діє в межах канонічних територій, затверджених в Томосах про автокефалію. Тобто з цього виходить, що Томос про автокефалію, який Російська Церква отримала в 1589 році, тоді як Українська Київська митрополія була під юрисдикцією Константинопольського Патріархату. Тому багато хто це тлумачить як натяк на те, що Константинополь не визнає теперішню канонічну територію Московського Патріархату, а лише в межах 1589 року. І тим більше ця позиція була підтверджена у 1924 році в Тонусі про дарування автокефалії Польській Православній Церкві».
Також релігієзнавець розповів, що «у 2008 році приїзд Вселенського Патріарха Варфоломія І, від якого всі чекали ледь не блискавичного визнання української автокефалії, настільки налякав Москву, що вона, – як переконаний Андрій Юраш, – неформально на рівні кулуарних домовленостей погодилася на особливу роль Константинополя, аби Константинополь не втручався в українську справу».
За словами експерта, «як результат потім був приїзд Алєксєя ІІ (доволі в тяжкому стані) до Константинополя на нараду, яка дала поштовх теперішнім пошукам міжправославної єдності». На думку Юраша, це приклад того, як «ідеологічна інтервентська подія в Україні змусила Москву піти на певні поступки».
Як розповів релігієзнавець, «для того, щоб Україна реально чогось досягла в цій ситуації, потрібно не тільки сидіти в кущах і дивитися, що вирішать два центри впливів. Один – з історичними претензіями, другий – з політичними амбіціями. Треба робити самостійну інтервенцію. А для цього потрібно шукати хоч якийсь консенсус в середовищі українського православ’я».
«Виникає питання: які має підстави, наприклад Константинополь, активно втручатися в ситуацію, бачачи, що тут немає єдності. Тим паче, що визнання однієї частини українських православних не призведе до 100% єдності, але однозначно спричинить повний розкол світового православ’я і конфлікт з Російською церквою», – додав Андрій Юраш. Та на думку експерта, Україні не варто чекати позитиву від стосунків Константинополя і Москви.
