Василь Боєчко: «Євромайдан, як лакмусовий папірець, показує, хто ми є»

23.12.2013, 12:24

Василь БОЄЧКО, єпископ Церкви християн віри євангельської Львівщини та колишній релігійний дисидент, зазначає, що Євромайдан був організований за двома євангельськими принципами – злом не протився злому та не вибирай собі вождів.

Василь БОЄЧКО, єпископ Церкви християн віри євангельської Львівщини та колишній релігійний дисидент, зазначає, що Євромайдан був організований за двома євангельськими принципами – злом не протився злому та не вибирай собі вождів. На його думку, події на Майдані є божественно-народним спротивом, місія церкви у якому – бути у найбільш гарячих точках. Про те, якою була роль П’ятидесятницької Церкви в подіях Євромайдану далі у розмові із доктором теології та ведучим телепередачі «Вічне джерело» Василем Боєчком.

— Деякі медійники, що аналізують залучення християнських конфесій до суспільно-політичних подій в Україні, кажуть, що протестанти є досить пасивними. Якщо УГКЦ, УПЦ КП першими заявили про своє ставлення до розгону Євромайдану, то протестанти зробили це із відносним запізненням. До того ж у деяких церквах панує позиція нейтралітету, в інших – єдиноможливою формою участі в Євромайдані є молитовна підтримка, а ще інші – хоч із запізненням, зате разом із духівниками вийшли на Майдан. Скажіть, чим зумовлена така різновекторність позиції?

— Залежить від рівня духовної свідомості. Коли Дух Святий керує людьми, то не може бути різновекторності. Коли першоапостольська церква переживала переслідування, ніхто не казав, що треба йти на компроміси з владою. Коли Петра закрили у в’язниці, церква горливо молилася. Коли апостолам погрожували наказом не говорити більше про Христа, вони просили Божого заступництва і відкрито казали: «Боже, споглянь на їхні погрози». Це був спротив. Це була політика. Це були на той час антидержавні дії. Коли державні провідники казали: «Замовкни», вони з ще більшою відвагою проголошувати Слово правди. І там не було різновекторності. Пам’ятаєте, як на П’ятидесятницю за молитвою апостолів місце, на якому вони були, похиталося. Не від крику, а від того, що Бог ствердив своєю присутністю цю молитву.

Євромайдан, як лакмусовий папірець, показує, хто ми є. У якійсь мірі він показав, як ми духовно відстали. Якими б цитатами ми цього не покривали, духовна короткозорість існує. Сьогодні нам треба каятися у тому. Є люди, які виголошують свої пророцтва та відкриття, коли вже щось станеться. А ти ставай у води Йордану ще тоді, коли Йордан ще не розступився. Мені як в’язню комуністичного режиму особливо боляче, адже я був ініціатором спротиву комуністичній владі ЦК та ініціатором написання колективного листа від 50 єпископів ЦХВЄ у Радянському Союзі. Мій підпис був першим у листі. Але коли я опинився за ґратами, то деякі високопоставлені служителі казали, що так йому і треба. Мовляв, хай в тюрмі чогось таки навчиться, навіщо було турбувати Кремль?

Задумуюся, а що було б, якби ми були бездіяльними, якби не організовували численні підпільні типографії, які друкували Євангелії та співники. Так було тоді, так є частково і зараз. Але я не думаю, що такі люди представляють Церкву. Переконаний, що більшість людей мають правильне бачення і позицію. Їхні молитви та активність мають велике значення.

— За моїми спостереженнями, позиції українських Церков продиктовані двома мотивами – релігійним у людей, які вважають мітинги антибіблійною формою протесту, та політичним під прикриттям релігійного – у людей, які насправді зміцнюють своїми заявами авторитаризм діючої влади. До прикладу, православний протоєрей Андрій Ткачов попри свої заяви про гнилизну і влади, і опозиції, висловився, що Євромайдан – це законний народний гнів у незаконній формі. Що Ви скажете на це?

— Це до нього треба звертатися за коментарем. Це безглузда фраза. Яку він має на увазі законну форму, коли люди вступаються за свою гідність біблійним способом, ненасильницьким? Вони ж не піднімають людей на кровопролиття. А який може бути ще інший спосіб? Я повністю не згідний із такими заявами. Те, що деякі люди сплутують ненасильницькі форми спротиву із насильницькими, — це наша духовна біда, духовна неграмотність, за якою слідує і політична неграмотність.

До одного з альманахів мене попросили написати статтю «Церква і політика». Ми часто розуміємо, що Церква є абсолютно відділена від політики. Але для чого тоді такий герой віри як Йосип, що був другим після фараона? Якщо ти наділений духом Даниїла, Гедеона чи Йосипа, то ти можеш цілу державу упокорити. Махатма Ганді, духовний і державний лідер Індії, не був християнином, але глибоко вивчав християнство. Він досягнув національну незалежність Індії, опираючись на вчення Христове. Саме Ганді сказав: «Коли я читаю Євангелію, я хочу бути християнином, але коли я дивлюся на життя християн, я від них дистанціююся».

— Кожен українець повинен мати свою громадянську позицію і право на її вираження. Тим не менше, деякі християни тримаються позиції нейтральності. Чи не є це своєрідною формою байдужості до долі свого народу і якою є допустима участь у політичному житті країни?

— Почну з того, що деякі люди не до кінця розуміють значення слова «благословляти». У харизматичних церквах це стало таким собі привітанням: «Будь благословенний!». Або як кажуть: «Боже, благослови нашого Президента, наш уряд». Як можемо від імені Бога благословляти беззаконня? Благословляти означає промовляти добре слово, одобрювати. У даному випадку переходити на сторону владного свавілля. Бути байдужим до кровопролиття, безчинства та корупції. Люди цього не розуміють, коли розкидаються словом «благослови». Коли Бог закликає благословляти навіть ворогів, то у такий спосіб заперечує всякі спроби на образу чи прокляття. Ми в міру своїх сил і можливостей повинні робити все, аби схаменути безчинних людей. «Навіть коли твій ворог голодний – нагодуй його, напої його, бо роблячи так, ти згортаєш розжарене вугілля на його голову». А якщо він не покається, то Божий гнів, як гаряче вугілля, буде падати на нього, бо саме так він зрозуміє застороги. Іншими словами, його совість пробудиться.

Є різниця між заграванням із владою і побажанням побожного життя в правді та істині, результатом чого є Боже благословіння. Треба казати: «Живи так, щоб Бог тебе благословив». А людина вже зрозуміє сама – благословенна вона чи ні.

— Тобто участь християнина в політиці – це роль морального санітара, який реагує на всяку несправедливість і водночас проголошує правду?

— Дуже хороший приклад Івана Хрестителя. До нього приходили вояки – силова структура держави і запитували, що їм робити. «Нікого не ображайте, не наговорюйте неправди, та вдовольняйтеся своєю платнею», — казав він до них. Два слова, а стільки мудрості. Згадаймо армію, яку сирійський цар послав, щоб спіймати Єлисея, а він помолився, і Бог вдарив їх сліпотою. За Божим промислом, цар нагодував воїнів і відпустив з миром. Написано, що ті полчища на ізраїльську землю більше не ходили. Такий поворот подій був, як жар на їхню голову. Іоанн Хреститель не заохочує армію до саморозпуску, не закликає до хаосу, але просить, виконуючи свою правоохоронну діяльність, не чинити насильства. Відтак, лишалося два варіанти: або головнокомандувач прислухається до вашої позиції і не спонукатиме до насильницьких дій, або вас з армії звільнять.

Коли ж Іоанн стояв перед нечестивим Іродом, його слова не були обтічними. Він прямо говорив, так би мовити, словом, як мечем, бив по самому болючому місці. «Не годиться тобі жити із дружиною твого брата», – казав він Іроду і за це поплатився життям. Але це був безстрашний герой християнства. Він не руйнував державу, але, бачачи пороки, викривав їх.

Релігійна позиція Церкви та політична позиція кожного окремого її члена – це, очевидно, різні речі. Відтак, офіційно Церква може схвалювати вступ до Євросоюзу, однак поодинокі її члени не погоджуватися з цим. Однак деякі люди не усвідомлюють такої різниці, намагаючись накласти позицію окремих людей чи групи людей на позицію всієї Церкви і, навпаки. Як це співвіднести?

— Церква не має право бути аполітичною і не має права бути політичною. Це означає, що вона має своє стратегічне завдання від Господа. «Як отець мене послав, так і я вас посилаю: «Ідіть по цілому світу і проповідуйте Євангеліє кожному творінню» (Мр. 16:15). Це стратегія Божої Церкви. Попри всі політичні перипетії, треба стежити, як ми виконуємо Господнє повеління.

Хоча в громадсько-політичному секторі п’ятидесятницька Церква не є надто помітною, зате в плані євангелізації Сходу зробила неймовірно багато. Я стояв при витоках євангелізації Росії. Був у складі місіонерської групи, яка їхала на заробітки в Тувинську Республіку. Наші брати і сестри служили місіонерами в Забайкаллі, Іркутській області, на Далекому Сході, Колимі, на Чукотці та Камчатці. Коли ми проводили у Москві Перший з’їзд єпископів ХВЄ Російської Федерації було 50 церков, а сьогодні кількість зросла майже до 2,5 тис. Я не скажу, що українська Церква повністю виконала своє повеління, але вона багато зробила.

Сьогодні Господь повертає її на Захід, який переживає духовний занепад. Чому б не стати для них тим світлом, чому б не пробудити в них дух християнства? Чому б не стати гальмом того безчинства? Кажуть, Захід хворіє на гомосексуалізм, але це неправда. Із 28 країн євроспільноти лише 8 прийняли узаконили одностатеві шлюби. Отож наша стратегія – допомогти. Нас потребують західні держави: Німеччина, Бельгія, Франція, — і просять направити своїх місіонерів. Ось з таких міркувань я надаю перевагу європейському вектору. Не тому, що нам посиплються золоті яблука з дерев або манна буде падати з неба, а тому, що передовою є духовна справа – спасіння народу і відвернення від погибелі.

Які в нас можуть бути перспективи з Російською імперією? Державна церква, яка завжди була найбільш немилосердною до євангельських християн, такою і лишилася. Вона була репресивною і ніколи не йшла на найменші поступки. Перед революцією 1917 найбільші страждання, які витерпіла ще тоді нечисленна євангельська церква, завдавалися з благословення Святійшого Синоду. Але справа Божа не залежить від Патріарха Кирила чи його оточення. Навіть у тісних обставинах Церква росте, зокрема, в азіатських країнах, де ведеться жорстке переслідування.

— Як ви гадаєте, Євромайдан є явищем суто народного волевиявлення чи побудженням від Бога?

— Коли Ізраїль переходив через Йордан, два покоління захотіло лишитися. Вони вже оселилися і побудували кошари. Мойсей їм не заборонив, але попередив: «Пам’ятай, твій гріх тебе знайде». Він мав на увазі, якщо ви не підете далі і не допоможете тим 10 поколінням, то це буде на вашій совісті. Щоб перемогти, треба бути солідарними. Часто Бог виховує людину через досвід помилок. Якщо людина не хоче послухатися Бога через Його Слово, Духа Святого, Бог допускає незгоди. Нині Бог дав нам незалежну суверенну державу, але беззаконня вразило її. Корупція, підкуплені дипломи, безробіття, байдужість – усе це наросло. Тому Євромайдан – це божественно-народний спротив. Якщо люди по-доброму не слухаються, то Бог допускає тісні обставини. У Єгипті ізраїльський народ стогнав в молитві – так тяжко було працювати в неволі. Так було, допоки з’явився вождь, який покликав їх в пустелю. Однак вони не відразу погодилися. Як ти не хочеш дбати про свою свободу з духовного натхнення, то я приведу тебе до цього через утиски. В Україні настав такий час. Головне, щоб волевиявлення було контрольованим і щоб процес координували порядні лідери з Божим страхом, а не честолюбці. Тоді буде результат.