Вертеп, який не лише розповідає про народження Ісуса Христа, а й про найстрашніше, найтрагічніше Різдво в Україні і показує при цьому усю силу українського духу. Вертеп про Різдво під час Голодомору і про те, що свобода і незалежність країни, в якій ми живемо – це обов'язкова умова для того, щоб залишитися фізично живими. Вертеп про те, як змагаючись за свободу, українці збирають сьогодні урожай, аби прогодувати себе і відправити зерно у ті країни, де зараз війни немає.
Мова йде про вертеп “Різдво із Ґаретом Джонсом” журналістки і авторки українських вертепів Тетяни Шпайхер, який показали у Відні у штаб-квартирі ОБСЄ та у Ванкувері (Канада). РІСУ попросила Тетяну Шпайхер розповісти більше про цей особливий вертеп і підвести підсумки.
Вертеп “Різдво з Ґаретом Джонсом” був написаний з нагоди 90ї річниці спомину жертв Голодомору. За сюжетом на 90ту річницю Голодомору Бог разом з різдвяними ангелами посилає в Україну британського журналіста Ґарета Джонса, який першим розповів світові правду про Голодомор в Україні і поплатився за це життя. Вертеп був написаний на прохання української молоді з Ванкувера і їмості Марії Саквук, яка займалася його постановкою у Канаді.
Згодом з'явилася ідея англомовної постановки у Відні, яку організовувала арт-кураторка і мисткиня Яна Гринів. Переклад вертепу англійською мовою зробили американсько-австрійський письменник Марк Кленк та українська мисткиня Ольга Жмінько. Режисеркою вертепу була киянка Юлія Михальська. Костюми для віденської постановки надав український бренд сучасного одягу з етнічними мотивами Gaeva.
У Відні відбулося два виступи вертепу: 16 січня відбувся закритий показ у штаб-квартирі ОБСЄ, де участь у заході взяли дипломати із 17 країн світу, та 22 січня відбувся відкритий виступ у магістраті п’ятого району Відня, куди прийшли понад 150 осіб. Таким чином, цей вертеп став чудовим прикладом культурної дипломатії, яка знову і знову привертає увагу світу до України, розповідає історію України і показує українську культуру через зрозуміле для європейців мистецтво.
Попри те, що історія про Голодомор – це наша найтрагічніша сторінка, вертеп показує неймовірну силу українців. Коли Ґарет Джонс за сюжетом потрапляє у сучасну Україну, він впевнений, що тут не залишилося нікого живого, натомість він бачить людей, які попри міни і ракети сіють і жнуть, можуть самі себе прогодувати у воєнних обставинах і відправити зерно у ті країни, де війни немає, проте люди голодують. За 90 років, які минули з часів Голодомору українці зробили один великий висновок: свобода дорівнює фізичному виживанню, бо у 30 рр., у поневолених українців забрали весь урожай і вони мільйонами вмирали, а сьогодні, захищаючи свободу, можуть прогодувати себе й інших. І Ґарет Джонс захоплюється сміливістю і відвагою українців.
Ґарет Джонс:
Це справді дивовижно,
Що ви зробили, люди,
Я думав, в цій країні
Нікого вже не буде,
Нічого вже не буде,
Бо майже всіх зморили.
А ви тоді померли
І знов, і знов ожили,
Бо ви воскресли, люди.
Різдво я пам'ятаю,
Та було й Воскресіння
Тепер я точно знаю.
Участь у вертепі взяли представники дев'яти українських організацій Відня, таких як “Пласт”, Мрія, “Ukrainian House Vienna”, “Kryla communication”, Українська бібліотека при церкві Св. Варвари, мистецька агенція Art-contact Ukraine та ін. Серед них були митці, журналісти, економісти, науковці, співаки, художники – тобто цей вертеп можна сказати представляв усю українську спільноту Відня, яка разом об'єдналася аби розповісти англійською мовою правду про Україну.
Кураторкою віденської постановки вертепу була Яна Гринів, яка до того організувала у Відні декілька виставок, зокрема, і виставку про українське зерно “Grain: burning issue”, яка розповідає про знищення українського зерна під час теперішньої російської війни в Україні та про злочини росіян під час Голодомору. Яна займалася організацією репетицій та виступів, а також іншими організаційними питаннями.
Головного героя Ґарета Джонса, зіграв засновник громадської організації “Мрія” Андрій Каріоті. Ця організація провела у Відні десятки акцій на підтримку України і проти Росії під будівлями австрійських органів влади, а також комерційних структур. ГО “Мрія” має також у Відні спорт-клуб для українців. Хоча Андрій і не є професійним актором, проте свою роль він зіграв просто бездоганно.
“Я вважаю, що з цією постановкою ми обов’язково маємо виступати у головних віденських театрах. Тисячі людей повинні зачерпнути красивої автентичної української культури від справжнього українства”, – ділиться Андрій Каріоті своїми враженнями від участі у вертепі.
Святу Родину у вертепній драмі зіграли українська мисткиня Хелен Літорель та економіст і активіст Андрій Яворський. Хелен Літорель, художниця із Києва, яка під час війни переїхала до Відня. Минулого року мисткиня представила у Відні “Щоденник війни з українського бункера”. Участь у вертепі вона розглядає як продовження своєї місії розповідати світові про війну в Україні.
“Я дуже задоволена цим вертепом, бо ми розповідали про Україну разом із талановитими, креативними, творчими і патріотичними людьми. Я грала Марію і мені здається, що цей архетип потрапив у саме серце, бо я теж мама маленького хлопчика, на якого я дуже багато років чекала, сталося диво і він народився. Так сталося, що за юліанським календарем я народилася в день, коли церква відзначає Різдво Богородиці і я думаю, що ця роль випала мені не випадково”, – розповідає мисткиня.
Директорка української бібліотеки у Відні при церкві Св. Варвари Оксана Яворська у вертепі зіграла одного із демонів. Загалом, у драмі троє чортів. Напередодні постановки у штаб-квартирі ОБСЄ у родині Оксани сталася трагедія – померла її бабуся, і попри все Оксана взяла участь у виступі вертепу, присвятивши його померлій.
“Участь у цьому вертепі для мене багато значить, бо в цей спосіб, я допомагаю розповісти більше про Україну міжнародній спільноті і це важливо для мене також і тому, що моя бабуся, яка вчора померла, раніше грала також в аматорському театрі і розважала людей у повоєнні роки цим театром, бо тоді у них було дуже важке життя. У мене тепер трохи інша мета, не розважати людей, а розповідати правду про ті жахи і звірства, яких ми зазнали від росіян. Для мене це дуже велика честь бути частиною цього вертепу хоч і у такій демонічній ролі, але я доклалася всією душею і серцем, щоб донести те, що було написано у сценарії вертепу і закладено у ньому”, – розповіла Оксана в день постановки.
Інших двох чортів зіграли журналіст Укрінформу у Відні Василь Короткий та засновниця Ukrainian House Vienna Ірина Єременко. За словами Ірини, участь у вертепі познайомила її з просто неймовірними людьми.
“Під час всього процесу атмосфера була просто неймовірною, а коли ми грали мені самій хотілося плакати. Я була із “групи зла”, я чула як говорили слова українська мама та Богородиця, і в мене були повні очі сліз, але я казала собі: ти зло, зберись, зберись ти зло, тобі треба зіграти свою роль. Я дякую дуже за цей чудовий сценарій, завдяки якому ми виконали важливу місію. У Ukrainian House Vienna ми займаємося тим, що розповідаємо про український бізнес, українські громадські організації і події, які роблять українці і ми показуємо, що українці роблять якісно, і що ми гідні того, аби бути частиною Європейського Союзу. А цей вертеп є чудовим свідченням того, що українські проекти найкращі”, – впевнена Ірина Яременко.
Ірода у вертепі зіграла Олена Умлауфф, докторантка Віденського Університету, яка пише працю, присвячену урбаністичним мотивам у творчості сучасних українських письменників, які використали пам’ять про історичне місто Івано-Франківськ періоду Габсбургів, аби створити нові форми ідентичності в пострадянській Україні.
“Я вважаю, що зараз український голос має звучати у світі і одна з можливостей, як це може відбуватися, — це культурна дипломатія. Наш вертеп має таку величезну почесну роль і місію розказати іншим країнам та міжнародним організаціям про нашу культуру, про нашу історію, про наші традиції і це неймовірне поєднання історичних подій з Ґарретом Джонсом та українського фольклору. Це чудова можливість показати і частину нашої української історії, і наші прекрасні традиції”, – впевнена Олена Умлауф.
Американсько-австрійський письменник і перекладач вертепу Марк Кленк озвучив у вертепі голос Бога-Отця і зіграв царя-волонтера, який разом із царем-українським воїном та царем-медиком, приходять поклонитися Ісусу наприкінці вертепу. Марк, як поет написав багато віршів на релігійну тематику і часто використовує біблійні сюжети, тому працювати із вертепом йому було цікаво і природно.
“Цей вертеп показав мою пристрасть до України, яку я дуже люблю підтримувати. Для мене це було справді неймовірно брати участь у ньому, перекладати його і навіть грати роль, бути частиною цього дійства. Я дуже щасливий, що українці мене прийняли до своєї спільноти”, – ділиться враженнями письменник.
У постановці також взяли участь у ролях царів співачка Катерина Сігаєва-Копилова та Данило Ціхоцький, янголів – мисткиня Ольга Жмінько, журналістка Алла Стащенко та мисткиня Ірина Романишин, української родини – Міріам та Оксана Шохер, Олесь Водотика та Іван Копилов, Мішель Крамар у ролі зірки та Анна Міллер у ролі смерті. Виступ вертепу завершився “Щедриком”, який заспівали Артем Пачес, а також Ольга, Олена та Ганна Вишневські.
Я як авторка вертепу була присутньою на усіх репетиціях, допомагала краще зрозуміти кожну з ролей. І я виступала як авторка після кожного з виступів. Моя промова завжди була дуже короткою. Я зверталася до присутніх зі словами про те, що на жаль, ми не можемо змінити того, що сталося в Україні 90 років тому, проте ми можемо змінити те, що діється в Україні сьогодні. І ми всі, українці і світова спільнота, маємо разом прикласти максимальних зусиль для того, аби це змінити. Світ не повинен просто спостерігати за тим, як знову вбивають українців. Зараз значно більше інформації про те, що діється в Україні, ніж це було під час Голодомору.
Останньою частиною проекту має бути презентація документального фільму про весь проект вертеп, який представить українська журналістка Алла Стащенко та її агенція “Kryla Communication”. Алла 15 років працювала журналісткою в Україні і після початку війни переїхала до Відня, де веде активну просвітницьку діяльність щодо подій в Україні.
Проте на цьому проект не завершиться. Вертеп “Різдво з Ґаретом Джонсом” уже перекладають іспанською, польською та німецькою мовами для того, щоби наступного року показати його в багатьох інших країнах і мова йде про велику іноземну аудиторію, англомовну, іспаномовну, німецькомовну. Цьогоріч вийде також і збірка моїх вертепів, про те це тема для окремого тексту.
На сам кінець поділюся декількома думками і висновками.
Я пишу вертепи уже десять років і постійно глибоко вивчаю його як явище. З кожним роком стає все очевидніше, чим більш вертеп сучасний, тим більше він написаний у дусі українських вертепних традицій. Напевно, коли люди сьогодні бачать вертепи, які розповідають, наприклад про війну, а до того про ковід, чи про Революцію Гідності перед тим, то не всім такі вертепи виглядають традиційними, чи, точніше, схожими на ті, які вони бачили, наприклад у 90 рр. ХХ ст. Проте, історія українського вертепу значно довша, ніж 30 років з моменту відновлення української Незалежності. Мова йде фактично про 300 років, тобто про чимало поколінь. І як свідчать дослідження, в тому числі велике фундаментальне дослідження Івана Франка, увесь цей час український вертеп розповідав про народження Ісуса Христа в контексті тих суспільно-політичних реалій, в яких жили люди, що його ставили. У вертепі могло бути до 40 персонажів, про те лише невелика кількість із них були незмінними: Свята Родина, три царі, Ірод, ангели та пастушки. Усі інші герої – це були представники актуальних для певного часу професій та національностей, що жили поруч з українцями. Тобто традиційний український вертеп – завжди сучасний, він завжди розповідає про народження Бога серед українців і переважно в Україні.
В українському вертепі кожного разу змінювалися проблеми чи політичні обставини, про які люди згадували під час вертепної драми: “вчора” в українському вертепі до Ісуса приходили польські чи угорські воїни, а сьогодні це українські військові з Донбасу чи Запоріжжя, “вчора” Ірод додатково до своєї традиційної ролі уособлював одного політика, а сьогодні уособлює агресора, пастушки були вбрані в різний одяг в залежності від епохи. Змінювалися також і колядки, які співали під час вертепу. Незмінною залишається лише історія народження Христа.
Кожен український вертеп є частиною нашої історії і культури та розповідає українську історію. Кожен український вертеп розповідає історію тих людей, які його написали і свого часу ставили. Вертеп розповідає історію розвитку української мови, української драми, зокрема, вертепної. Український вертеп розповідає історію наших різдвяних шопок, бо саме так він колись починався, а вертеп у вигляді вуличного театру, до якого ми звикли зараз, з'явився не одразу. Колись один чи декілька вертепників носили таку переносну двоярусну шопку із ляльками. На її верхньому ярусі були Свята Родина, ангели, інші небесні персонажі, а на нижньому ярусі були представники тогочасного суспільства. Усі ці вертепні шопки, які дійшли до наших днів, є частиною нашої історії. І сьогодні пишучи вертепи і роблячи їхні постановки, розвиваючи український вертеп – ми творимо історію.
Цього року по всій Україні та закордоном, люди, що ставили вертепи, збирали кошти на допомогу Україні. Нереально підрахувати яку суму вони зібрали, але однозначно вона була суттєвою. Цього року, крім вертепу про Голодомор, я написала декілька інших вертепів, які ставили різні спільноти в Канаді, Польщі та Україні і кожна з них отримала від мене сценарій при умові, що принаймні частину зібраних коштів буде віддано на допомогу Україні. Ці спільноти зібрали дуже різні суми, а деякі дуже суттєві. Я впевнена, що в межах України чи навіть світу мова йде про великі кошти для допомоги нашій країні.