Валерій АНТОНЮК: Якщо народ говорить правду, шукає справедливості, бажає позбавитися корупції, жити чесно — Церква мусить це підтримати
Інтерв’ю з Валерієм АНТОНЮКОМ, новим головою ВСЦ ЄХБ обраним, на цю посаду 13 червня 2014 р. рішенням 27-го з’їзду ВСЦ Євангельських Християн Баптистів, про україно-російські стосунки баптистських союзів, про сучасний український контекст, про зменшення чисельності церков, а також про оновлення пасторського складу та плани на майбутнє.
— Прокоментуйте, будь ласка, слова резолюції XXXIV З'їзду РС ЄХБ по ситуації в братській Україні: «Ми проголошуємо свою прихильність Біблійному вченню, яке не сприймає насильницького повалення законної влади, націоналізму і дозволу соціально-політичних протиріч, інакше як шляхом політичних переговорів. «З бунтівниками не спілкуйся» (Притчі 24:21)».
— Біблія містить багато прикладів як Бог поставляв людей і довіряв їм владу, так і історії, які оповідають про те, як Він позбавляв людей влади. Яким чином Він це робить – визначаємо не ми. Цар над усіма царями, як хоче, так і піднімає правителів і як хоче, так їх і принижує. Рішення, які прийняті на російському з'їзді — це погляд і оцінка ситуації служителів з Росіі. В Україні ми маємо інше розуміння і позицію, тому висловлюємо свою точку зору.
— Чи згідні ви з цією резолюцією?
— У мене таке враження, що це не зовсім природній документ, який хотіли прийняти служителі церков ЄХБ, на з'їзді. Але напевне комусь це було потрібно. Не можу погодитися з низкою досить суперечливих тверджень цього документу. Політизація Церкви завжди приводила до поділення і непорозуміння між її служителями. Нас, християн, об'єднують не спільні політичні вподобання, але істина Слова Божого, а також спільна співпраця задля досягнення людей, які далекі від Бога. Тому варто молитися за тих, хто виявляє недалекоглядність в таких питаннях.
Євангельські християни, як правило, мають космополітичної погляди. Оцінюючи події, ми виходимо із біблійних перспектив, тому маємо глобальний погляд на всі процеси, які відбуваються. А особливо, якщо це болючі події, що викликають суспільну напругу або міждержавні протистояння. Ситуацію пояснює нам Слово Боже, чому і що відбувається. Проте ми, громадяни, не тільки Небесного Царства, але й своєї земної батьківщини.
Ми ніколи не зможемо гідно служити людям, якщо не любимо ту землю, де Бог визначив нам народитися і служити. Біль народу, його страждання, політичні кризи – впливають на наше життя. Перш за все, нам варто шукати відповідь в Святому Писанні і сучасні виклики сприймати з біблійної точки зору. Ми не можемо бути Церквою, якій нав'язують думку чи позицію, бо саме Церква покликана аналізувати будь-яку ситуацію і доносити істину людям і бути вище політиків. Коли Церква заангажована — вона не зможе говорити Божу правду. Коли християни роблять суто політичні заяви, догоджаючи «сильним світу цього» – це не гідно і виглядає принизливо.
Не варто поклонятися царям земним. Біблія навчає нас визнавати їх як людей, яким Бог довірив владу тільки на певний час. Але визнання влади і преклоніння перед нею – це різні речі. Пригадую, яку вивірену і правильну позицію займали служителі церков в часи піднесення Третього рейху: «Покора тиранам рівнозначна непокорі Богу», – говорив Дітріх Бонхоффер і група пасторів разом з ним. На жаль, таких було небагато.
– Нещодавно Ваш перший заступник Ігор Бандура, в своєму інтерв'ю для сайту російського союзу баптистів зазначив, що «... церква підтримує народ ...». Іншими словами, Церква залишилася з народом, хоча він є бунтівником, як на думку російських баптистів. В цьому ми бачимо різницю між українським і російським баптизмом. Які ще ви бачите відмінності?
— Україна — не Росія. Ми звершуємо служіння в різних релігійних і політичних контекстах. Різниця полягає в тому, що у нас в Україні переміни, які відбуваються останні місяці, якраз і пов’язані з тим, що спрага народу до правди і ствердження справедливості досить відчутна. І коли народ говорить правду, шукає перспектив – християни розуміють це. Так народ і Церква говорять в унісон, бо це відповідає біблійним принципам. Ми безумовно підтримуємо, якщо народ назвав чорне – чорним, біле – білим, корупцію – корупцією, агресію – агресією, несправедливість – несправедливістю! Якщо це відповідає біблійній істині.
— Чи можна сказати, що українські баптистські церкви підтримали народ в його повстанні проти влади?
— Сила Церкви виявляється не в тому, щоб стояти на боці народу чи влади. Сила Церкви – бути завжди на боці правди, незалежно від державного устрою, політичних протистоянь і суспільних настроїв. Якщо народ говорить правду, шукає справедливості, бажає позбавитися корупції, жити чесно – християни покликані це завжди підтримували.
Церква відділена від держави, але вона не відділена від суспільства. І коли суспільство в кризові моменти потрясінь переживає особливе почуття справедливості, Церква має служити людям, вказуючи шляхи, які приводять до справжніх перетворень як в серці людини, так і життя країни.
— Як Ви вважаєте, чи не скомпрометував Олександр Турчинов українських баптистів?
— Коли американський пастор Мартін Лютер-Кінг проголошував відому промову «У мене є мрія», не всі американські християни йому аплодували. Немало із них були переконані в тому, що цей баптистський пастор діє несправедливо і зухвало. Потрібен був час, щоб зрозуміти чому так все відбулося. США в ті часи проходили складний процес переоцінки свого ставлення до іншої раси. Але це була реалізація частини Божих планів. І тільки пройшовши певний шлях і озираючись назад, вони зрозуміли – що їх вів в цьому Господь.
Нам, християнам в Україні, потрібен також час, щоб об'єктивно зрозуміти що відбулося на початку 2014 року і яку роль Бог довірив Олександру Турчинову в цих складних процесах. Я переконаний, що на цей час і в таких умовах Бог довіряє кожному виконувати те, що важливо саме для нього. Тому наразі не варто говорити про компрометування євангельсько-баптистських церков. Емоційні і поспішні висновки, як правило з часом виявляються досить поверхневими і суб'єктивними.
— Сепаратисти на Сході захоплюють церковні будівлі і перетворюють їх у свої штаби. Чи відомі випадки, щоб молитовні будинки ЄХБ захоплювали, перетворювали на штаби або руйнували?
— Декілька днів тому, в одному з селищ Луганської області, прийшли так звані «народні ополченці» і разом із головою цього селища забрали молитовний будинок, розмістивши там свій штаб. «Потім ми його вам повернемо», — обіцяли вони. В Краматорську і Слов’янську все досить не просто. В цих містах багато християн були вимушені залишити свої доми і переїжджати в інші регіони України. Був час, коли неможливо було навіть провести спільно хліболамання в церкві. Пресвітери церков залишаються там на місці і як можуть допомагають людям, бо є ті, хто не може залишити небезпечні території. В розмові один пастор сказав — «ми залишаємося до кінця, що Бог дасть, те і приймемо…». Вони вірні своєму пасторському покликанню, тому що там є члени церкви і вони залишились з ними до кінця. Однак приміщення церков і в Слов’янську, і в Краматорську не були захоплені.
— Як прореагували обласні об'єднання на дестабілізацію обстановки в Луганській і Донецькій областях?
— На початку цих трагічних подій багатьох людей із Донбасу прийняли саме в Західній Україні. Зараз переселенців зі Сходу приймають до себе віруючі і церкви по всій Україні. Потік збільшується з кожним днем, відбувається певна координація їх переміщення та розселення. Також християни збирають допомогу; одяг, продукти і наскільки це можливо, все це відправляється в «гарячі» регіони.
— Статистика говорить про повільне зменшення кількості як баптистських церков, так і віруючих в Україні. Так в 2006 р. було — 2827 церков та груп, які належать до ВСЦ ЄХБ. На сьогодні це 2713 церков та груп (за 8 років зменшилося церков на 4%). За кількістю віруючих тут наступна ситуація: у 2006 році було 136 811 членів церкви, а на 2014 рік їх зменшилось до 120 957 чоловік. Чому баптисти зменшуються в чисельності? Це загальні тенденції для всього протестантизму, або це ситуація, яка типова тільки для євангельсько-баптистських церков України?
— Є декілька причин для пояснення таких тенденцій, які ми спостерігаємо щодо зменшення кількості церков і віруючих. Перша із них полягає в тому, що у Бога є особливі періоди, коли Він по-особливому діє. Якщо ми говоримо про 90-ті роки минулого століття, то за перші 10-15 років свободи в Україні, після розпаду Радянського Союзу, ми розуміємо, що це був час відкритих дверей і нових можливостей. Це сприяло тому, що багато людей після духовного голоду і падіння «залізної завіси» приходили до Бога. По-різному оцінюють цей період. Одні говорять про те, що це був час пробудження. Інші стверджують, що це був час перших серйозних можливостей. Але переміни призвели до суттєвого кількісного зростання: утворювались нові громади, церкви хрестили сотні новонавернених. Як організм, Церква переживає різні етапи своєї історії і це закономірний процес. Часи свободи принесли нові виклики і проблеми. Цим можна пояснити і уповільнення в зростанні і навіть певний спад. Для нас важливим сьогодні є не тільки питання, чому існує така тенденція, а що ми покликані зробити, щоб ситуація змінювалася і відбувалося чергове зростання як кількісне, так і якісне.
Друга причина, ми розуміємо, що за часів свободи, при всіх наших можливостях, ми все ж таки не звернули достатньо уваги на системну і ґрунтовну підготовку нового покоління служителів. Відомо що від підготовки лідерів багато залежить яким буде життя церкви. Це мають бути люди, які розвинуті в різних напрямках, які можуть бачити дальше і тому ми розуміємо, що були певні не доопрацювання в цьому напрямку. Хоча за цей час багато нових служителів долучилося до служіння. Ми бачимо – покоління служителів змінилось. Абсолютна більшість з тих, хто звершував служіння на початку «перестройки» і потім розпаду Радянського Союзу, вже завершують служіння, на їх місце приходять нові. Але приготувати нову генерацію служителів – це те, чим сьогодні нам варто серйозно опікуватися і це дасть свої результати у розвитку церков. Наведу таку статистику: за останні два роки ми змогли рукопокласти більше ніж 250 служителів у помісних церквах, що є певним прогресом і це результат того, що ми звертаємо особливу увагу на цю потребу. На сьогоднішній день ми бачимо, що є серйозна потреба в тому, щоб готувати принаймні 1500 служителів, які мають присвятити своє життя служінню.
Третій момент, який пояснює причини спаду — це відношення церкви до молоді. Слід вчасно і правильно звертати увагу на молодь і молодіжні служіння. Переважна більшість тих, хто зараз приймає хрещення в церквах, це молоді люди, які, або виросли в християнських родинах, або прийшли зі світу. Завдання служителів полягає в тому, щоб зрозуміти, прийняти і послужити їм, не зважаючи на те, що вони можливо по-іншому мислять і мають свої особливості. Це дасть новий поштовх у майбутньому в розвитку церков. Робота з молоддю є одним із пріоритетних напрямків в нашому служінні на найближчі роки.
— Від чого залежить зростання церкви?
— Христос будує Церкву. Тому її зростання залежить від служіння Духа Святого і нашої готовності виконувати Його завдання. Зростання Церкви не залежить передусім від структури, церковних проектів, адміністрування. Про це варто пам'ятати, але це не головні передумови для зростання. Переконаний, що церкви зростають, якщо не закриваються самі в собі, але навпаки співпрацюють з іншим церквами і ця співпраця в досягненні не спасенних посилює євангельську місію. Що не може зробити одна церква, можуть досягти десятки і сотні церков разом.
— Які реальні кроки ви плануєте зробити, щоб оновити пасторський склад баптистських церков? Чи існує віковий ценз для пастора баптистської церкви?
— Для нас сьогодні одне із пріоритетних питань – підготовка служителів і в першу чергу пасторів та місіонерів. На сьогоднішній день нам потрібно для існуючих церков не менше 500 пасторів і це виклик для діючих служителів. Якщо врахувати те, що до двісті наших братів-служителів вже в передпенсійному і в пенсійному віці, то ця цифра може сягати вже до 700 пасторів. І це те, що необхідно церквам уже сьогодні. Перш за все нам необхідно в сучасних умовах переглянути нашу співпрацю з християнськими семінаріями і коледжами та мати чітке розуміння гідної академічної та духовної підготовки служителів.
Питання полягає в наступному: як студенту від семінарської парти дійти до церковної кафедри? Яка роль помісної церкви в його вихованні? Адже це не тільки питання його теоретичної підготовки, але і формування його характеру, духовної зрілості, соціального забезпечення тощо.
Другий крок: є ціла низка пасторів, які з готовністю могли би залишати вже відповідальне служіння і передавати його іншим, але не має кому його передавати і це особливо гостро відчувається в сільських церквах…
Щодо вікового цензу, то я погоджуюсь, що це питання необхідно порушувати, особливо в міських, великих церквах. Тут важливо вчасно робити ротації і передавати служіння підготовленим братам. Також важливо створювати можливості для служіння пасторських команд, де кожен знає своє місце і відповідає за окремий напрямок служіння. Цими питаннями ми опікувалися і покликані опікуватися, бо ми молимося про 1500 нових, молодих лідерів, які повинні увійти в служіння ближчими роками. Зараз ми по-особливому звертаємо увагу на питання наставництва. Пастору легко завершити служіння тоді, коли він виділяв час, щоб вкладати себе в підготовку молодих служителів. Я бачу, що сьогодні у нас є певні добрі зрушення і росте покоління нової генерації служителів.
— Чи будете Ви встановлювати критерії для пастирів, в плані їх освіти, щоб стимулювати їх отримувати богословські знання рівня бакалавра чи магістра?
— Ситуація сьогодні, якщо її порівнювати з тим, що відбувалося десять-п'ятнадцять років тому, суттєво відрізняється. На сьогоднішній день абсолютна більшість церков, які розвиваються, зацікавлені в богословській освіті своїх пасторів. Сьогодні непросто обрати пастора у церкві, яка має розвиток і зростання, не враховуючи його духовний рівень, характер, а потім і академічну підготовку. Враховується також його готовність й надалі навчатися та підвищувати свою кваліфікацію.
Одна із тез бачення ВСЦ ЄХБ визначає досить високі вимоги до пасторів: ми бачимо кожну помісну церкву з підготовленим пастором, який постійно підвищує свою кваліфікацію.
У нас існує практика в багатьох об’єднаннях церков, коли готуючи служителя на рукопокладення, мають з ним співбесіду, задають йому відповідні питання, які характеризують його в доктринальному та духовному плані. Це допомагає зрозуміти рівень його зрілості і духовних дарів. Співбесіда з пасторською комісією дає рекомендації церкві і орієнтири, наскільки кандидат готовий до служіння. Ті ж служителі, які за якихось причин не мають відповідної освіти, їх заохочують до навчання.
— Знайомлячись з кількістю церков євангельських християн-баптистів, можна звернути увагу, що дві третини з них знаходяться у сільській місцевості, у той час, як дві третини населення країни живуть у містах. Така ситуація була б адекватною сто років тому, коли більша частина населення України проживала в сільській місцевості, але зараз інша ситуація. Зараз необхідно робити акцент не на утворенні церков у всіх населених пунктах України, а на створенні великої кількості церков в міських кварталах зростаючих міст. Ви плануєте змінити ситуацію, щоб кількість міських церков почала зростати?
— Я думаю, що це ще один виклик, який стоїть сьогодні перед служителями церков: в урбанізованому суспільстві працювати там, де є максимальна кількість людей, там де вони проживають, працюють і йти до них. Урбанізація захоплює Україну, як і інші країни світу, і це необхідно враховувати в сучасному контексті служіння.
Наш пріоритет якраз в тому, щоб більше сфокусуватися на роботі у великих містах, в обласних центрах. Для цього необхідна особлива підготовка місіонерів для служіння в умовах міста. І ми розуміємо, що ці тенденції збережуться в ближчі роки і десятиліття, тому акцент необхідно ставити на заснуванні нових церков саме у містах.
З іншого боку, чому так сталося у минулому? Коли відкрилися двері для благовісття після розпаду Радянського Союзу, церкви утворювалися скрізь, Бог діяв і в містах, і в селах. Тому не варто знецінювати те, що є Божою роботою в нашій історії.
Сьогодні, коли стрімко змінюються умови і навколишній світ, а суспільство стоїть перед новими викликами, церква повинна передбачати і вчасно змінювати свої акценти для того, щоб залишатися ефективною в служінні людям. Сьогодні утворювати церкву і починати служіння в мегаполісі набагато складніше, ніж це було раніше. Необхідна і відповідна підготовка, мудрість, і звичайно покликання від Бога.
— Що Ви плануєте робити, щоб повернути для баптистської церкви втрачені позиції лідера євангельського протестантизму в Україні?
— Питання лідерства союзів чи об’єднань — питання відносне. Це не є головний пріоритет чи основний показник служіння – підкреслювати свої переваги, або говорити про кількість церков, членства. В наш час, при сучасних можливостях і технологіях, можна багато що, як кажуть, «розпіарити» і подати зовсім не так, як воно виглядає насправді. Я не розцінюю лідерство церков чи союзів за їх кількісними показниками, харизматичністю їх лідерів, скоріше визначав би виходячи з критерію інтеграції церков в життя суспільства і реального духовного впливу на життя людей які ще не знають Бога. Церква покликана залишатися «сіллю» і «світлом» для світу – це справжній показник духовного успіху. Виміряти його неможливо світськими критеріями. На жаль, Україна пам’ятає сумні історії будівництва «своїх царств» через намагання підняти «супер церкви». Був час великих проектів і сміливих «пророцтв», про які сьогодні соромно згадувати. А закінчилось все поділеннями і скандалами.
В сучасних реаліях України відбувається чергова переоцінка ставлення людей до євангельських церков.
У важких умовах, в яких опинилася країна сьогодні, ми маємо чудову можливість як церкви ВСЦ ЄХБ аналізувати, діяти і перемагати. Краще це робити без шуму і реклами. Ми зустрічаємо нові виклики, але Бог дає і нові можливості. Вплив Церкви багато в чому буде визначатися тим, наскільки правильно ми розуміємо час, в який живемо, як розуміємо Слово Боже і наскільки сповнені силою Духа Святого, щоб говорити людям про спасіння.
Я вірю, що євангельсько-баптистським церквам в Україні необхідні серйозні переміни для того, щоб залишатися потрібними в суспільстві. Водночас у нас є можливості переживати важливі і глибокі переміни. Я вірю, Бог веде нас як Свою Церкву дорогою зростання, удосконалення і перемін, і якщо продовжить наше життя – країна відчує ще не раз благотворний вплив євангельської істини, яку ми доносимо людям через проголошення Євангелії.
Розмовляв Костянтин Тетерятников
