Мініатюрний роздум на фоні "консервативно-ліберального" протистояння
У вересні Український католицький університет (УКУ) став предметом бурхливих дискусій щодо його права керуватися християнським світоглядом, цінностями, принципами (які заявлені як мінімум в його назві). Серед різноманіття висловлювань на цю тему мені особливо сподобалася думка, яку висловив Валерій Пекар: «...радикальні рішення в той або інший бік зроблять тільки гірше. Ми зіграли в гру програш-програш: програли консерватори, бо їх ганьблять, і програли ліберали, бо втратять вплив, і програла суспільна згуртованість, бо розрив збільшился. Я не хочу грати в цю гру. І вам не раджу».
Вважаю, що сказане стосується не тільки конкретного випадку з УКУ чи ситуації з консерваторами/лібералами. Погляньмо широко – і побачимо, що схильність до гри в «програш-програш» – це глобальна, загальнонаціональна проблема. Яка проявляє себе в нашому менталітеті на всіх рівнях: на управлінському, культурному рівні, у функціонуванні інституцій, у ставленні один до одного... Декларативно наше суспільство відкидає все «радянське» Але ж гра в “програш-програш” свідчить, що ми ще не позбулися шаблонів радянщини, вони й досі присутні в нашому мисленні і звичках. Наприклад, при плановій економіці в СРСР магазин не міг знизити ціну на товар, який швидко псувався; вважалося, що краще, коли ці продукти згниють і будуть списані – ніж знизити ціну, щоб швидше розпродати. А інше було навпаки дефіцитом. Ні економіка, ні людина від цього не вигравала. Але так було прийнято. Цей приклад невеличкий, можна знайти більш глобальні і серйозні приклади. Проте і зараз українці так само прогрАють (і програЮть) в будь-якій ситуації, де своєю радикалізацією ризикують знищити (“закенселити”) щось корисне без можливості альтернативи (або пропонуючи геть непідходящу).
На мою думку, проблема стратегій гри надзвичайно актульна для нашого суспільства. Вона не зводиться до конкретної ситуації з якогось одного питання. Ми різними способами отримали в спадок оце мислення категоріями «програш-програш» і, на жаль, зараз для багатьох це залишається нормою – зробити так, щоб ніхто не виграв (за брутальною схемою «так не діставайся ж ти нікому»). Буде прикро, якщо наше мислення не зміниться на краще – особливо, враховуючи виклики сьогодення і боротьбу за ідентичність...