Місто Броди, що у Львівській області, відоме своєю поліконфесійністю – тут є представники близько 10-х християнських конфесій. Але ще до Другої світової війни більше половини населення міста складали євреї.
Сьогодні ж, за офіційними даними, у місті є одна єврейка, а одна з найбільших синагог в Україні стоїть руїною.
І досі, коли хтось під час знайомства зізнається про своє бродівське походження, напевно із компанії запитають: «Маєш єврейське коріння?». Так, Броди, перш за все, відомі своєю єврейською історією. Не магдебурзьким правом, на основі якого заснували місто у 1586 році, не легендою про службу Богдана Хмельницького в одного з власників міста Станіслава Конєцпольського. Навіть кривавий Бродівський котел 1944-го згадують не так часто…
Від початку заснування місту дуже поталанило – воно завжди було розташоване на торгових шляхах, кордонах. Відповідно тут вирували великі фінансові потоки, а де ґешефт, там і ті, хто цим в ті часи займалися. Так, єврейський кагал тільки примножувався, свідченням чого може стати бурхливе будівництво синагог у Бродах протягом XVII-XVIII століть. Перша синагога у місті була побудована ще наприкінці XVI ст., але божниця була дерев’яною, тому під час чергової пожежі, що часто траплялися у єврейських кварталах, вона згоріла. Будували нові – вони теж горіли. Згодом, у 1742 році, вирішили спорудити кам’яну синагогу. За ініціативою тогочасного Луцького єпископа Антонія Кобєльського місцева влада в обмін на дозвіл будівництва домовилася з кагалом про 350 злотих на рік для утримання одного учня у Луцькій духовній семінарії, на що євреї погоджуються. Словом у 1742 році (5502 – за юдейським літочисленням) «Велику» синагогу таки починають будувати, про що свідчить надпис на аттику зі східної сторони споруди.
Із синагогою пов’язані згадки про родоначальника хасидизму Ізраеля бен Еліезера (Бааль Шем Това) (1700-1760). У божниці був пюпітр, за яким хасидський праведник промовляв молитви. Інші ж легенди переповідають про відвідини «Великої» синагоги патріархом роду белзьких рабинів Рокахів та слова юдейського чудотворця рабина Шуліма: «з її порогів дорога безпосередньо провадить до порогів єрусалимської святині, яку нащадки Давида незабаром відбудують». Це було промовлено перед початком будування схожої синагоги у Белзі. [2]
5 травня 1859 року тепер вже кам’яний храм знову пережив пожежу, як і його попередники. Тоді згоріло чи не усе місто. На початку ХХ століття святиня пережила капітальний ремонт. З того ж часу залишився опис синагоги істориком Давидом Вурмом: «В середині вона нагадує багато своїх ровесниць на сході Польщі. До середини провадять багато сходів. Чотири колони підтримують склепіння, а по середині височить естрада, оточена балюстрадою. Стіни оздобленні світильниками, один з яких походить з періоду будівництва синагоги. До сьогодні збереглись чудові прикраси для сувоїв Тори, перш за все корони (одна з 1753 р.)». [2]
Після Другої світової війни синагога була дуже пошкоджена, і тільки у 1960-х зробили «ремонт», після чого божницю почали використовувати як склад, а другий поверх західної прибудови як кафе під час ярмарків. Улітку 1988 року стався великий обвал будівлі, і так вона простояла до 1991 року, допоки споруду не вирішили відреставрувати та використовувати як картинну галерею. Не пожежі і не нацисти, а банальна річ – брак коштів суттєво нашкодив споруді. Фактично повноцінної реставрації так і не було, а у лютому 2006 року відбувся масштабний обвал склепінь синагоги.
Навколо «Великої» синагоги у народі склалися багато міфів і байок. Колись у батьківському залякуванні дітей була популярна така легенда: буцімто, в одній з колон синагоги вмурований рабин, який охороняє синагогу від чужаків, і коли хтось буде проходити повз нього, то він вхопить того неслуха. Звичайно, історія викликала не тільки страх, але й бажання обвести довкола пальця того охоронця, тож діти, граючись, наввипередки пробігали через синагогу, щоб не бути вхопленими. Усі норовили вилізти на дах, адже за байками, євреї десь там ховали золото. Щоправда, у цій історії є доля раціо, бо, як розказують місцеві жителі, коли до Бродів прийшли німці за Другої світової, то у першу чергу вони зняли дах з синагоги, що скоріш за все був з міді. Дотепер у народі існують легенди, що «Велика» синагога була повністю покрита золотом і ще десь лежать незнайдені великі скарби.
Та скарбів не знаходили, а споруда невпинно руйнується. До речі, щодо руйнації, то тут теж є байка. Під час війни німецькі окупанти намагалися її підірвати, але не вийшло. Ще двадцять післявоєнних років тут був безлад на місці божниці, допоки «совєти» вирішили зробити з просторого приміщення склад і тимчасове кафе, про які ми вже згадували. Отже, будівлю відновили, але, подейкують, владі все одно були не до вподоби рудименти юдаїзму. Тому стічні труби з сусідніх будинків пустили так, щоб будівля руйнувалася від постійної вологи.
За словами Андрія Корчака, дослідника історії Бродів, працівника Бродівського історико-краєзнавчого музею, в Європі точно немає аналогій бродівської синагоги. Більше того, на думку історика, можна зробити припущення, що ця «Велика» синагога – найбільша у світі, що зведена у період середини XVIII – першої половини XIX століть. Цікавою особливістю цієї споруди є також те, що більшість синагог будують прилеглими до інших будівель (єврейські квартали часто були дуже тісними), а бродівська святиня стоїть осібно і можна її обійти зі всіх сторін.
Що ж стосується реставрації «Великої» синагоги, то тут відразу ж виникає питання: для кого? Адже за офіційними даними у Бродах проживає одна єврейка – 91-річна Софія Сербігян. Інші ж євреї або асимілювалися, або виїхали. Тож у Бродах не зареєстровано жодної юдейської організації, громади тощо, які б могли взяти на себе відповідальність за збереження хоча б стін синагоги, не кажучи вже про повну її реставрацію. Всесвітня юдейська громада, схоже, у цьому питанні теж керується принципом «для кого відновлювати?». «Велику» синагогу у Бродах могли б реставрувати за однієї умови – якби у місті жив хасидський святий, як, до прикладу, у Белзі. Також можливий варіант побудови точної копії такої синагоги в одному з міст Ізраїля, як це було зі синагогою у Жидачеві. Наразі ж юдейською спадщиною у Бродах частково опікується львівська організація «Єврейське відродження Галичини», яка фінансує підтримання у належному стані бродівського єврейського цвинтаря, що налічує близько 7 тис. поховань.
На думку, історика А. Корчака, можна припустити, що до першої половини XIX століття Броди були чи не найбільшим щодо відсотка юдейського населення (понад 70%) містом у Європі. Але у ХХ ст. світові війни та Голокост змінили обличчя міста. А тому у колись юдейських Бродах залишились хіба що старий цвинтар та «Велика» синагога, чи то пак – велика руїна, поруч з якою бавляться діти.
Джерела: