Духовним центром українських греко-католиків Любліна є церква Різдва Матері Божої, що стоїть у місцевому скансені. Водночас парафіяльний храм відчинений для туристів. У святині — непроста доля, адже її двічі переносили і вона пережила часи занедбання.
Розповісти про історію храму Люблінської парафії ГКЦ святого Йосафата для читачів РІСУ погодилася ад'юнт Люблінського скансену — музею Люблінського села, і реставратор Ірина Слюсаренко.
“Наразі у Любліні проживають приблизно 50 родин греко-католиків. Кількість визнавців особливо зросла з початку 1990-х. Додалися численні студенти Люблінських університетів, які приїхали на навчання з України”, — говорить Ірина Слюсаренко.
Проте греко-католицька громада у місті не мала свого храму — винаймала на дві години костел на вул. Зеленій, 20, що поблизу Литовської площі.
Уже в 1990-х греко-католицька громада купила будинок на алеї Варшавській. Тоді ж в отця-пароха Стефана Батруха з'явилася думка, а чи не розташувати церкву у скансені, перенісши до Любліна одну із покинутих після виселення українців святинь краю.
“Багато сил забрали необхідні узгодження з адміністративними органами, установами. З коштами було дуже тяжко…wse lahlo tiaharem na o.Stefana. Але ділянку, зрештою, виділили. Її підвищили та належно вирівняли. Наступний етап — робота з воєводським консерватором, почали шукати церкву, яку можна перенести до Любліна”, — продовжує реставратор.
Спершу знайшлися три храми, які могли підійти для громади. Обрали церкву Різдва Матері Божої із села Тарношин Томашівського повіту Люблінського воєводства. Це — історико-географічна область Роздоччя. Звідси до славного Крехівського монастиря усього 68 км дорогою. Навпростець, як ходили наші предки — приблизно на половину менше.
“Вибір зупинили на Тарношинській церкві тому, що вона невелика, поліхромія на стінах досить скромна, це давало можливість вкластися в менші кошти”, — пояснює І. Слюсаренко.
Храм почали готувати до перенесення у 1994 р., а вже у 1997 р. посвятили камінь, перенесли церкву і почали складати її заново.
“У втіленні задуму також допомагав люблінський скансен — “Музей Люблінського села”. І вже у 1999 р. храм стояв. Отець Стефан Батрух запросив мене для рестарації святині”, — згадує консерватор.
У наші дні церква Різдва Матері Божої цілковито відновлена. Довкола неї частково відтворили історичне середовище — стоять огорожа, дзвіниця. На схилі пагорба — надмогильні пам'ятники з Розп'яттями. Відвідини святині немов би переносять із Любліна в Україну, де багато подібних храмів досі діють на первісних місцях. Зрештою, минуле храму тісно пов'язане зі Львівщиною навіть у її сучасних межах.
Початки пам'ятки сягають 1759 р., коли її фундував у містечку Угринів (Сокальського району) Варязького деканату тодішньої Холмської єпархії київський воєвода Францішек Потоцький. Про це пише, зокрема, реставратор Євген Завалень у статті “Cerkiew z Tarnoszyna na tle rozwoju architektury cerkiewnej XVIII wieku”. У 1761 р. церкву під ім’ям св. Миколая освятив Холмський і Белзький єпископ Максиміліян Рило. У 1772 р. той же владика затвердив при святині церковне братство.
Проте уже в 1903-1904 рр. церкву перепродано, як часто бувало, до містечка Тарношин і наново освячено на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Адже в Угринові звели кам'яний храм. Перенесена церква стала філіальною (дочірньою) в Угнівському деканаті Перемиської єпархії.
Але життя греко-католицької парафії у Тарношині перекреслили комуністичні переслідування і виселення українців. Відтак із 1947 р. церква протягом деякого часу слугувала костелом для місцевих римо-католиків. А коли латинська громада звела собі кам’яну святиню, пам’ятку перетворили на склад.
“Ікони розібрали. З іконостасу збереглися тільки рами”, — продовжує І. Слюсаренко.
Із відтворенням поліхромії уже встановленої в Любліні церкви виникли певні труднощі.
“Коли храм переносили до Тарношина на початку ХХ століттяа, то трохи неправильно зложили стіни, перемінили місцями бруси і перемалювали наново. Тому ми вже не могли відновити угринівських розписів ”, — говорить І. Слюсаренко.
Усі ці нюанси схилили отця пароха С. Батруха і реставраторів до думки, що святиню треба відновлювати такою, яка вона була у Тарношині приблизно у 1904 р.
“Було дві думки відносно іконостасу: використати рами з тарношинської церкви і малювати нові ікони (старі були викрадені), або взяти іконостас з іншої церкви. У скансені ще з 1970-х, з часів плюндрування церков, зберігали іконостас із села Тенятиска. Його створили майстри, пов’язані із жовківською школою малярства. На ньому і зупинили вибір. З тарношинських часів залишилася ікона св. Юрія на коні. А от, наприклад, усі меблі, відтворили майстри за старими фотографіями”, — згадує реставратор.
Уже втретє храм не перейменовували, залишили під ім’ям Різдва Матері Божої. Одначе, оскільки люблінська парафія ГКЦ має назву св. Йосафата, то празник святкують саме в день пам'яті цього священомученика.
У храмі на скансені є також підбірка церковних хоругв першої половини ХІХ ст. Зберігають у церкві і особливу реліквію — чудотворну ікону Матері Божої. Походить вона із села Корчмин, що також на прикордонні.
“У селі є церква, а під лісом — каплиця, котру збудували у 1862 році на кошти громади, празник відзначається у день Успіння Богородиці. У тій каплиці розміщений чудотворний образ Матері Божої”, — подавав “Słownik geograficzny krolewstwa polskiego…”
Корчминський храм зберігся до наших днів.
“Завдяки старанням отця Стефана церква передана люблінській парафії як дочірня. Храм однокупольний дуже цікавої архітектури. Церква була в дуже тяжкому стані, довгі роки протікав дах, що призвело до повної втрати розписів. Після передачі храму стараннями отця пароха проведено реставрацію будівлі. Що показово, церква у Корчмині залишилася по польській стороні кордону, а чудотворне джерело поблизу — по українській”, — продовжує ад’юнт люблінського скансену.
У Корчмині українська громада також була знищена — залишилися тільки декілька асимільованих літніх людей.
“Вони згадували, що малими дітьми ходили до церкви. Але щороку на празник Успіння приїжджають колись виселені на захід Польщі місцеві люди, їхні нащадки. Збирається багато молоді”, — каже І. Слюсаренко.
І щороку у Корчмині на свято Успіння Богородиці відбуваються відпусти і прощі в рамках Європейських Днів добросусідства — люди з України можуть вільно пройти через кордон до церкви у Польщі, а люди з Польщі — до каплиці й джерела в Україні.
При парафії створена і діє Фундація Духовності Пограничя і разом з нею, а також в рамках різних проектів, у Любліні проводимо свято “Україна в центрі Любліна”, де ми представляємо нашу парафію, традиції, takoz “Люблін багатокультурний”. ”. Загалом атмосфера стосунків із польською стороною набагато тепліша, аніж це було колись. Існує взаємне зацікавлення. До нашої церкви приходить молодь різних визнань, багато католиків беруть “мішані” шлюби. Велике зацікавлення породжують такі свята, як Водосвяття, Великдень… От уже і дерев’яний костел у скансені буде працювати. Маємо ідеї до співпраці. Єдине — молодь раніше була активнішою. Ми стараємося донести, що церква є і діє, але якось таке враження, що молоді люди шукають її менше…” — підсумовує І. Слюсаренко.
Що прочитати про люблінську парафію ГКЦ та її храми