Великдень на Гуцульщині
Протоієрей Іван РИБАЧУК. — "Наша віра", травень 2008 року
Слово Великдень несе в собі повноту прагнення нашого народу, як частинки всіх народів світу, бо для всіх це – Великий День. В цьому словосполученні чується відгомін мітів, які народилися в серцях давніх індусів, єгиптян, греків, римлян, слов’ян та інших народів, і були втілені в образах Вішну, Озіріса, Фенікса, бога Сонця та інших.
В глибині власного єства людина відчувала свою вічність – як образу і подоби Божої – і народжувала невмирущі, воскресаючі образи.
Вибраний Богом єврейський народ, з якого мав прийти Спаситель, вшановував найбільше свято, встановлене Мойсеєм, Пасху, яке знаменувало перехід обраного народу з рабства єгипетського до вільного життя на Богом дарованій землі. Ця назва перейшла й до нас, але зміст її наповнений новою глибиною воскресіння Ісуса Христа, Який звершив перехід всього людства і кожної людини зокрема через Свою добровільну смерть і воскресіння, від рабства смерти до життя вічного. Святий апостол Павло пише; «Пасха наша -Христос» (1 Кор. 5:7). Христос став відповіддю неба на волання людських сердець, обтяжених смертною печаттю гріха. Тому природним і єдино істинним станом людини є Пасхальна Радість – ні з чим не порівнянне блаженство, радість буттєва, відчуття єдности і гармонії з усім світом і з Живим Богом.
За тисячі років людська душа, переживаючи Світле Христове Воскресіння, знайшла багато способів вшанування Воскреслого Христа, які стали народними звичаями і традиціями, ввібравши все найкраще надбання від прадавніх часів до сьогодення. Багатий на них і Карпатський край, наша Гуцульщина.
Найосновніша ознака Великодня – писанка, яка в своїй символіці поєднала сиву далечінь дохристиянських часів, наше сьогодення і перспективу вічности. Тому, готуючись в часі Великого посту до гідної зустрічі Великодня, в кожній родині протягом всієї чотиридесятниці пишуть писанки, навіть і в святкові дні. Також в цей час вишивають рушники і серветки для покривання пасхальних кошиків. Страсного тижня господині печуть паски на згадку слів Христа: «Я є Хліб життя» (їв. 6, 48), ці паски будуть головною окрасою і поживою пасхального столу. Живного четверга на Гуцульщині діти ходять «гріти діда», відвідуючи хресних батьків та інші господи, особливо ті, де є старенькі люди, зігріваючи душі окликами: «Грієм діда. Печіть паски, за три дні Великдень!». Діточок віддячують за добру звістку кукуцами – спеціяльно спеченими булочками з хрестиками.
Вшановуючи страждання Христові, всі без винятку, і старі, і малі, у Великодню п’ятницю ідуть до церкви, вклонитися Святій Плащаниці і посидіти біля неї в храмі, як біля померлої людини, поміркувавши про своє життя, слухаючи читання «Дій святих апостолів». Багато людей, особливо молоді, проводять нічні чування, які розпочинаються «Хресною дорогою». Жодної справи не може торкнутися рука в цей день скорботи, жодне зайве слово чи жарт не злине з уст.
Великодня субота – останній день підготовки і остання нагода висповідатись і прийняти Святі Тайни Тіла і Крови Ісуса Христа, бо інакше не буде повноти свята і не гідно сідати до святкового столу з неочищеними серцем і устами. Великдень – це щорічний шанс людини почати нове життя.
Пасхальна ніч – особливий час духовного життя, коли можна якнайглибше прожити велич Воскресіння. Тому переповнений храм молільниками, особливо тими, хто живе у найвіддаленіших куточках і не завжди може бувати на Богослужінні.
Великодній досвіток... Серця переповнені благодатною радістю, довкола звучить «Христос Воскрес!» Під передзвін церковних дзвонів та спів пасхальних пісень освячуються паски, писанки та все принесене в прикрашених кошиках та куфлях. Люди христосуюються, обмінюючись Христовою любов’ю і спішать додому, щоб втішити тих, хто з нетерпінням очікує на свячене, особливо стареньких, самотніх, немічних та найменших. Дітки і вся родина вмиваються водою, в яку опущено писанку і освячений хрестик. І тільки після цього сідають до святкового сніданку, щоб розговітися яйцем і паскою.
Вдень життя на церковному подвір’ї не припиняється. Молодь і діти співають, парубки «будують «церкви» – живі піраміди, які обходять навколо церкви під захоплені виголоси малечі «Христос Воскрес!». І весь цей час протягом трьох днів не змовкає передзвін, бо кожен може вдарити в дзвони від душі.
Перший день Світлого тижня – «поливаний» понеділок. І навіть священикові не гарантована «сухість», адже вода, якою обливаються, граючись біля церкви, на вулиці і вдома, – символ чистоти життя з Христом.
Завершується пасхальний тиждень відвідинами померлих в неділю Антипасхи, Томину, як кажуть в горах – Провідну. На цвинтарі збираються чи не всі родичі. Родина приїжджає здалека, щоб згадати тих, хто відійшов у вічність, звістити їм радість воскресіння і скріпитись єдністю родинної любови.
Христос Воскрес і всіх нас поєднав в єдинім містичнім тілі – Церкві Своїй Святій.
