Важливість посту і його дотримання сьогодні
Документ Великого Собору Православної Церкви
1. Піст є Божественною заповіддю (Бут 2:16–17). За Василієм Великим, «піст має той самий вік, що й людство, бо його було встановлено в раю» (Про піст, 1, 3. PG 31, 168A). Це велика духовна боротьба й головний прояв православного аскетичного ідеалу. Православна Церква, неухильно дотримуючись апостольських приписів, соборних правил і святоотецького передання загалом, завжди проголошувала високу цінність посту для нашого духовного життя та спасіння. У річному богослужбовому циклі відображено цілісне святоотецьке передання й учення про піст, щоб забезпечити постійну й неослабну пильність людини та її ретельність у духовній боротьбі. Тому Тріодь уславлює піст як сповнену світлом благодать, непереможну зброю, основу духовних подвигів, досконалий шлях чеснот, поживу душі, джерело любомудрія, нетлінне життя, наслідування ангельському існуванню, матір усіляких благ і всіх чеснот.
2. Як стародавня установа, піст зустрічається вже у Старому Завіті (Втор 9:18; 58:4–10; Йоіл 2:15; Йона 3:5–7) і підтверджується Новим. Сам Господь постив протягом сорока днів перед початком Свого суспільного служіння (Лк 4:1–2) і дав настанови, як слід постити (Мф. 6:16–18). У Новому Завіті піст постає у загальному сенсі як засіб здержливості, покаяння та духовного зростання (Мк. 1:6; Діян. 13:3; 14:23; Рим. 14:21). З апостольської епохи Церква проголошувала високе значення посту й установила середу та п’ятницю як пісні дні (Дідахі 8, 1), а також піст перед Пасхою (Сщмч. Іриней Ліонський у Євсевія, Церковна історія 5, 24. PG 20, 497B–508AB). Звісно, у церковній практиці, засвідченій протягом століть, існувало розмаїття не лише стосовно тривалості посту перед Великоднем (Свт. Діонисій Александрійський, Послання до Василіда, PG 10, 1277), а й кількості та приписів інших постів — відмінності, які сформувалися під впливом різних факторів, насамперед літургійних та чернечих, спрямованих, серед іншого, на належну підготовку до великих свят. Отже, нерозривний зв’язок між постом і богослужінням визначає міру і призначення посту і виявляє його духовний характер. Тому всі вірні покликані постити, кожен якнайкраще — відповідно до своїх сил і спроможності, однак без того, щоб нехтувати цією священною установою: «Дивись, щоб хтось не збив тебе з цього шляху вчення… Бо, якщо можеш понести все ярмо Господнє, будеш досконалий; якщо ж не можеш, роби, що можеш. Про їжу ж, що можеш, понеси» (Дідахі 6, 1–3).
3. Як духовна боротьба, справжній піст пов’язаний із безперестанною молитвою і щирим покаянням. «Покаяння без посту марне» (Свт. Василій Великий, Про піст 1, 3. PG 31, 168A), як і піст без добрих учинків мертвий, особливо за сучасної доби, коли нерівномірний і несправедливий розподіл благ позбавляє цілі народи навіть хліба щоденного. «Постуючи, братіє, тілесно, постімо й духовно: розв’яжімо всякий неправедний союз, розірвемо сільця насильницьких взаємин, всяке писання неправедне роздерімо, даймо голодним хліб і вбогих безкровних введімо в домівки…» (стихира самогласен середи першого тижня Великого посту, на вечірні; див. Іс. 58:6-7). Піст не вичерпується простим формальним невживанням певних видів їжі. «Не досить самої стриманості від їжі для похвального посту, тож постімося постом приємним і благоугодним Богові. Справжній піст — відчуження від зла, здержливість язика, стриманість від гніву, відсторонення від пристрастей, лайки, брехні, кривоприсяг. Відсутність цього є справжнім постом. Це робить піст доброю річчю» (Свт. Василій Великий, Про піст 2, 7). Утримування під час посту від певної їжі та поміркованість не тільки у її виді, а й у кількості, складають відчутний елемент духовної боротьби. «Піст є утримуванням від їжі, згідно зі значенням [слова]. Проте їжа не робить нас ані більш, ані менш праведними; таємничий же [сенс] відкриває, що як для кожної людини від їжі — життя, а неїдіння — символ смерті, так і нам треба постити від світського, щоб померти для світу, а потім, долучившись до божественної їжі, жити для Бога» (Климент Александрійський, Еклоги. PG 9, 704–705). Тому справжній піст стосується всього життя вірних у Христі й увінчується їхньою співучастю в богослужінні, а особливо — в таїнстві Божественної Євхаристії.
4. Сорокаденний піст Господа є взірцем для посту вірних, що робить їх причетними до Господнього послуху, щоб «дотриманням ми повернули собі те, що втратили через недотримання» (Свт. Григорій Богослов, Слово 45, на святу Пасху, 28). Христоцентричне розуміння духовної природи посту —й особливо Великої Чотиридесятниці, — властиве всьому святоотцівському переданню, показово підсумовав свт. Григорій Палама: «Якщо будеш так постити, то не тільки співстраждатимеш і співумиратимеш, але й співвоскреснеш і співвоцаришся з Христом у нескінченних віках, бо через такий піст, ставши спорідненим подобі смерті Його, ти будеш спільником і воскресіння і спадкоємцем життя в Ньому» (Свт. Григорій Палама, Гомілія 13, в п’яту неділю Великого посту. PG 151, 161).
5. Згідно з православним переданням, міра духовної досконалості — це «міра зросту Христової повноти» (Еф. 4:13), і кожен, хто хоче її досягти, має відповідно докладати зусиль і зростати. Саме тому аскеза й духовна боротьба в цьому житті не мають кінця, як і досконалість досконалих. Усі покликані своїй якомога краще відповідати високій православній мірі, щоб досягти обоження через благодать. І ті, хто виконують все наказане, ніколи не звеличуються, а сповідують, що вони — «слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити» (Лк. 17:10). Згідно з православним розумінням духовного життя, вірні не повинні залишати доброго подвигу посту, але докоряючи собі в душі та смиренно усвідомлюючи свій стан, мають покладатися на Боже милосердя до їхніх недоліків, оскільки православне духовне життя є недосяжним без духовної боротьби посту.
6. Православна Церква, як любляча мати, визначила все корисне для спасіння й установила священні періоди постів як дарований Богом «оберіг» нового життя вірних у Христі від усілякого замаху ворога. Слідуючи божественним Отцям, вона зберігає, як і раніше, священні апостольські установи, соборні правила та священні передання, завжди пропонує священні пости як найкращий аскетичний шлях духовного вдосконалення та спасіння вірних і проголошує необхідність дотримання ними всіх встановлених постів літа Господнього, тобто Великої Чотиридесятниці, середи та п’ятниці, що засвідчені у священних канонах, так само як і постів Різдвяного, святих Апостолів, Успенського й одноденних постів у день Воздвиження Чесного Хреста, напередодні Богоявлення й на Усікновення чесної глави Іоанна Предтечі, а також постів, що встановлюються з пастирських міркувань або дотримуваних за бажанням вірних.
7. Водночас Церква з пастирських міркувань визначила й межі людинолюбної ікономії в уставі посту. Тому в разі тілесної немочі, крайньої необхідності чи тяжких часів вона передбачила відповідне застосування принципу церковної ікономії, згідно з відповідальним судженням і пастирським піклуванням єпископату помісних Церков.
8. Відомо, що сьогодні багато вірних не дотримується всіх приписів посту або через недбалість, або через наявні умови життя, хоч би якими вони були. Однак всі такі випадки порушення священних приписів посту, загального характеру чи конкретного, повинні розглядатися Церквою з пастирським піклуванням, адже Бог «не бажає смерті грішника, [тільки] щоб він навернувся і жив» (Єз. 33:11), проте без нехтування цінністю посту. Тому залишається на розсуд помісних Православних Церков визначати міру людинолюбної ікономії та поблажливості для тих, хто зазнає труднощів у дотриманні чинних постанов про піст, чи то з особистих причин (хвороба, служба в армії, умови праці тощо), чи то з більш загальних (кліматичні умови, соціально-економічні особливості деяких країн, наприклад, неможливість знайти пісну їжу), пом’якшуючи в цих особливих випадках «тягар» священних постів. Проте все це має перебувати в згаданому контексті й у такий спосіб, аби жодною мірою не применшити священну установу посту. Це людинолюбне полегшення має надаватися Церквою з усією обачністю, та, в усякому разі, ширше застосовуватися до тих постів, щодо яких церковна традиція та практика не завжди виявилася одностайною. «Добре постити кожен день, але той, хто не їсть, нехай не судить того, хто їсть [Рим. 14:3]. У таких справах не слід ані встановлювати закони, ані примушувати, ані владно поводитися з ввіреною тобі паствою, але переконувати, м’якістю і словом, присмаченим сіллю» (Прп. Іоанн Дамаскін, Про святі пости 7. PG 95, 68B).
9. Піст перед Божественним Причастям протягом трьох чи більше днів залишається на розсуд благочестя вірних, згідно зі словами св. Никодима Святогорця: «Хоча посту перед Причастям не вказано в божественних Канонах, але хто здатний постити перед ним навіть цілий тиждень, добре робить» (Тлумачення 13-го правила 6-го Вселенського Собору, Підаліон, 191). Однак усім вірним Церкви як цілому слід дотримуватися святих постів і невживання їжі з опівночі, щоб належно приступати до Божественного Причастя, яке є найповнішим виявом церковного буття. Слід також постити на знак покаяння, задля виконання духовної обітниці, для досягнення тієї чи іншої священної мети, під час спокуси, в поєднанні з проханнями до Бога, перед Хрещенням (для тих, хто приступає до Хрещення у зрілому віці), перед хіротонією, коли накладаються єпитимії, під час паломництва та в інших подібних обставинах.
© Відкритий Православний Університет, переклад
