Питання релігійної свободи, прав людини та місця релігійної сфери у сучасному публічному просторі стали ключовими під час обговорення на Віденському Симпозіумі, що відбувся 23-25 лютого у Відні, в Австрії.
Цей захід організувала міжнародна правозахисна організація ADF International. Вона сприяє захисту свободи віросповідання та цінностей традиційної сім'ї в усьому світі та створює майданчики для діалогу, допомагає налагодити взаємодію між християнськими юристами, політиками, правозахисниками з різних країн.
— Які головні теми турбують християнську спільноту Європи сьогодні?
— Якщо брати сферу свободи совісті та релігійних поглядів, зокрема питання сім’ї та шлюбу, то у багатьох країнах Європи є багато схожих проблем, у тому числі з Україною. Дискусії були навколо впливу прецедентних рішень Європейського Суду з прав людини на національне законодавство країн, що входять до Ради Європи. А також чи правомірним є дедалі більше зазіхання структур ЄС на суверенітет держав-членів.
Обговорювалася також проблематика анти-дискримінаційного законодавства, яке часто призводить до дисбалансу у забезпеченні фундаментальних прав людини. Наприклад, це призводить до обмеження свободи совісті та вираження релігійних поглядів, передусім щодо сім’ї та шлюбу. На жаль, вже непоодинокими є випадки, коли священнослужителі Церков у різних країнах Європи зазнавали переслідувань з боку правоохоронних органів за проповідь, що популяризувала традиційну сім’ю, чи з Біблійними цитатами про гріх гомосексуалізму. Тож учасники Симпозіуму намагалися зрозуміти, в чому полягає різниця між свободою слова, свободою вираження поглядів, з одного боку, та переслідуваною в багатьох країнах мовою ворожнечі, з іншого.
— А в якому контексті лунають згадки про Україну?
— Мене запросили виступити з окремою доповіддю про законодавчі процеси в Україні у сфері свободи совісті. Тому я використав цю можливість, щоб краще поінформувати європейських і американських колег про наслідки російської агресії проти України, що супроводжується релігійними переслідуваннями, а також про європейські очікування та побоювання українців. Не лише для України, але і для нинішніх членів ЄС, гострим стає питання збереження власної культурної самобутності, ідентичності та суверенітету.
Особливо це стосується питань захисту суспільної моралі та традиційних для країни цінностей. Ці питання гаряче дебатуються в Польщі, Італії, Хорватії, Румунії, Молдові, Угорщині, Болгарії та інших країнах ЄС. Тож Україна не є самотньою у своїх запитаннях про те, чого їй очікувати від Європейського Союзу в гуманітарній сфері. Як казали інші учасники Симпозіуму, в Європі багато говорять про європейські цінності, але вже мало хто знає, про що саме йдеться.
— Які практичні уроки чи рекомендації можна винести для української ситуації з обговорень?
— Нам слід і надалі спілкуватись з європейськими і американськими партнерами. Часто вони не обізнані щодо тонкощів геополітики, бо самі більше переймаються внутрішніми проблемами. Але подібні майданчики, як цей Віденський Симпозіум, допомагають налагоджувати зв’язки, обмінюватися інформацію та досвідом, що дозволяє прогресивним силам зміцнюватися та діяти більш ефективно. Подібне налагодження містків України із зовнішнім світом конче потрібне на постійній основі.
Україна має навчитися відстоювати свої інтереси на міжнародній арені. Але це можливо тоді, коли ми самі краще сформулюємо власні цінності та стратегію розвитку, щоб розуміти, що для нас є прийнятним, а що ні, яка ціна питання є допустимою, а що не підлягає жодним компромісам.
— Звертаючись до поточних проблем для українського релігійного середовища – на що особливо варто звернути увагу?
— Україна потребує збалансованого законодавства у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій. Церкви є частиною суспільства та публічного простору, є активними громадянськими інституціями. Про це часто забувається під час законотворчого процесу, коли церковне життя звужується до храмової огорожі. Зі свого боку і Церквам слід більше пильнувати за тим, щоб їх голос звучав і був почутий у суспільстві, щоб їх права не були обмежені.
Очевидно, що давні і нові законодавчі прогалини та їх вільне тлумачення місцевими посадовцями призведуть до появи більшої кількості судових позовів. На цьому фоні процес перереєстрації релігійних організацій, запущений у серпні 2015 року, засвідчує чимало проблем кадрового і нормативного характеру та вже сьогодні пробуксовує. Це призведе до того, що рано чи пізно, Уряду та Верховній Раді доведеться відволіктися від решти важливих питань та конструктивно, послідовно, у відкритому діалозі вирішувати концептуальні питання державної релігійної політики.