В Ужгороді, на Закарпатті, вже сьомий рік існує унікальний провулок «Гірчичне зерно»
Провулок «Гірчичне зерно», який поєднав дві центральні вулиці в історичному центрі Ужгорода – вулиці Фединця та Корятовича – став свого роду соціальним проектом. В жовтні 2010 року його презентували ужгородцям як пасаж сімейного відпочинку. Але розкрити суть цього провулку-проекту неможливо, не розповівши його історії.
Колись це був старий, занедбаний двір із садом, забитий сміттям, зарослий кущами та старезними деревами. У ньому бігали пацюки, він був загиджений, тут жило кілька бомжів просто на штабелі дощок... І прохід крізь нього був закритий.
Так було до часу, поки в одному з приміщень, яке виходило вікнами у двір, не орендувала офіс євангельська Церква Живого Бога. Цей провулок почався з мрії. Один із християн громади, Василь Дідичин загорівся бажанням повернути життя в цей двір, відновити його, побудувавши пасаж, який би поширював християнські цінності. Тож він викупив цей двір, разом із помічниками, братами і сестрами з церкви розчистили хащі і збудував провулок, зробивши цим самим своєрідний «архітектурний подарунок» Ужгороду.
Будівництво провулку в кризові роки далося неймовірно важко, але віра і бажання створити в місті провулок, який служитиме поширенню християнських цінностей, були дуже великим. На момент початку будівництва, в час глибокої кризи, коли не було нічого, крім мрії і віри, з’явилася і назва – провулок «Гірчичне зерно». «Коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: Перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого!», — йдеться в Євангелії від Матвія (17:20).
З часу появи ідеї до запущення провулку в експлуатацію минуло сім років, весь цей час ініціативна група працювала над оформленням дозвільних документів та облаштуванням провулку. До роботи активно взялися художники та дизайнери, які й узгодили нинішній макет провулка. Старовинна архітектура не дозволяла будувати вище третього поверху, тож одноповерхові крамнички логічно доповнили ансамбль.
Офіційне відкриття провулку, гаслом якого стала фраза «Є вічні цінності», відбулося 25 жовтня 2010 року. Його архітектурний образ спроектував молодий, але на той час уже відомий закарпатський скульптор Михайло Колодко. Він запропонував виконати провулок у єдиному старовинному стилі, притаманному Ужгороду 30-х років, у спільній кавово-охрово-зеленій колірній гамі.
Як розповів Михайло, провулок навмисне зроблений так, щоб його могли розуміти всі. «Він мав бути теплим, затишним і домашнім. Завдання, яке ми поставили перед собою – виконали. Провулок «Гірчичне зерно» на крок наблизив нас до старовинного Ужгорода, до його відродження». Тепле вечірнє освітлення, створене ліхтарями у старовинному стилі, затишні тераси, перукарня із дитячим кріслом та мультиками, спокійна музика та спеціально виділена площа дозволяють допізна проводити тут міські мистецькі і культурні заходи, які й відбуваються тут час від часу, — все це єднає людей і родини, змушуючи їх проводити разом якомога більше часу.
Підприємців, які розташували продукцію у невеличких крамничках, детально відбирали. «У нас були певні норми, яких ми хотіли досягти, – розповіла адміністратор провулку Марія Грамотник. – З першого закладеного камінчика ми знали, що запропонуємо ужгородцям. Робили акцент на сімейні цінності. Коли будувався провулок, ми зразу знали, що у нас будуть проводитися різні акції, тому ширина прохідної частини тут — 4 метри, вона є досить великою, щоб було зручно розташовувати багато людей збирати і проводити різні акції».
До слова про акції, які тут проходять: щороку в різдвяно-новорічний сезон у провулку з’являється різдвяна шопка з парочкою справжніх чистеньких ягнят, яких дітлахи можуть погодувати. Свого часу тут, біля шопки, проходили різдвяні співи, хор християнської молоді виконував різдвяні колядки та гімни. У куточку в центрі провулку є поличка з Новими Заповітами, які будь-хто може взяти; провулком щороку проходить Парад наречених.
У провулку також діє перша у центрі міста сучасна громадська вбиральня з кімнатою для людей із обмеженими фізичними можливостями, якої так не вистачало місту.
У центрі провулку розташовано постійно діючу фотовиставку, експозиція якої змінюється не менш, ніж чотири рази на рік. А перед фасадом зростають дерева мигдалю і встановлено авторський ліхтар-вказівник у ретро-стилі.
З часом керівництво провулку зіткнулося з делікатною і неприємною проблемою: за збігом обставин зовсім поруч опинився міський смітник. Три роки поспіль малоприємне сусідство «муляло» як імідж «зерна», так і очі ужгородців. Зрештою, команда «Гірчичного зерна», яка називає свій провулок не тільки місцем сімейного відпочинку, але й суспільним проектом, закумулювала кошти, згенерувала ідею і вирішила дещо вдіяти із смітником, про який місто, здавалося, забуло.
Тому команда оголосила серед ужгородців конкурс на кращий проект реконструкції смітника. У підсумку було відібрано дві ідеї. переможцям вручили грошовий приз, запросили майстрів і протягом місяця перетворили смітник на «Чудо-екосмітник №1». Саме так назвали його автори ідеї.
За їхніми словами, призначення об’єкту – зберегти у чистоті історичний центр нашого міста. Місія ж – вселити ужгородцям віру, що спільними їхніми зусиллями все їхнє місто може бути перетворене на квітучий сад. Окрім перебудування самого смітника, тут влаштували сортувальну станцію для пластику, скла, картону та батарейок.
Художнє оформлення смітника виконали ужгородські художники, працювали – за ідею. Просто вирішили долучитися до творення чистоти і порядку у рідному місті.
Окрім безлічі «точок інтересу» провулку, минулого року їх стало ще більше: завідувач господарською частиною провулку "Гірчичне зерно" Іван Шпонтак отримав... мундир. Правом його носити пан Іван дуже пишається. Цей наряд, створений спеціально для нього талановитим дизайнером, модельєром та неймовірно майстерною швеєю Анною Биковською, майже перемінив його життя. Якщо раніше його робота – це були справді відповідальні, цікаві, але будні, то зараз кожен день – це свято. Бо ж на співробітника, який більшу частину робочого часу перебуває у провулку та поблизу нього, слідкуючи, аби всюди був лад, звертають увагу перехожі, а туристи залюбки фотографуються з ним.
За основу форми пана Івана було взято модель мундиру військового офіцера часів Австро-Угорщини. Бо, як каже сама модельєр, саме з цією епохою, часами Старої Європи у неї асоціюється Провулок.
Шапку було сконструйовано на основі уборів австро-угорських вояк, які потім взяли за основу січові стрільці. Також на костюмі повсюдно присутня символіка Провулку – проросле гірчичне зернятко. Загалом же увесь ансамбль нагадує одяг воїнів-куруців. Словом, така собі еклектика з глибин історії Закарпаття.
Пан Іван частенько вдягає його (а він має й зимовий варіант форми), походжає провулком, роздає дітлахам цукерки, бажаючим – Євангеліє та залюбки фотографується з усіма бажаючими.
* * *
Ось такий провулок-проект діє в закарпатському Ужгороді. Минулого літа на вулиці перед ним було встановлено вуличний ліхтар, увінчаний кованим прапорцем з написом «Мт. 17:20» (як вказівкою на назву провулку), роботи коваля Юрія Ленька.
Саме в провулку, в одній із його затишних кав’ярень почав діяти (другий в Україні, після кав’ярень Харкова) проект «Підвішеної кави». Ужгородці, великі любителі кави, купуючи порцію напою, могли залишити грошей більше, залишаючи їх для тих, у кого на це задоволення часом бракує грошей.
За час свого існування провулок здобув безліч винагород та визнань: «Подія року-2010» (присуджена Ужгородським прес-клубом за результатами підсумкового голосування журналістів Закарпаття); переможець номінації «Туристичний бренд року-2011»; диплом кафедри туризму УжНУ та Туристично-інформаційного центру Закарпаття.
«Гірчичне зерно» становить унікальний приклад того, як колектив (а ми маємо на увазі не адміністрацію, а всіх орендарів дрібних магазинчиків провулку) може стати справді СІМ’ЄЮ, допомагаючи та підтримуючи один одного, разом святкуючи всі дні народження та свята.