Українська православна діаспора. Ч. 3. Шлях до визнання

Завершення. Частини 1 і 2

У ХХ ст. діаспорні Церкви робили неодноразові спроби порозумітися з Вселенським Патріархатом і досягти євхаристійного спілкування. На перешкоді були як міжюрисдикційні конфлікти та амбіції єпископів, так і небажання Фанару псувати стосунки з РПЦ через українців. У 1973 р. митрополит Мстислав відкинув пропозицію Патріарха Константинопольського Димитрія Пападопулоса про повне інкорпорування парафій УПЦ у США і діаспорі до складу місцевих грецьких єпархій.

УПЦ у Канаді

Приводом для активізації контактів з Уселенською Патріархією стала підготовка до святкування тисячоліття хрещення Руси-України. У жовтні 1987 р. митрополит Василій та о. Степан Ярмусь відвідали Патріарха Димитрія і запросили його на урочистості.

Консисторія створила Комісію міжцерковних зв’язків, до складу якої увійшли о. д-р Степан Ярмусь, голова, о. митрат Дмитро Лучак, секретар, о. митрат Олег Кравченко, о. митрат Тимофій Міненко і адвокат Володимир Саранчук. Під час другої зустрічі на Фанарі в березні 1989 р. відбулися переговори з патріаршою комісією міжцерковних стосунків і, за словама Ярмуся, «велася мова про точки евентуального погодження УПЦ в Канаді з Патріархією». Надзвичайний Собор канадської Церкви в жовтні 1989 р. схвалив/апробував пропозицію консисторії стосовно євхаристійного єднання з Константинополем.

Делегація УПЦК і патріарх Димитрій

1 квітня 1990 р. делегація духовенства офіційно підтримала т. зв. Точки домовлення (Articles of agreement) між УПЦ в Канаді та Вселенською Константинопольською Патріархією. Кульмінаційним моментом стала участь у Божественній Літургії і сопричастя в катедрі св. Георгія в Константинополі. Того ж дня Патріарх Димитрій підписав грамоту, що окреслює 12 вищезгаданих точок домовлення – у формі вступу, десяти пунктів і висновків. Згідно з документом УПЦК, входячи під омофор Уселенської Патріархії, залишається митрополією з повною внутрішньою автономією, а канонічним главою цієї церковної одиниці є Константинопольський патріарх, до якого звертаються в усіх канонічних справах:

1. Не входячи в будь-які світські й політичні прояви та деклярації, Українська Греко-Православна Церква в Канаді, як окрема церковна одиниця, строго затримує особливу свою ідентичність в межах православного церковного й канонічного порядку й традиції, а, зокрема, Вселенської Патріярхії.
2. Канонічним головою цієї церковної одиниці є Вселенський Патріярх, до якого вона й звертається в усіх канонічних справах.
3. Високопреосвященніший Архієпископ Північної й Південної Америк, як Екзарх Вселенської Патріярхії, у відношенні до цієї церковної одиниці, має окреслене становище, а саме: бути духовним дорадником. У такій ролі він, звичайно, й буває присутнім як на Соборах, так і на нарадах Єпископату Української Греко-Православної Церкви в Канаді, передаючи побажання й благословення від Церкви-Матері, він ні в якому разі не вмішується у внутрішні адміністративні справи цієї церковної одиниці. На випадок виникнення якоїсь внутрішньої кризи, він може допомагати в пошуках гармонійної розв’язки її. Первоієрарх Української Греко-Православної Церкви в Канаді в час Богослужень поминає ім’я тогочасного Вселенського Патріярха; єпархіяльні ж єпископи – поминають свого Первоієрарха Української Греко-Православної Церкви в Канаді, а духовенство поминає, по звичаю, свого правлячого єпископа. Кожний єпископ носить титул міста, в якому він живе, та єпархії, якою керує. Титули, які тепер існують, є: Архієпископ Вінніпеґу і Середньої Єпархії, Митрополит Української Греко-Православної Церкви в Канаді з його вікарієм – Єпископом Саскатунським; Єпископ Торонто і Східної Єпархії з його вікарієм – Єпископом Монреальським; Єпископ Едмонтону і Західної Єпархії з його вікарієм – Єпископом Ванкуверським.
4. Для скріплення співпраці та успішної опіки над вірними, ці Ієрархи, періодично збираються на Собор Єпископів Української Греко-Православної Церкви в Канаді під головуванням свого Митрополита.
5. Кандидатів на становище Митрополита чи Єпископа, після консультації з Екзархом Вселенського Патріярха в Північній й Південній Америці, представляє Первоієрарх, чи Місцеблюститель Митрополичого Престолу Української Греко-Православної Церкви в Канаді на одобрення – у першій інстанції – Соборові Української Греко-Православної Церкви в Канаді. Після задовільняючого рішення Собору, імена кандидатів подаються – у другій інстанції – до Священного Синоду Вселенської Патріярхії на вибір і підтвердження для хіротонії.
6. Святе Миро, для роздачі священикам, Митрополит отримує від Вселенського Патріярха. Святі Антимінси, із належним українським написом, Митрополит також отримує від Вселенського Патріярха, та, зі своїм підписом, роздає їх для літургічного вжитку.
7. Про скликання Собору, чи Нарад Синоду Єпископів, Матір-Церкву повідомляється наперед із проханням Патріяршого канонічного благословення.
8. Рішення, прийняті на таких зібраннях, подаються до Вселенського Патріярха на його благословення.
9. Українська Греко-Православна Церква в Канаді, ставши під канонічну опіку Вселенського Патріярхату, бере участь в Постійній Конференції Канонічних Православних Єпископів в Америках.
10. Взаємовідношення між Українською Греко-Православною Церквою в Канаді та Вселенською Патріярхією – провадить Митрополит безпосередньо зі Вселенським Патріярхом. Листування з Церквою-Матір’ю може також провадитися й за посередництвом Високопреосвященнішого Екзарха Священного Вселенського Престолу в Америках.

XVIII Собор УПЦ у Канаді 4-8 липня 1990 р. у Вінніпезі ратифікував та схвалив звіт і Точки домовлення. Собор також зазначив у формі резолюції, що «у разі виникнення будь-яких внутрішніх конфліктів між керівництвом перевага надаватиметься УПЦК за Статутом та хартією, що існує в окремій суверенній державі». У травні 1998 р. новий патріарх Константинопольський Варфоломей Архондоніс відвідав Канаду і отримав почесний ступінь доктора богослов’я Колегії св. Андрея. Нині канадську Церкву очолює митрополит Юрій Каліщук, якому допомагають уродженці України єпископ Едмонтону і Захiдної єпархії Іларіон Рудник та єпископ Торонто і Східної єпархії Андрій Пешко.

Митрополит Юрій Каліщук

УПЦ у США і діаспорі

Перший Патріарх Київський і всієї України Мстислав разом з владиками Антонієм Щербою та Антонієм Масендичем у травні 1992 р. відвідали Вселенського Патріарха Варфоломея. Чи не єдиним практичним наслідком цієї зустрічі стала спільна світлина православних архиєреїв.

Після упокоєння Патріарха Мстислава новим предстоятелем УПЦ у США став митрополит Костянтин Баган (1936–2012). Поглиблення інституційного розколу українського православ’я, брак канонічного визнанням, входження сусідньої УПЦК до юрисдикції Вселенської Патріархії обумовили переорієнтацію керівництва УПЦ у США на Константинополь. У грудні 1994 р. на фоні ускладнення стосунків двох Римів у Естонії владики Костянтин і Антоній були запрошені до Фанару. Вселенський патріарх висловив бажання, «щоб єдність Української Православної Церкви в діаспорі і в Україні була здійснена якнайскоріше». Американські єпископи повідомляли, що патріарх готовий визнати УПЦ у США та діаспорі, «залишаючи непорушними своєрідну ідентичність, статутову суцільність і адміністративну незалежність».

Архиєпископ Антоній провів консультації з патріархами Димитрієм Яремою та Володимиром Романюком в Україні, а також владиками Анатолієм і Йоаном в Європі. У лютому 1995 р. Рада Митрополії рекомендувала єпископату увійти під духовний омофор Вселенської Патріархії.

6 грудня 1994 р. під час зустрічі в Стамбулі були погоджені «Параграфи угоди між Українською Православною Церквою в США та Вселенською Патріархією Константинополя», які передбачали такі умови поєднання:

1. Українська Православна Церква в США, приймаючи канонічну зверхність Вселенської Патріархії Константинополя, продовжує зберігати свою теперішню організаційну структуру, як окрема церковна одиниця, безпосередньо під омофором Вселенської Патріархії.
2. Специфічна ідентичність цієї внутрішньо відмінної церковної одиниці буде строго втримуватися в межах канонічних правил та традицій православ’я, а особливо Вселенської Патріархії, і не підлягатиме будь-яким світським чи політичним впливам.
3. Канонічним Главою цієї церковної одиниці (УПЦеркви в США і Діаспорі) – є Вселенський Патріарх Константинополя.
4. Високопреосвященний Архиєпископ Америки, як Екзарх Вселенської Патріархії, являється духовним дорадником цієї церковної одиниці, і здійснює це через її Митрополита. Він може брати участь у соборах Церкви та у конференціях єпископів УПЦеркви в США, з метою передати побажання і благословення Церкви-Матері в Константинополі. Він не може втручатися у внутрішні справи УПЦеркви, хіба що у випадку внутрішньої кризи, при чім він може допомогти в розв’язанні такої.
5. Первоієрарх УПЦеркви в США під час Богослужень поминатиме преподобне ім’я правлячого Вселенського Патріарха; Єпархіальні єпископи поминатимуть ім’я свого Первоієрарха, всечесне духовенство поминатиме згідно існуючих правил. Кожний єпископ носитиме титул міста, над яким головує, а саме: Блаж. Константин, Митрополит УПЦ в США і Архиєпископ Чиказький, ВПреосв. Антоній – Архиєпископ Нью-Йорку і Вашингтону, і Преосв. Паїсій, Єпископ Міннеаполісу. Для ліпшої співпраці і кращого служіння своїй пастві, ці ієрархи періодично братимуть участь у конференціях єпископів УПЦ в США, очолених Митрополитом.
6. В справі вибрання кандидатів на митрополита чи єпископів Первоієрарх, чи виконуючий обов’язки первоієрарха, після консультації з Екзархом Вселенської Патріархії в Америці, подає список кандидатів до Собору Церкви для його затвердження. Імена затверджених кандидатів потім передаються до Святішого Синоду Вселенської Патріархії для канонічного підтвердження.
7. Святе Миро уділяє Вселенська Патріархія Митрополитові, який по потребі роздає його духовенству. Святі антимінси, які мають відповідний україномовний напис, отримуються також від Церкви-Матері і роздаються Митрополитом з його підписом для літургійного вжитку.
8. Про скликання Соборів Церкви та Конференцій Єпископів повідомляється Церкву-Матір для отримання канонічного благословення Вселенського Патріарха. Резолюції, схвалені на таких зібраннях, висилаються Церкві-Матері для її інформації.
9. УПЦерква в США, входячи під канонічний омофор Вселенської Патріархії, стає членом Постійної Конференції Православних Єпископів Америки (SСOВА).
10. Зв’язок між УПЦерквою в США і Вселенською Патріархією здійснює безпосередньо Митрополит з Його Святістю, Патріарші листи від Церкви-Матері до УПЦ в США висилаються безпосередньо Митрополиту.
11. Офіційне повідомлення, що УПЦерква в США входить під канонічну юрисдикцію Вселенської Патріархії, згідно з прийнятим порядком, буде надіслане у формі патріаршого листа всім ієрархам – предстоятелям Православних Церков.

9-14 березня делегація діаспорної УПЦ перебувала в Стамбулі. Отець Стефан Женчук опублікував спогади про чин прийняття українських архиєреїв у дійсному сані: «Бібліотекар Патріархії диякон Васіліос вписав першим ім’я „Метрополітан Константінос‟ у велику книгу-диптих Вселенської Патріархії, а за ним імена всіх наших єпископів. Після цього всі присутні єрархи повернулись до канцелярії Вселенського Патріарха. Під час служіння кожному з них було зачитано Патріархом його титулярний статус. Наприкінці цього чину кожний з наших єрархів зачитував лист своєї згоди і вірності» (Українське православне слово. 1995. № 4. С. 7).

У неділю православ’я 12 березня в соборі св. Георгія було відправлено Божественну Літургію, за якою патріарх Варфоломей урочисто оголосив про прийняття під свій омофор усіх православних українців діаспори. Реагуючи на звинувачення недоброзичливців, Собор діаспорних єпископів оприлюднив звернення, у якому наголосив: «Ваші єпископи не були пересвячені у Царгороді. Вселенська Патріархія зайняла позицію, що абсолютно не має сумніву щодо законності всіх хіротоній на єпископа, які відбулися у Церкві в діаспорі під проводом Митрополита Мстислава». Під час особистого спілкування з автором у Бавнд Бруці владика Антоній ще раз категорично заперечив інформацію російських пропагандистів про повторні свячення українських архиєреїв.

Черговий Собор УПЦ у США у жовтні 1995 р. затвердив євхаристійне єднання з Константинополем. Скликана митрополитом Анатолієм, який через стан здоров’я був відсутній у Стамбулі, Рада митрополії УАПЦ в діаспорі 14 червня 1996 р. у Новому Ульмі схвалила рішення єпископів щодо входження Церкви під духовний омофор Уселенської Патріархії. До УПЦ у США приєднався зі своїми парафіями єпископ Всеволод Майданський, який очолив Західну єпархію. Після смерті владики Костянтина першоєрархом Церкви в США і діаспорі був обраний митрополит Антоній, а головою консисторії – енергійний єпископ Даниїл Зелінський з Бучача.

Митрополит Антоній Щерба

Увесь український єпископат на Заході утворив Постійну конференцію українських православних єпископів поза межами України, яка регулярно звертається до вірян зі своїми посланнями. Нині вони беруть активну участь у переговорному процесі щодо визнання автокефалії УПЦ, виступають адвокатом України в православному світі, моляться за створення в Україні єдиної помісної Православної Церкви.

Використана література:

• Єринюк Р. Українська Православна Церква. Львів, 2010.
• Ісіченко І., архиєп. Історія Христової Церкви в Україні. Харків, 2008.
• Лисий А. Українська Православна Церква в діаспорі: від зародження до сьогодення // Український церковно-визвольний рух і утворення Української Автокефальної Православної Церкви. Київ, 1997. С. 94-100.
• Релігія і Церква в історії української діаспори. Київ, 2013.
• Точки домовлення між УПЦ в Канаді і Вселенською Константинопольською Патріярхією
• Хомчук О. Церква поза церковною огорожею. Розколи і руйнація Української Православної Церкви в пошуках «константинопільського визнання». Чікаго, 2002.

Андрій Смирнов,

кандидат історичних наук