Більше тисячі паломників завітали у день престольного свята до Свято-Усіченського скельного монастиря, що в селі Лядово Могилів-Подільського району Вінницької області. Мальовнича місцевість, дивовижний рельєф, клімат, а особливо цікава історія монастиря викликають інтерес та приваблюють як простих віруючих, так і краєзнавців, істориків, науковців та громадських діячів.
“Православіє в Україні”, 12 вересня 2006 року
Село Лядово вперше згадується в грамоті князів Коріатовичів під 1388 роком. Над південною околицею села пірамідально здіймаються живописні білі опокові скелі. Тут, на скельній терасі 90-метрової гори, що височіє над Дністром, розташований комплекс скельного (печерного) монастиря ХІ-ХІХ ст. Він складається з трьох печерних церков: Усічення голови святого Іоанна Предтечі, святої великомучениці Параскеви та преподобного Антонія Печерського. Церкви Іоанна Предтечі та Параскеви розміщуються у двох суміжних гротах, з’єднаних між собою переходом. На невеликій відстані від цих печер знаходилася келія Антонія Печерського. У 1894 році тут було відновлено й освячено Свято-Антонієвську церкву.
Конкретних історичних відомостей про їхнє заснування немає. Але пам’ятки були добре відомі письменникам, мандрівникам, історикам ХVІ-ХІІІ ст. Відомий український історик В.Антонович відносив наддністрянські печери до християнського часу. Вони були висічені в порівняно м’яких скельних породах християнами-пустельниками. Вчений вважав, що архітектура давньої печерної церкви в честь Усічення голови Іоанна Предтечі заслуговувала особливої уваги й була цікавим зразком давнього скельного монастиря.
В одному з усних переказів розповідається про перебування тут преподобного Антонія Печерського. У період княжіння хрестителя Русі Володимира з’являються подвижники, які підтримують князівську владу та обраний нею християнський шлях. Таким світочем Церкви став преподобний Антоній Печерський, наставник чернецтва на Русі. Ще зовсім молодим Антоній (у миру Антип) вирушив до Константинополя, а звідти на Святу гору Афон, щоб в одному з монастирів прийняти чернечий постриг. Згодом ігумен того монастиря з Божим благословенням відправив Антонія на Русь. Обійшовши всі монастирі, преподобний зупинився на Берестові, у печері. Князівські чвари, братовбивства знову підняли ченця Антонія в дорогу до Афону. І ось, коли 1013 року він знову повертається на Русь, тут, у дельті річки Лядової, вражений дивовижністю дністровських круч та білих скель, він зупиняється в печері й висікає в скелі келію, що донині носить його ім’я. Він повчає, наставляє братію й залишає Лядову вже як монастир.
У 1938 році було зруйновано галерею-готель, восьмикупольну церкву - добудову до великої й малої церков, іконостаси в Усіченській церкві та церкві Параскеви, втрачено ікони, писані на дереві та цинку. У 1948 році Лядовський скельний монастир став державною пам’яткою архітектури ХІ-ХІХ ст. З 1938-ого по 1960-й рік життя в Лядовських церквах завмерло.
У 60-ті роки в Антонієвській церкві відновив богослужіння отець Олександр Броньовицький, з 1991-ого по 1998-й роки - отець Володимир. 1998 року настоятелем Лядовського монастиря призначений ієромонах, а нині ігумен Антоній (Нетребін).
У день престольного свята братія приймала в обителі багато паломників, які молилися й причащалися Святих Христових Таїн під час Божественної літургії. Після служби гості подарували монастирю велику ікону Пресвятої Богородиці, яка прикрашатиме головний храм Свято-Усіченського монастиря. Отець Антоній після закінчення урочистостей запросив присутніх на обід, адже Лядівська обитель здавна славиться не тільки своєю високою духовністю, але й гостинністю.