Наш церковний рік не тільки багатий на різні Богородичні празники, але він також ними починається і завершується. Його відкриває празник Різдва Пресвятої Богородиці, а завершує її славне Успіння, що в наших літургійних книгах має таку величну назву: „Успіння Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії".
Коротка історія
Наш церковний рік не тільки багатий на різні Богородичні празники, але він також ними починається і завершується. Його відкриває празник Різдва Пресвятої Богородиці, а завершує її славне Успіння, що в наших літургійних книгах має таку величну назву: „Успіння Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії".
День смерті Пресвятої Богородиці називається в нашій Церкві Успінням, бо її тіло після смерті не зазнало тління, але одразу з душею було взяте до неба. Не маємо історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано. Основу празника Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та однозгідна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.
Празник Успіння належить до найстарших Богородичних празників. Він почався в Єрусалимі невдовзі після Собору в Єфезі (431 р.). Первісне празнування пам'яті Успіння під впливом Єфеського Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося „Свято Марії-Богоматері". В одній з похвальних бесід на честь Преп. Теодосія Великого (+529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня „Пам'ять Богоматері", це є пам'ять її Успіння. В Сирії в 5 ст. цей празник мав назву „Пам'ять Блаженної".
У 6 ст. цей празник отримує свою теперішню назву: „Успіння Пресвятої Богородиці". В перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння в тому самому часі. Олександрійський патріарх Теодосій (+567) приписав празнувати Успіння 6 січня, а празник її Внебовзяття 9 серпня. Етіопська Церква і сьогодні 6 січня празнує „Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії", а 9 серпня „Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо". Вірмени святкують Успіння в неділю між 12 і 18 серпня. Інші Церкви празнували його 18 серпня. Цісар Маврикій (582-602) поширив празник Успіння на цілу візантійську державу і наказав святкувати його 15 серпня, бо того дня він був осягнув перемогу над персами.
Про ікону
Існує певна аналогія між іконою „Успіння Богородиці" та іконою „Anastasis" - „Воскресіння Христове". Західні іконописці виділяють у житті Христа два моменти. Спершу смерть та зшестя в Ад, а потім - воскресіння. На Сході, навпаки, - зшестя в Ад вже є воскресінням, адже смерть вже подолана смертю. Та ж сама концепція виражена також на Богородичних іконах: тут „успіння" є пробудженням у Царстві Божому.
У них насамперед спостерігаємо явище смерті: душа виходить з тіла. Але вона не сходить у Шеол, до пекла, що відповідало б єврейським уявленням. Не піднімається вона й до неба, як би цього хотіла грецька платонічна теорія. Її беруть руки Христа: „Душі праведних у руці Божій" (Муд. 3, 1). Христос тримає в руці душу своєї Матері з такою ж ніжністю, з якою Вона тримала на руках воплоченого Бога у подобі Дитяти. Лик Богородиці у хвилину смерті виражає спокій, її очі закриті, руки складені на грудях.
Дивною може здаватися сцена, яку на деяких іконах „Успіння" зображають перед труною: якийсь єврей хоче торкнутися Богородиці руками, але ангел без вагань відрубує їх мечем. Таким буквальним способом легенда виражає сувору настанову: забороняється наближатися до тайн потойбічного життя з тою ж цікавістю і з тими ж методами пізнання, які застосовуються до світу явищ.
Але найбільш дивовижним і догматично найбільш глибоким іконографічним мотивом є не вознесіння Богоматері у центральній сцені, а сходження на землю Христа серед херувимів, у славі, яка належить Йому в кінці віків. Таким чином, перехід від цього життя до іншого здійснюється через Христа, через Його присутність. Для Його Матері останній прихід Христа настав раніше, адже вона є есхатон - остаточна досконалість створіння.
Тут знаходить своє найкраще вираження есхатологізм східних Церков: другий прихід Христа на землю - це факт майбутнього, яке нас очікує. Але для святих воно вже певним чином відбулося. Тому на Сході з такою побожністю поклоняються чудотворним мощам, тілам святих, які збереглися нетлінними після смерті. Вони є невеликою частиною Небесного Єрусалима посеред цього світу. Успіння Богородиці є свідченням цієї надії і запорукою певності у цьому.
Тропар та кондак
Тропар, глас 1: У різдві дівство зберегла ти, в успінні світа не оставила ти, Богородице. Переставилася ти до життя, бувши Матір'ю Життя. І молитвами твоїми ізбавляєш від смерти душі наші.
Слава, і нині: Кондак, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив той, хто вселився в утробу приснодівственну.
Послання святого апостола Павла до Филип'ян 2, 5-11
Браття, плекайте ті самі гадки в собі, що були в Христі Ісусі. Він, бувши в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, але применшив Себе Самого, прийнявши вид слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. Тому й Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі і під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.
Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28
В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що, сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи, отже, їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому: Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що кормили Тебе. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають Його.
Проповідь
Слава Ісусу Христу! Дорогі брати і сестри! Добігає наш церковний рік. 1/14 вересня - початок нового індикту. Він розпочинається святом Різдва Пресвятої Богородиці, а завершується - її Успінням, кончиною земного життя Матері Божої.
Божа Матір, наша заступниця, своїми молитвами перед Сином - Ісусом Христом стає нам доброю матір'ю і драбиною до Неба. З її поміччю ми, земні люди, легше приймаємо і нагромаджуємо духовні скарби для спасіння душі.
Можемо сказати, що Успіння складається з двох подій: смерті Богородиці і її Воскресіння. (Західні християни - римо-католики - називають це свято Небовзяттям Пресвятої Богородиці). Дивлячись на старовинні образи, літографії, ікони чи гравюри, так і хочеться сказати, що не один би отець-парох хотів на парафії приймати такий святий похорон. Погляньте, скільки святих прибуло до Неї. По велінню Божому були зібрані всі апостоли (крім апостола Томи), котрі були розсіяні по всьому світу для проповіді. Кончина Пресвятої Богородиці навертала до віри в Христа навіть тих, хто був заскорузлий в заздрості і злобі до величного похорону. Мається на увазі юдейський священик Атоній, котрий в часі величної похоронної процесії кинувся до одра (ложа) Богородиці, щоб перекинути його. Та лише він торкнувся руками до одра, як ангел невидимим мечем відтяв дві руки, які так і повисли на гробі. Сам же Атоній впав з криком на землю. Зупинивши процесію, апостол Петро говорив, щоб Атоній «впевнився, що Христос є істинний Бог» і щоб визнав Христа, як Месію. Юдейський священик зі щирою молитвою звернувся до Богородиці про зцілення, визнавши Ісуса Христа Богом. Тоді руки, прикладені до одра, зрослися. Коли це побачили осліплені люди і воїни, то почали в розкаянні доторкатись до одра і тим отримувати прозріння, як тілесне, так і духовне.
Святе Передання оповідає, що кончина Богородиці була мирною, тихою, святою і блаженною. Молячись в очікуванні виходу душі, в оточенні апостолів, в палахкотінні свічок, в кімнаті несподівано заполум'яніла ясність, в котрій явився Господь Ісус в оточенні слави небесної і безмірної чисельності ангелів. Без усякого тілесного страждання, немовби уві сні, Матір Божа передала душу в руки Свого Сина і Бога. Пригадується з читання старих довоєнних книг, що в Галичині було «Товариство доброї смерті». У ньому трудилися ті, хто мав за мету підготувати людину до такої блаженної кончини. Підтримати в часі страждань, розрадити якісь сумніви чи страхи, допомогти прийняти Святі Тайни (єлеопомазання, покаяння, Святу Євхаристію). Піклуватись про людину в такі хвилини є чи не одним з основних обов'язків християнина. Бо правду кажуть в народі, що «два рази в житті буває немічною людина: коли розпочинає і закінчує свій вік».
Проте Успіння Пресвятої Богородиці для нас, християн, є благодатним і тим, що по трьох днях, коли прибув апостол Тома (а його не було на похороні Богородиці) прохав апостолів, щоб ті відкрили гріб, щоб він попрощався з Божою Матір'ю, гріб був порожній. Так, як і Христос, на третій день воскрес, так і Матір Його на третій день по смерті Своїй, дивним чином Божим з тілом була взята на небо, так як це пророкував Давид. «Воскресни Господи, на місце відпочинку Того, Ти і живої святині Твоєї» (Пс. 131.8).
А ввечері цього ж дня, під час споживання їжі, коли апостоли говорили про пустий гріб Богородиці, то їм об'явилася Богородиця. Вони побачили її на небесах в оточенні ангелів, у величезному сяйві вона промовляла до присутніх: «Радуйтеся! Я назавжди з вами». Потім апостоли відповідали: «Пресвята Богородице, помагай нам».
Останні слова Матері Божої для нас особливо помічні, бо вона і тепер в численних приватних об'явленнях приходить покріпити людей чи застановити над якимось вчинком. Такі люди часто губляться, коли бачать Богородицю. Проте є і такі, котрі врозумляються і слухають її науки. Не вартує про такі об'явлення голосити всім і кожному, бо це не завжди може бути для користі душі своєї або тому, кому оповідаєш. Проте своєму пастирю чи священику в часі сповіді поділитись можна, якщо в цьому є потреба.
Пригадується розповідь одного семінариста. Він оповідав, що вночі приснилась Матір Божа в голубій одежі, її лице було по особливому ясне. Вона сказала цьому молодому чоловікові стати священиком, щоб їй допомагати служити Христу. Цей юнак не вагався і зробив так, як сказала йому Богородиця. Тепер він є добрим священиком, трудиться на ниві Христовій. Помагає, як може, служити Христові, а йому помагає і сама Богородиця, бо він пам'ятає, що це Вона вибрала йому цю дорогу.
Отож, нехай «Успіння Твоє хвалять власті і престоли, начала і господьства, сили і херувими, і страшні серафими» (з вечірньої свята), ангели і архангели, диякони і священики, єпископи і архієпископи, усі, хто величає нашу Небесну Помічницю, котру скрила Гефсиманська земля, та її «гріб (могила) стала драбиною до неба» (стихира свята). А ті християни, котрі готуються відправитися в дорогу до вічності, нехай пам'ятають, що переплисти до Небесної пристані допоможе нам Вона, Пресвята Богородиця. Амінь.
о. Василь Ткач
"Сівач", серпень 2009 Ч. 8 (119) рік 11
Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".
"Сівач", серпень 2009 Ч. 8 (119) рік 11 / "Оранта", 26 серпня 2011 року