На богословському відділі Львівського університету учили два професори, Мазуркевич і Вацка, оба великі диваки. Мазуркевич виучував менший підручник догматики Швеца і дослівно повторяв його на своїх лекціях. Зчаста питав він питомців серед року з матеріалу, що він уже викладав.
Спогади К.Студинського
На богословському відділі Львівського університету учили два професори, Мазуркевич і Вацка, оба великі диваки. Мазуркевич виучував менший підручник догматики Швеца і дослівно повторяв його на своїх лекціях. Зчаста питав він питомців серед року з матеріалу, що він уже викладав.
|
Кирило Устиянович. Карикатура на галицьких клерикалів. Зеркало, №1, 1882 р. |
Коли я був на другому році, дістав я великий підручник Швеца, а що в мене пам'ять була добра, я виучив досі виложений матеріал на ізуст. Склалося так, що Мазуркевич викликав мене і задав питання. З пам'яти виголошував я цілий розділ значно ширше, як це було в меншому підручнику Швеца. Питомці латинського обряду, поляки, що ходили спільно з нами на виклади, почали перелистковувати картки і стежити за моїми відповідями, але в підручникові малому Швеца найшли тільки виїмки. Мазуркевич слухав моєї відповіди яких 15 мінут, а коли пересвідчився, що я з пам'яти говорю та не вживаю ніякого підступу, сказав:
- Eminenter, domіne. Gratias ego! (Відмінно, пане. Дякую).
На це відізвався один з наших питомців:
- А чи хто-небудь так добре підготований серед "макогонів"?
"Макогонами" називано латинських питомців тому, що мали стрижені на голові тонзури (зачіска, що полягала у вистриженому волоссі на маківці).
Мазуркевич зблід і кликнув до мене:
- Я роблю Вас відповідальним за все, що далі станеться!
Я здивувався, що маю відповідати за псоту чи заввагу товариша, а молодь зареготалася. Мазуркевич вийшов із залі, прощаний сміхом. Ця подія скінчилася на нічім, але я при іспиті таки великого Eminenter не дістав.
Мазуркевич палив при іспитах без милосердя. Був він пострахом для питомців. Коли хто не вивчив дослівно догматику з підручника Швеца або не вмів вслухуватись у слова підповідачів, що їх називано "духами", цей перепадав, а о. Мазуркевич потішав його:
- Ви собі повторите предмет і мені повідомите.
Латинський виклад, а саме трудніші місця любив він вияснювати в польській мові, при чім заодно нас запитував, чи ми на польську інтерпретацію погоджуємося. Раз для пояснення якогось труднішого місця в догматиці звернув був увагу на св. Августина, що був грішником і тільки завдяки спеціальній Божій ласці став з ворога Церкви святим отцем. Коли св. Августин ходив по огороді ще як грішник і продумував над тим, чим міг би Церкві пошкодити, почув нераз голос: "Покайся, Августине". Він почав оглядатися, чи не побачить тієї людини, що до нього говорила. Коли ж біля нього нікого не було, він вважав цей голос за злуду або відгомін, що ніс вітер з собою. За хвилину, оповідав дальше о. Мазуркевич, почув св. Августин знову ті самі слова: "Покайся, Августине" і відповів: "Чую тебе, пане, але не розумію!" І втретє почув він ці слова і щойно тоді зрозумів, що це був Божий голос. Св. Августин почав роздумувати над собою, над своїми гріхами і навернувся до християнського життя.
Ми мали товариша Теофіла Луцика, хлопця дуже пильного, але мало талановитого. Латинська мова і зміст догматики робили йому великі труднощі. Хоть учився більше, як всі товариші, предмету опанувати не міг. Др. Мазуркевич сказав Луцикові, що не може дати йому primam (задовільно):
- Ви довчитеся і тоді відповісте, а дістанете добру оцінку!
- Прошу отця декана! - сказав питомець. - я вчився багато, але можу сказати про себе так, як св. Августин: "Чую тебе, пане, але не розумію!"
Ця відповідь питомця так сподобалася Мазуркевичеві, що дав з місця Луцикові primam і сказав:
- Моліться, міркуйте над собою - і зрозумієте все так, як св. Августин.
На годині др. Мазуркевича, задля його суворості, була звичайно велика тишина, але обопільна ненависть між ним і др. Вацкою давала не раз привід до різних ексцесів і підтинала карність між питомцями. Витворювався між ними рід "турбаторів", бо питомці знали, що о. Вацка радо вслухується в кожний дотеп, що доторкався особи о. Мазуркевича. Тому сідали питомі "турбатори" в першу лавку і безнастанно на годині о. Вацка доповідали щось веселого.
Один з них, Павло Кудрик, промовляв до свого товариша "флегматика":
- А чи знаєш, що робив о. Мазуркевич під час вакацій?
- Не знаю, - відповів "флегматик".
- Був за фірмана на кінному трамваї!
- Брешеш! - вмішувався в розмову, очевидно вдоволений, о. Вацка.
- Бачиш, це неправда! - додавав "флегматик". - Я бачив, що то не Мазуркевич, але отець Вацка був фірманом трамвая!
- Брешеш! - кричав о. Вацка. - Я збирав метелики! Безсовісний!
Професор Вацка займався дійсно студіями над мотилями і збирав їх запопадливо, купуючи нераз рідкі окази в краю і за кордоном. Гнівався о. Вацка на "турбаторів" і продовжував виклад.
- Nolite projicere margaritus aute porcos - не сипте бісер перед свиньми!
- А що, не говорив я тобі, - казав Кудрик до "флегматика", що отець декан має вдома Маргаритку...
- Брешеш! Прислуговує мені Янова, стара баба, ти, з німецьким прізвищем...
- Перепрошую отця декана! - обурювався Кудрик. - Моє прізвище не німецьке! Отець декан ображає мій рід і мою національність. Зараз іду на скаргу до уряду цлового...
- Тихо, тихо! - успокоював нібито подразненого питомця о. Вацка. - Тихо, тихо, я не хотів Вас образити... буде eminenter...
- Ну, якщо так, то інша справа! - відповів Кудрик і за хвилину почав дальше дотепкувати на велике вдоволення о. Вацки, а ще більше, питомців...
Настала небавом рання весна. Вже в половині лютого потепліло так, що люди почали скидати з себе шуби та одягатися у легші нагортки. На виклад прийшов теж о. Вацка у легкому плащі.
- Бачиш, - дотепкував флегматик. - Отець декан вже заклав футро!
- Брешеш! - відрубав о. Вац-ка.
- Певно, що брешеш, то Мазуркевич заклав футро, - говорив Кудрик.
- І то неправда! - вмішувався о. Вацка. - Мазуркевич не потребує закладати, бо має гроші!
В дійсності не було ні одної години, щоб питомці "турбатори" не уладили якої псоти на тему ворожих відносин між обома професорами. Др. Вацка був вдоволений, а коли часом питомці посоловіли і не дотепкували, йому наче чогось бракувало. Він попадав у злий гумор, питав питомців на виривки та вписував злі ноти, або читав каталог і відмовляв неприявним питомцям ноти фреквенції "diligentissime", а без неї годі було залишитись далі в семінарії.
Раз відмовив о. Вацка фреквенції питомцеві другого року Григорієві Прихіткові (в р. 1886). Через те мусив він йти на "зелену пашу", чи, як загально говорили, на "Gruenes". Кожний рік мав свого педеля, відзначаючого учня, що був посередником між питомцями і ректоратом та професорами. На четвертому році іменував ректор одного з питомців дуктором [староста групи]. Хоть Крихітко просив педелів і дуктора, щоб за ним вставилися в о. Вацки, вони не хотіли піднятися цієї услуги. Тому рішив виручити їх питомець першого року, кандидат на "турбатора" Антін Михалевич. Пішов він разом з Прихітком до мешкання о. Вацки. Під дверима вив'язалася інтересна розмова.
Михалевич застукав до дверей, а за хвилину роздався з кімнати голос о. Вацки:
- Хто там?
- Я! - відповів Михалевич.
- Що за я?
- Я!
- Дурень! - крикнув о. Вацка.
- А що, не казав тобі, що отець Мазуркевич гречніший? - говорив на весь голос Михалевич до Прихітка.
- Брешеш! - крикнув о. Вацка і з лоскотом отворив двері.
- Чого хочете?
- А правда, що отець Мазуркевич просив нас до покою, а не приймав біля дверей, - передражнював Михалевич о. Вацку.
- Йди сюди! - кричав о. Вацка і впустив обох питомців до кімнати. - Чого хочете?
- Бачиш, Мазуркевич запросив нас сісти. Мазуркевич гречніший! - доповідав Михалевич.
- Сідайте! - лютував о. Вацка, бо йому питомці перервали мікроскопічну роботу над мотилями.
- Прошу отця декана увзягляднити прохачів, вибачити бідному Прихітці той раз і написати в індексі: diligentissime.
- Не можу! - кликнув подразнений о. Вацка.
- А бачиш, що Мазуркевич ліпший. Він пішов нам назустріч, а отець декан - ні!
- Покажіть свій індекс!
Прихітко подав індекс, а коли о. Вацка побачив, що о. Мазуркевич вписав ноту "diligentissime", взяв за перо і дав таку саму ноту. Глянув опісля на Михалевича і спитався:
- Що Ви за один?
- Дуктор з четвертого року...
- Не пригадую собі пана...
Питомці попрощалися з о. Вацкою і, врадувані, вийшли з кімнати. Щойно у найближчому році побачив о. Вацка Михалевича на своїй годині і кликнув до нього:
- Такий з пана дуктор з кінським писком...
Михалевич мав дійсно подовгасте лице... Коли, одначе, він загрозив жалобою до "уряду цлового", о. Вацка втихомирив його обітницею доброї ноти.
З того часу були обидва приятелями. Михалевич визначався як "турбатор", але дотепи на загал рідко коли були нові. Їх з певними змінами повторювано та перемелювано щороку на різні способи, докиль обох професорів одночасно не спенсіоновано.
Найбільше жалували питомці за Вацкою, що, попри свої чудацтва, радше заслуговував на пошану, чим на глузування. При іспиті ставав о. Вацка біля питомця і слухав уважно його відповідей та не дозволяв на всякі приповідання. Одні "турбатори" мали право заглядати до скриптів при іспиті. Щоб, одначе, не перепасти, також "турбатор" мусів бути хоч трохи приготованим з предмету.
Безпосередньою причиною спенсіонування обох професорів були необережні слова о. Вацки про єпископа Пузину, що був тоді ректором латинської духовної семінарії, а з часом став краківським єпископом і кардиналом. Єп. Пузина був спершу австрійським службовиком і щойно з часом перейшов на богослов'я. Був звичай, що при іспитах питомців засідали по одному крилошани латинського і нашого клиру. Вони прислухувалися відповідям питомців свого обряду і могли мати вплив на класифікацію.
Раз прийшов на іспит з догматики єп. Пузина, чого раніше ніколи не бувало. Його поява на іспиті наполохала більше о. Мазуркевича, як питомців, що привикли були до свого ректора у щоденному житті. Приява єпископа при іспиті викликала була між нашими питомцями сенсацію. Один із "турбаторів" запитав о. Вацку, чому єпископ не прийде на його іспит, а він відповів:
- Завалив раз був єпископа Пузину на екзамені Мазуркевич, а той йому зараз хоче дати відчути, що вищий від нього...
Хоть о. Вацка сказав ті слова по іспиті тільки у прияві кількох наших питомців, вони рознеслися по місті та дійшли до ушей єп. Пузини. Спенсіоновано о. Вацку 1890 р. рішенням міністра освіти з дня 10.IV, а те саме зроблено для товариства з др. Мазуркевичем.
Нещастям о. Вацки було те, що не вмів закрити перед молоддю своїх слабих сторін, свого чудацтва. Спеціально до українських питомців відносився він жичливо, бо кожний з них від 1858 р. аж до воєнних часів мав скінчену ґімназію та іспит зрілості, чим не могла почванитися латинська духовна семінарія, де для браку духовенства принимано кандидатів без покінченої ґімназії. Так само жичливо відносився він до українського духовенства, бо бачив у ньому не в порівнянні кращий та інтелігентніший матеріал.
Після спенсіонування жив ще довший час на самоті у Львові та умер в нашому Страсному тижні в 1909 р. на 78 році життя, через що українці не змогли йому віддати останньої прислуги.
Др. Мазуркевич умер у Львові 21.IV.1895 р. на 68 році життя. Замкнулася карта життя двох чудаків, що не терпіли себе взаємно та немало причинилися своїм чудацтвом до розладу в духовній семінарії. Якби не залізна рука о. ректора Олександра Бачинського, то ледве чи вдалося би цей розлад стримати.