В УПЦ КП не бачать перепон для процесу підготовки до діалогу між Київським Патріархатом і УПЦ (МП) та закликають своїх вірних «всіляко сприяти встановленню між православними віруючими обох Церков мирних взаємовідносин».
В УПЦ КП переконані, що поодинокі конфліктні ситуації, які виникають через зміну парафіями своєї юрисдикції, не можуть бути перешкодою для продовження підготовки до діалогу між УПЦ (МП) та Київським Патріархатом.
В УПЦ КП ще раз нагадали, що «цінують і залишають для себе можливим розглядати всі конструктивні пропозиції Константинопольської Матері-Церкви, які вестимуть до об’єднання Українського Православ’я».
Щодо стосунків з Російською Федерацією, то тут позиція УПЦ КП є незмінною: збереження і зміцнення відносин між обома державами «є можливим лише на основі справжньої взаємної поваги до суверенітету, державної незалежності, національних та культурних особливостей України та Російської Федерації».
Члени Синоду УПЦ КП ухвалили:
1. Схвалити позицію, висловлену в листі митрополита Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Димитрія на ім’я архиєпископа Митрофана (Юрчука) та у Зверненні Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета до єпископату, духовенства та вірних Української Православної Церкви, які знаходяться в єдності з Московським Патріархатом, з приводу підготовки до діалогу. Нагадаємо, що 20 листопада 2009 р., з благословення Патріарха Філарета митрополит Переяслав-Хмельницький і Бориспільський Димитрій направив лист керуючому справами УПЦ (МП) архиєпископу Митрофану (Юрчуку) з роз’ясненням позиції Київського Патріархату з питання діалогу. 24 листопада 2009 р. Синод УПЦ (МП) заслухав інформацію архиєпископа Митрофана (Юрчука), голови робочої групи УПЦ (МП), на яку покладено відповідальність за підготовку до діалогу з УПЦ Київського Патріархату, про засідання двох робочих груп, яке відбулося 2 жовтня 2009 р., та про його підсумки.
2. Відзначити, що Звернення Синоду УПЦ (МП), прийняте на засіданні 24 листопада 2009 р., за своїм духом і змістом більше нагадує подібні звернення 10-15-річної давності, які не привели до жодних позитивних наслідків, а лише підігрівали ворожнечу між православними в Україні. Разом з тим Синод розуміє складність ситуації, в якій перебуває УПЦ (МП), неоднозначне сприйняття в її середовищі самого факту зустрічі між представниками УПЦ (МП) і Київського Патріархату, а тому, попри незгоду з багатьма положеннями згаданого Звернення, не вважає його перепоною до продовження процесу підготовки до діалогу між Київським Патріархатом і УПЦ (МП).
3. Закликати архиєреїв, духовенство та вірних Київського Патріархату уникати проявів ворожого ставлення до представників УПЦ (МП), всіляко сприяти встановленню між православними віруючими обох Церков мирних взаємовідносин. Слід пам’ятати, що ми є дітьми Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, сповідуємо одну православну віру, а прояви ворожнечі ускладнюють процес об’єднання розділеного Українського Православ’я.
4. У випадках переходу парафій з юрисдикції однієї Церкви до іншої необхідно, в першу чергу, зважати на волю більшості її парафіян. У цих питаннях недопустиме використання фізичного чи морального насильства. Разом з тим Священний Синод вважає, що поодинокі конфліктні ситуації, які виникають через зміну парафіями своєї юрисдикції, не можуть бути перешкодою для продовження підготовки до діалогу між УПЦ (МП) та Київським Патріархатом. Більш детальне обґрунтування позиції Київського Патріархату з цього питання міститься у листі митрополита Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Димитрія від 20 листопада 2009 р.
5. Відзначити, що Київський Патріархат усвідомлює важливість канонічних норм устрою Православної Церкви та непорушно їх дотримується у своєму житті. Разом з тим Київський Патріархат відрізняє канонічні норми від їхнього тлумачення, на яке Московський Патріархат не має монополії. Історія Московського Патріархату свідчить про багато випадків прийняття неканонічних рішень її Предстоятелями чи Соборами (Синодом), які потім скасовувалися, як неправильні.
На відміну від Римо-Католицької Церкви, яка дотримується хибного вчення про непомильність Римського Папи, Православна Церква не знає такого вчення і не засвоює непомильності ані окремим Предстоятелям Церков, ані окремим архієреям чи їхнім Соборам. Непомильною є лише вся повнота Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви.
6. Констатувати, що єдність Православної Церкви визначається, перш за все, єдністю православної віри, а не підпорядкуванням певному патріаршому престолу чи належністю до «слов’янської цивілізації» або «російського світу». Спроби у будь-якій формі – «історичної Русі», «слов’янської цивілізації» або «російського світу» – відродити середньовічну ідею про те, що «Москва є третій Рим», є неприйнятними і шкідливими для єдності Вселенського Православ’я. За цими спробами бачимо бажання використати авторитет і структуру Церкви для досягнення політичної мети відновлення втраченої влади Москви над країнами колишнього Радянського Союзу. Реалізація цих ідей має на меті в першу чергу позбавити Україну реального державного суверенітету і незалежності.
Українська Православна Церква Київського Патріархату послідовно виступає за збереження і зміцнення партнерських, добросусідських та дружніх відносин між українським та російським народами, між Україною та Російською Федерацією. Але збереження і зміцнення таких відносин є можливим лише на основі справжньої взаємної поваги до суверенітету, державної незалежності, національних та культурних особливостей України та Російської Федерації.
7. Відзначити важливість продовження контактів з Константинопольською Матір’ю-Церквою у справі подолання розділення Української Церкви, оскільки Константинопольський Патріархат виявляє своє бажання, а також має авторитет і належну поінформованість в українських справах для того, щоби бути не тільки стороною чи посередником діалогу, але й центром єднання Українського Православ’я. Ми високо цінуємо це і залишаємо для себе можливим розглядати всі конструктивні пропозиції Константинопольської Матері-Церкви, які вестимуть до об’єднання Українського Православ’я.