Бо два попередніх президенти прекрасно розуміли, яка тонка матерія – міжконфесійні відносини. На жаль, такого не скажеш про четвертого президента України, який поки що поводиться в цій сфері так, ніби «хтось слоноподібний у порцеляновій крамниці». Чому так сталося?
Олег МЄДВЄДЄВ. — "Релігія в Україні", 5 квітня 2010 року
Великдень 2010 року прикметний у багатьох відношеннях. По-перше, він припав на найранішу дату з усіх можливих – 4 квітня. По-друге, православні, римо-католики та протестанти святкували це найбільше свято христянського календаря синхронно. По-трете, в Україні було продемонстровано новий формат відносин держави й церкви, що виявилося, зокрема в присутності глави держави на пасхальному всеніщному Богослужінні у храмі однієї з конфесій. Цьому передувала низка заяв і вчинків.
Такий стан речей зберігався аж до «чорного вівторка» 18 липня 1995 року – коли мав відбутися похорон патріарха УПЦ КП Володимира Романюка у Софійському соборі. Нагадаю, що тоді в країні були відсутні як президент Леонід Кучма, так і прем’єр-міністр Євген Марчук, тобто фактично владу було зосереджено в руках глави АП Дмитра Табачника, отже, і безпосередня відповідальність за дії влади лежить саме на ньому. Але цей інцидент (після смерті патр. Володимира влада заборонила ховати його на території Софії Київської, обґрунтувавши цю відмову статусом Софії як історико-культурного заповідника. Проте заборону порушили. Коли похорони вже закінчувалися, "наводити лад" прибули сотні бійців київського ОМОНу і міліціонерів. Похорони глави УПЦ-КП завершились побоїщем, в якому постраждали десятки прихожан, священики, а також самі співробітники правоохоронних органів. – А.Д.) примусив президента Кучму докорінно змінити ставлення до УПЦ КП і визнати, що ця церква має право на існування.
Хочеться вірити, що для того, аби таке переконання склалося у Віктора Януковича, не доведеться чекати повторення тих кривавих подій майже 15-річної давнини. І він зрозуміє, що як приватна особа, він може бути вірянином однієї конфесії, але як президент багатоконфесійної країни повинен толерувати всім Церквам і конфесіям.
Адже тільки так може бути збережено баланс між різними українськими конфесіями та підтримано прагнення до діалогу, яке продемонстрували УПЦ КП, УПЦ МП і УАПЦ.