Василь Слободян: "У сакральному будівництві перервали традицію"

11.11.2009, 13:37

Історик-науковець, дослідник сакральної архітектури, керівник видавничого відділу інституту "Укрзахідпроектреставрація" Василь Слободян видав понад десяток книжок про церкви Західної України, деколи навіть без жодної державної підтримки. Про долю храмів Львова і Львівщини пан Василь розповів "Поступу".

Ми повинні зберігати автентичність храмів

- Пане Василю, що змушує Вас, здебільшого навіть подвижницьким шляхом, досліджувати історію і архітектуру наших храмів?

- З давніх часів церква завжди була центром релігійного, мистецького і культурного життя громад, і кожна громада намагалася зробити так, щоб її церква була найкращою. Для святинь завжди працювали найкращі митці, архітектори, скульптори, маляри, яких тільки можна було запросити, і тому історія церков є надзвичайно важливим чинником для духовного життя нашого народу.

Мене насамперед цікавлять наші церкви: їхня історія, архітектура, час виникнення, існування, зникнення. Ми маємо приклади інших народів, зокрема поляків, які кожен свій костел ретельно вивчають, видають книжки і таким чином зберігають його історію в національній пам'яті. В нас нічого схожого ніколи не було і немає досі.

Нещодавно я видав книжку "Церкви Холмської єпархії" - це територія поза Україною і вже, вочевидь, ніколи не буде українською, але залишиться пам'ять про те, що колись там жили українці.

Давніше я видав книгу "Церкви українців Румунії" - про терени, які теж відійшли від України через те, що кордони утворювали штучно. Що стосується власне самої України, то я видав книжки про церкви Турківського, Жовківського районів, разом з Володимиром Вуйциком про церкви Бродівського району, про церкви Рогатинщини на Івано-Франківщині. У перспективі я планую закінчити книгу про церкви великого і цікавого району - Стросамбірщини.

- Якою, на Вашу думку, є зараз найголовніша проблема збереження сакральних пам'яток Львова?

- Звичайно, що сакральні пам'ятки Львова є у набагато кращому стані, аніж пам'ятки Львівщини загалом. Як би там не було, Львів має добрі мистецьки сили та людей, які про це дбають, і, в принципі, не так легко будь-кому знищити пам'ятки Львова. Але часом виникають деякі проблеми. Наприклад, в костелі Святого Мартина, що на вулиці Жовківській були унікальні розписи XVIII століття Строїнського, але після того, коли цей храм у дев'яностих роках віддали протестантській громаді, вони ці розписи зачистили і замазали.

На вулиці Короленка у колишньому Костелі францисканів, який віддали церкві адвентистів сьомого дня, зіпсували інтер'єр, розбудувавши хори неймовірного масштабу. Натомість громада євангелістів зберегла розписи та піклується про них у церкві колишніх змертвихвстанців, що на Пекарській.

У церкві Андрія (колишній Собор бернардинів), в реставрацію якої вклали великі кошти, зробили підлогу з підігрівом, що істотно загрожує пам'ятці. Тут є проблема власників сакральних споруд, які не координують із законодавством, бо немає нагляду законодавчих органів, але навіть, якщо такий нагляд і є, то він не цілком ефективний.

Зрозуміло, що ту величезну кількість костелів, яка була у Львові, в силу історичних умов не можуть задіяти, тому цілком нормально, що їх віддають іншим громадам: православним чи греко-католикам. Але споруда повинна зберігати свій первісний вигляд, а це не завжди вдається. Наприклад, колишній костел реформатів на вулиці Шевченка має надбудовані нехарактерні бані, або до костелу 30-х років у Кривчицях добудували жахливі непропорційні бані. Тут ми не повинні брати за приклад поляків, які у 70-80-х роках перебудовували наші церкви на костели і таким чином спотворювали та нищили їх.

Жертводавців мають пошанувати

- Але ж зміна конфесії вимагає й певного переобладнання храму...

- Все ж ми можемо нормально ставитися до зовнішнього вигляду храму, бо, звичайно, наш обряд вимагає встановлення всередині іконостасу, що дещо змінює внутрішню структуру храму. Взагалі проблема зміни конфесій на наших землях є досить давньою, починаючи від реформи 1780-х років австрійського імператора Йосифа ІІ, котрий значну частину костелів передав греко-католикам, хоча були й випадки, коли наші церкви передавали латинському обряду.

- Тепер у 90-х роках минулого ХХ століття відбувся черговий етап зміни конфесій для храмів, чим він характерний?

- Дуже шкода, що часто нова громада, нові користувачі з непошаною ставилися до пам'ятки і старалися дуже якнайбільше адаптувати до нової конфесії і зовнішній, і внутрішній вигляд храму. Але є й приклади дуже толерантного ставлення до пам'яток, як, наприклад, у селі Лукавець Вишнівський на Рогатинщині. Там костел колишньої польської колонії, який став церквою, майже повністю зберегли: і зовнішній вигляд, і всі католицькі вівтарі, лише в середині гарно поставили низенький іконостас.

- Пане Василю, у львівській церкві Архистратига Михаїла усі польські гробівці визначних жертводавців, таких, як Дунін-Борковські, позакривали дерев'яною бутафорією, а гробівець видатного польського генерала Дверніцького взагалі видалили з храму, що Ви думаєте стосовно цього?

- Гробівці взагалі не можна закривати, і епітафії повинні бути на виду. Це, врешті-решт, пам'ятники тих жертводавців, які будували ці споруди, давали на них гроші. Навіть ті, хто хотіли бути похованими в храмі, або мати тут епітафію, обов'язково давали на це гроші.

Це є ктитори - люди, які вкладали в це гроші. Добре, що тепер тут церква, але прикро, що такі гробівці закривають, вони повинні бути відкритими. Щодо цього дуже добре вчинили салезіяни, які користуються колишнім костелом Матері Божої Остробрамської згори вулиці Личаківської, тепер це церква Покрови Пресвятої Богородиці. Вони легко адаптували храм, поставивши там низенький іконостас, не змінюючи самої структури. Там залишилися на видному місті пам'ятні плити, зокрема і на честь закладення костелу.

Свого часу польські магнати часто виступали, або їх зобов'язували до цього уряд, ктитори наших церков. Нещодавно я був у невеличкій сільській мурованій церкві в Синькові, що на Тернопільщині. Магнати, які володіли цим селом, давали гроші на церкву, і там зберегли таблицю фундаторів. В багатьох наших селах є таблиці фундаторів, які були римо-католиками. Наприклад, у Стратині, що на Рогатинщині є величезна таблиця з прізвищами тих людей, які сповідували латинський обряд і, щобільше, після смерті заповіли себе поховати у цій церкві, хоча у місті був костел.

Маємо також і варварський випадок. Є дуже цікава і майже унікальна церква середини ХІХ століття в селі Підмостя на Старосамбірщині, церква-ротонда, яких в нас дуже мало. На жаль, вхід до крипти знищили повністю, а там поховані фундатори церкви, знову ж таки поляки, римо-католики. Якщо міжконфесійний антагонізм у часах Речі Посполитої був досить сильним, то в часи австрійського панування його, фактично, ліквідували. І знову він посилився в часи Польської держави 1919-1939 років, коли зріс антагонізм між двома християнськими громадами Галичини.

Старовинні храми оббивають пластиковою вагонкою

- У нас є абсолютна диспропорція у розумінні того, які сакральні споруди Львівщини насамперед потребують коштів, і скільки цих грошей треба виділити. Як мені відомо, до 750-річчя Львова виділили дуже мало...

На сакральні споруди не виділили взагалі нічого, бо усі вони перебувають в оренді громад і це дуже негативно позначається на храмах. У Львові з цим трохи легше, а в області становище взагалі жахливе. Якщо громадам нічого не дають, то вони змушені самі все робити на свій розсуд і, здебільшого, роблять це дуже погано.

Також жахливо, коли під час реставрації дерев'яних церков використовують матеріали, які ніколи для цього не використовували: це пластикова вагонка, бляха, вкрита полімерною плівкою. Наприклад, надзвичайно гарну бойківську церкву 1870 року у Нижній Турківського району з верху до низу оббили пластмасовою вагонкою, дахи вкрили зеленою полімерною плівкою.

Також проблемою є те, що всередині церкви оббивають прес-картоном, прес-плитою або пластиком. Звичайно, церкви потрібно доглядати і ремонтувати, але в жодному разі їх не можна спотворювати сучасними матеріалами.

Добудови до дерев'яних церков робить хто хоче і де хоче: у пам'ятці найвищого рангу в селі Вовчому на Турківщині знищили невеличку дерев'яну ризницю і домурували величезну нову. Аналогічна історія з унікальною церквою XVI століття у Старій Солі, яку теж схожим чином спотворили. Так чинити не можна.

Інша проблема з малярством. Кожна церква зараз зазвичай запрошує найдешевших малярів: вони перемазують стіни, нищать ікони. У тій самій Старій Солі ікону святої Параскеви XV замазали таким грубим шаром олійної фарби, що невідомо чи її ще можна буде відновити. І таке відбувається майже в кожному селі. Найгірше, це коли на старому дереві чи полотні малюють нові ікони.

Десятки костелів перетворилося на руїни

- Пане Василю, існує також і велика проблема зі стилем. Останніми роками у Львові збудували десятки нових церков. Особливо церкви, які спорудили в нових районах, абсолютно не гармоніюють з архітектурним тлом. У Польщі нові костели будують модернові, наші ж церкви - у стилі якоїсь жахливої псевдовізантійщини...

- Проблема з новими церквами виникла у нас через історичну перерву сакрального будівництва, пов'язану з тоталітарною епохою. Ще у 20-30-х роках у Галичині був високий розвиток сакральної архітектури. Модернові споруди Євгена Нагірного, Льва Левинського і Романа Грицая з одного боку притримуються нашої української традиції і разом з тим дають відчуття тієї епохи, в якій їх створили.

На жаль, коли в 90-і роки почали масово будувати церкви, ніхто з архітекторів не звернув уваги на наші недавні традиції 30-х років, натомість всі кинулися до зразків зламу ХІХ-ХХ століть. Це елементарне незнання історії нашої архітектури.

- Інша проблема сучасності - це велика кількість закинутих церков і костелів на Львівщині, які просто руйнуються...

- Практично, закинутих церков у нас немає, тут проблема у тому, що часто громада, не думаючи, що буде зі старою церквою, будує нову. Наприклад, у Новій Скваряві Жовківського району стоїть нова церква, яку збудували у 90-х роках і біля неї стара церква з 1820 року, яка практично доживає свого віку.

Та з костелами все набагато складніше. Там, де вже тепер немає польських громад, костели руйнуються. Наприклад, фантастично гарний старий костел в самому центрі містечка Стара Сіль за останні 15 років перетворився на руїну, яку, боюся, вже не можна буде врятувати.

Також у селі Родатичах руйнується величезний костел. На реставрацію цих пам'яток може давати гроші або наша держава, або їх треба просити у Польщі, що нині малоймовірно. Таких костелів, які перетворилися на руїни, на Львівщині є десятки. А в ті костели - і дерев'яні, і муровані, які ще є у більш-менш нормальному стані, не хочуть іти греко-католицькі і особливо православні громади, воліючи будувати для себе нові святині.

"Поступ", 21 березня 2006 року

Розмовляв Ілько Лемко

Теги: #Калейдоскоп-дайджест