Велика Субота є унікальним днем церковного року: плач перетворюється на радість
«Субота ця преблагословенна, бо нині мертвий Христос воскресне на третій день», — співається в кондаку Великої Суботи. Перебуваючи посередині між Хрестом і Воскресінням, Велика Субота є унікальним днем церковного року, коли плач перетворюється на радість.
Утреню Великої Суботи часто називають службою «поховання плащаниці», хоча насправді похованню тіла Спасителя літургійно відповідає винос плащаниці на вечірні Великої П’ятниці. А ходіння із плащаницею навколо храму у Велику Суботу, за зауваженням прот. Олександра Шмемана, означає переможну ходу Ісуса Христа пеклом і руйнування пекла.
Значну частину утрені займає спів «Непорочних» — 17-ї кафізми, що входить звичайно до складу недільних (у сучасній практиці втрачено), суботніх і заупокійних богослужінь. Співання «Непорочних» чергується з «похвалами» — невеликими репліками, які до кінця кафізми стають усе коротше. Їхня тематика поступово міняється від похоронного плачу до руйнування пекла й чекання Воскресіння. Відразу після кафізми співаються недільні «тропарі після Непорочних»: «Ангельський собор здивувався…».
Канон Великої Суботи являє собою твір трьох авторів. До початкового четверопіснця св. Косми Маюмського (кін. VII – нач. VIII століття) в IX столітті до повного канону дописала пісні св. Касія, уже згадана вище (див. опис служб Великої Середи), вона ж написала і ірмоси «Хвилею морською». Наприкінці IX – початку Х століття тропарі Касії повністю переписав єпископ Ідрунтський (Отрантський) Марк, автор перших «Маркових розділів» у нашому типіконі. Чому так відбулося, до кінця неясно. В XII столітті Феодор Продром писав, що «чоловіки» визнали непристойним з’єднувати четверопіснець св. Косми з піснями, написаними жінкою. Хоча не виключено, що бажання переписати творіння Касії виникло із прагнення привести канон до єдиного вигляду — із трьома тропарями в кожній пісні (у Касії їх було по два) і акровіршем (у Касії був відсутній).
Після канону співається недільний ексапостиларій «Свят Господь Бог наш», а перед великим славослів’ям — недільний богородичний «Преблагословенна єси, Богородице Діво» (як і в суботу Лазареву). Після славослів’я відбувається хід із плащаницею навколо храму. У Тріоді цей хід позначений як «вхід з Євангелієм», і нинішня процесія являє собою розвиток практики входу. Вхід наприкінці утрені був особливістю константинопольського богослужіння. Згодом Євангеліє під час процесії входу стали обертати літургічним вохдухом, а пізніше воздух набув самостійної літургічної функції як плащаниця.
Наприкінці процесії після входу в храм читаються паремія, Апостол і Євангеліє. Паремія взята із книги пророка Єзекіїля — пророцтво про сухі кості, що воскресають за велінням Божим. Апостол з послання до Коринфян говорить про Христа як про «нову Пасху». Потім співається «Алилуя» з недільними віршами псальма «Нехай воскресне Бог». У євангельському читанні говориться про варту, поставлену біля труни Спасителя на прохання первосвящеників і фарисеїв.
Літургія Великої Суботи відбувається в сполученні з вечірнею. Ця служба сповнена хрещальної тематики. У давнину переважно в цей день відбувалося хрещення дорослих, що проходили інтенсивну підготовку до цього таїнства впродовж усього Великого посту. Для того, щоб було достатньо часу звершити хрещення (у баптистерії, за межами власне храму), на вечірні належить читати значно більшу, ніж звичайно, кількість паремій. Остання з паремій, 15-а, з книги пророка Данила, належить вже до читань літургії, а не вечірні.
Хрещенню присвячене апостольське читання з послання до Коринфян: «Ми всі, хто хрестився в Христа Ісуса, у смерть його хрестилися». Цей же уривок читається і під час звершення таїнства Хрещення. Перед Євангелієм замість звичайного «Алилуя» співаються вірші 81-го псальма «Воскресни, Боже, суди землі…». Під час співу духівництво переоблачається з темного вбрання у світле й починається недільна тематика. Євангельське читання Великої Суботи — 28-й розділ Матфея — свідчить про порожню гробницю на світанку першого дня тижня і явленння воскреслого Спасителя.
З інших богослужбових особливостей літургії Великої Суботи — хрещальна пісня «Усі ті…» замість Трисвятого, тропар «Нехай мовчить всяка плоть людська» замість Херувимської пісні. Після відпусту літургії, яка, згідно з уставом, повинна закінчитися о «другій годині ночі» (через 2 години після заходу сонця) відбувається благословення хліба й вина для підкріплення сил людей, що моляться, залишаються в храмі слухати читання книги Діянь Апостольських перед великодньою утренею. Благословляються тільки хліб і вино, без звичайних єлею та пшениці. Пов’язане це з тим, що на трапезі після літургії Великої Суботи устав дозволяє тільки хліб, вино й фрукти, і тому немає смислу благословляти єлей і пшеницю, з яких раніше в монастирях варили для братії кашу.
Остання служба Великої Суботи — так звана великодня полуношниця, під час якої ще раз співається канон Великої Суботи «Хвилею морською». Під час співу останньої пісні канону плащаниця несеться у вівтар і покладається на престолі. Наступне богослужіння почне вже власне воскресні торжества.
